Рішення

від 06.12.2019 по справі 916/2693/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2693/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Паляничко Д.Г. (на підставі ордера);

від відповідача: Алікова Г.В. (на підставі довіреності);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства „ТІЗ-Карбогаз» (адреса місцезнаходження: 79034,Львівська обл., вул. Стуса, буд.. 22А, кв. 35; поштова адреса: 80383, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Муроване, вул. Тецівська, 10);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Молодіжненський Млинарський Зерновий Комплекс» (68001, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Овідіополь, вул. Євгена Колісниченка, буд. 140)

про стягнення 133 490,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 09.09.2019 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява за позовом Приватного підприємства „ТІЗ-Карбогаз» до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю „Молодіжненський Млинарський Зерновий Комплекс» , в якій позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 133490,27 грн., з яких: 123000,04 грн. - основна заборгованість, 7716,40 грн. - інфляційні втрати та 2 773,83 грн. - 3% річних, а також покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, відповідно до якого позивач передав у власність відповідача зріджений діоксид вуглецю на загальну суму 153760,08 грн., між тим, за фактично отриманий товар відповідач розрахувався частково, сплативши лише грошові кошти у розмірі 30760,04 грн., в зв`язку з чим за підрахунком позивача за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 123000,04 грн. на яку здійснено нарахування передбачені ст. 625 ЦК України та про стягнення яких позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 07.10.2019 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2693/19 за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням розгляду справи по суті на 28.10.2019 року.

У судовому засіданні від 28.10.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 25.11.2019 року.

15.11.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №23698/19, згідно якого відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог на суму 133490,27 грн., зменшити розмір основної заборгованості на суму 93000,02 грн. та перерахувати розмір штрафних санкцій, виходячи з виняткових обставин, що вбачається у невідповідності розміру стягуваної неустойки. При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позовні вимоги визнає лише у сумі 93000,02 грн. та посилаючись на фінансове становище товариства, а саме сезонність роботи підприємства, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни просив суд в порядку ст.233 ГК України та ст. 551 ЦК України зменшити розмір штрафних санкцій.

У судовому засіданні від 25.11.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 06.12.2019 року.

У судовому засіданні від 06.12.2019 року представник позивача надав до суду разом із супровідним листом додаткові пояснення вх. ГСОО №25308/19 від 06.12.2019р., в яких позивач зазначає, що у зв`язку з наведеними відповідачем обставинами ним було проведено повторне дослідження та зазначає, що з урахуванням проплат за 2019р. та відомостей зазначених у акті взаєморозрахунків за 1 півріччя 2019р. вважає вірним: 93000,02 грн. - сума основної заборгованості, 5834,35 грн. - інфляційні втрати, 2097,29 грн. - 3% річних.

У судовому засіданні від 06.12.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав у розмірі зазначеному у додаткових поясненнях та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні від 06.12.2019 року щодо розміру заборгованості у сумі 93000,02 грн. не заперечував, у задоволенні решти позовних вимог судом заперечував з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 06.12.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст якого буде складено 11.12.2019р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, протягом періоду з 24.10.2018р. по 12.01.2019р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар - діоксид вуглецю зріджений на загальну суму 153760,08 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №РН-0000501 від 24.10.2018р., №РН-0000582 від 16.12.2018р. та №22 від 12.01.2019р.

Положеннями ст. 208 Цивільного кодексу України, передбачено обов`язкову письмову форму для правочинів між юридичними особами. В свою чергу, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому, у відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що шляхом складання між сторонами по справі вищевказаних первинних документів відбулась господарська операція, з дотриманням вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, з досягненням згоди з усіх істотних умов договору поставки товарів.

У відповідності до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як стверджують сторони у справі наразі за спірними поставками товару за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 93000,02 грн., що в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, цілком приймається судом.

Більш того, обставини щодо здійснених відповідачем проплат, а також їх відображення у бухгалтерському обліку сторонами відображені у відповідних актах звірки взаєморозрахунків (а.с. 18-19).

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Між тим, в порушення вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів погашення заборгованості у розмірі 93000,02 грн.

Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач оплату у повному обсязі за поставлений товар не здійснив.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідачем неналежним чином виконувались зобов`язання щодо сплати вартості отриманого товару, внаслідок чого у нього станом на момент розгляду справи наявний борг перед позивачем в сумі 93000,02 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення суми заборгованості у розмірі 123000,04 підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 2773,83 грн. (а.с. 8), нарахованих по 30.08.2019р. суд встановив, що позивач допустився помилки, а саме не врахував здійснення відповідачем проплати станом на 30.06.2019 року за видатковою накладною № 22, в зв`язку з чим суд зробив власний розрахунок згідно якого сума 3% річних за накладною №22 становить 433,06 грн. При цьому, задовольняючи позовні вимоги щодо решти розміру 3% річних, суд не виходить за межі позовних вимог, оскільки перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% заявлений позивачем до стягнення перевищує суму заявлену до стягнення.

Отже, загальний розмір 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача становить 2625,96 грн.

Перевіривши, розрахунок інфляційних нарахувань, суд встановив його помилковість, в зв`язку з чим здійснив власний розрахунок, згідно якого розмір інфляційних, що підлягає стягненню з відповідача становить 3588,34 грн.

Розрахунок інфляційних

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення боргу 01.01.2019-31.07.2019 30000,00 1,030 907,24 01.01.2019-31.07.2019 6200,04 1,030 1874,96 01.02.2019-30.06.2019 31000,00 1,026 812,14 01.07.2019-31.07.2019 999,98 0,994 -6,00 Всього: 3588,34

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ПП „ТІЗ-Карбогаз» та стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 93000,02 грн., 3% річних у розмірі 2625,96 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3588,34 грн.

При цьому, щодо прохання відповідача стосовно зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3% річних суд відзначає, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки нарахування та сплата інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи із суми судового збору у розмірі 2002,35 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Молодіжненський Млинарський Зерновий Комплекс» (68001, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Овідіополь, вул. Євгена Колісниченка, буд. 140; код ЄДРПОУ 36851782) на користь Приватного підприємства „ТІЗ-Карбогаз» (адреса місцезнаходження: 79034,Львівська обл., вул. Стуса, буд.. 22А, кв. 35; поштова адреса: 80383, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Муроване, вул. Тецівська, 10; код ЄДРПОУ 33957741) 93000/ дев`яносто три тисячі/ 02 грн. основної заборгованості, 3588/три тисячі п`ятсот вісімдесят вісім/грн. 34 коп. інфляційних втрат та 2625/дві тисячі шістсот двадцять п`ять/грн. 96 коп. 3% річних.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Молодіжненський Млинарський Зерновий Комплекс» (68001, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Овідіополь, вул. Євгена Колісниченка, буд. 140; код ЄДРПОУ 36851782) на користь Приватного підприємства „ТІЗ-Карбогаз» (адреса місцезнаходження: 79034,Львівська обл., вул. Стуса, буд.. 22А, кв. 35; поштова адреса: 80383, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Муроване, вул. Тецівська, 10; код ЄДРПОУ 33957741) 1488/одна тисяча чотириста вісімдесят вісім/грн. 15 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11 грудня 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська