Рішення
від 22.11.2019 по справі 369/16414/18
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/16414/18

Провадження № 2/369/840/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

22.11.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

Головуючої судді: Дубас Т.В.,

при секретарі Мазурик Д.С.,

за участю прокурора Кулика О. І.,

представника позивача Національного університету біоресурсів і природокористування України - Шалденко Є.М.,

представника позивача Кабінету міністрів України - Сінька А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги мотивує наступним.

Постановою апеляційного суду Київської області від 18.12.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 369/8023/15-ц, задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Головного управління Держземагентства в Київській області, садового товариства Горобина , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та інших про визнання недійсними розпоряджень, наказів, договору оренди земельної ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння Так, судом визнано недійсними накази Головного управління Держземагентства у Київській області, в тому числі: Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 14.10.2014 № 10-7124/15-14-сг, Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність ОСОБА_4 від 11.12.2014 № 10-11597/15-14-сг; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29.12.2014 № НОМЕР_9 виданого ОСОБА_4 ; витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного університету біоресурсів і природокористування України з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га із кадастровим номером 3222487000:02:001:5105, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,12 га із кадастровим номером 3222487000:02:001:5083.

Положенням ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані в межах Ходосіївської сільської ради Києво- Святошинського району, відносились до земель лісогосподарського призначення, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорювані накази Держземагенства щодо передачі ділянок у власність, свідоцтва про право власності, договори купівлі-продажу суперечать вимогам закону.

Таким чином, судовим рішенням у справі № 369/8023/15-ц, яке набрало законної сили 18.12.2017 встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель лісогосподарського призначення наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2014 № 10-11597/15-14-сг всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 56, 84, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, незаконно передано у власність третім особам для колективного садівництва земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:02:001:5105 площею 0,12 га та з кадастровим номером 3222487000:02:001:5083 площею 0,12 га в межах Ходосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Під час виконання вказаного вище судового рішення встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000.02.001:5105 є не ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 , а власником земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5083 є не ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 .

Так, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5105 на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду від 11.05.2017 по справі № 362/1821/17 перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , номер запису про право власності 22720422.

Право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5083 на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2015 № 4621 перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , номер запису про траво власності 10596489.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або і плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, і Фермерських та інших господарств.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його віджувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 914/760/17. від 21.08.2018 у справі № 902/1722/14, від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16. від 11.04.2018 у справі № 904/9655/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16. від 27.03.2018 у справі № 904/11088/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11141/16 та Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

Крім цього, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5105 була предметом судового розгляду по справі № 362/1821/17 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, проте дійсний власник - Кабінет Міністрів України, Національний університет біоресурсів і природокористування України не були учасниками вище зазначеного судового розгляду. Окрім того, в межах цього судового процесу не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України, тому Кабінет Міністрів України та Національний університет біоресурсів і природокористування України мають право на витребування цього майна в порядку передбаченому ст. 388 Цивільного кодексу України.

Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Крім того, незаконне вибуття земель лісогосподарського призначення із державної власності у приватну, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у правах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 току, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, Еаst/West Аlliancе Limited проти України dsl 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, по має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними засобами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_6 є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також, у справі Наmer проти Бельгії Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правововідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті : суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право :: би на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від .41.05.3018 у справі 368/1158/16-ц, від І5.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Вищезазначене відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення : бо загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого . самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого - внесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні санкції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ст. 113 Конституції України та ст. 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про Кабінет Міністрів України діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Резидента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема,

охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

До основних повноважень Кабінету Міністрів України, відповідно до :: 116 Конституції України та ч. 2 ст. 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України , належить забезпечення проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування та здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та : атонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Згідно п. а ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

На цей час в силу положень ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу країни правом розпорядження оспорюваними земельними ділянками державної форми власності лісогосподарського призначення є виключно Кабінет Міністрів України.

Таким чином, позивачем за даним позовом є Кабінет Міністрів України, який -; сьогодні від імені держави є розпорядником спірних земельних ділянок.

Поряд з цим, пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Згідно ч. 1 ст. 37 цього Закону Кабінет Міністрів України може бути позивачем судах загальної юрисдикції, тобто звертатися до суду з позовами щодо вирішення питань, які до закону відносяться до його компетенції.

Проте Кабінет Міністрів України не має контрольних повноважень у сфері земельних правовідносин, тобто не має функцій по виявленню порушень у цій сфері. Зокрема до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно користувачів земельних ділянок, тощо, особливо зважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень.

Крім цього, незважаючи на те, що постановою апеляційного суду Київської області від 18.12.2017 у справі № 369/8023/15-ц витребувано на користь держави земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Кабінетом Міністрів України та Національним університетом біоресурсів і природокористування України заходи щодо остаточного повернення у власність держави вказаних земельних ділянок не вживаються, та на даний час відповідні позови не заявлено.

Таким чином, у зв`язку з неналежним здійсненням вищевказаними органами своїх повноважень, прокуратура Київської області звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі двох позивачів: Кабінету Міністрів країни та Національного університету біоресурсів і природокористування

України.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення Цивільного кодексу України про набувальну давність ст. 344 ЦК України)

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справах № 916/2129/15, № 3-604гс16 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 у справі № 522/16570/15-н.

Також, відповідно до ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, І також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи те, що рішення у справі № 369/8023/15-ц набрало законної сили 18.12.2017, строки позовної давності на звернення до суду з даним позовом _е не сплинули.

Вказана позовна заява містить одну позовну вимогу майнового характеру.

Відповідно до положень п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового минімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про державний бюджет на 2018 рік 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 1 січня 2018 року становить 1762 грн.

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 23.02.2018 за № 10-10.0.222-2905/2-18, згідно з додатком 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Київській області, станом на 01.01.2018 року з урахуванням коефіцієнта індексації, становить 26194,09 грн.

Враховуючи те, що 1,5 відсотка від ціни цього позову (1,5 % від 5?06,6 грн.) складає 87,1 грн., а судовий збір згідно вимог закону не може бути меншим одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1762 грн., попередній (орієнтовний) розмір судових витрат становить 1762 грн. позовна вимога майнового характеру).

На підставі викладеного, керуючись ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 " ікону України Про прокуратуру , ст. ст. 16, 317, 319, 328, 330, 346, 387, 388, 596 Цивільного кодексу України, ст. ст. З, 13, 19, 56, 57, 84, 116, 149, 150, 152, 55 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 27, 31, 56, 57 Лісового кодексу -:раїни, ст. ст. 19, 23, 30, 48, 49, 52, 53, 56, 57, 174-177, 184 Цивільного Процесуального кодексу України, просить:

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного університету біоресурсів і природокористування України з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5105, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5222487000:02:001:5083, які розташовані на території Ходосіївської сільської гади Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - НОМЕР_10.

В судовому засіданні Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області позов підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивачів Кабінету міністрів України та Національного університету біоресурсів і природокористування України позов підтримав в повному обсязі.

Відповідачі та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, в судове засідання не з`явились. Про час і місце розгляду справи належним чином попереджені.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів Кабінету міністрів України та Національного університету біоресурсів і природокористування України, дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши норми діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою апеляційного суду Київської області від 18.12.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 369/8023/15-ц, задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Головного управління Держземагентства в Київській області, садового товариства Горобина , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та інших про визнання недійсними розпоряджень, наказів, договору оренди земельної ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння Так, судом визнано недійсними накази Головного управління Лержземагентства у Київській області, в тому числі: Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 14.10.2014 № 10-7124/15-14-сг, Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність ОСОБА_4 від 11.12.2014 № 10-11597/15-14-сг; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29.12.2014 № НОМЕР_9 виданого ОСОБА_4 ; витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного університету біоресурсів і природокористування України з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га із кадастровим номером 3222487000:02:001:5105, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,12 га із кадастровим номером 3222487000:02:001:5083.

Положенням ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані в межах Ходосіївської сільської ради Києво-Святошинського району, відносились до земель лісогосподарського призначення, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорювані накази Держземагенства щодо передачі ділянок у власність, свідоцтва про право власності, договори купівлі-продажу суперечать вимогам закону.

Таким чином, судовим рішенням у справі № 369/8023/15-ц, яке набрало законної сили 18.12.2017 встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель лісогосподарського призначення наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11.12.2014 № 10-11597/15-14-сг всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 56, 84, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, незаконно передано у власність третім особам для колективного садівництва земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:02:001:5105 площею 0,12 га та з кадастровим номером 3222487000:02:001:5083 площею 0,12 га в межах Ходосіївської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Під час виконання вказаного вище судового рішення встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000.02.001:5105 є не ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 , а власником земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5083 є не ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 .

Так, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5105 на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду від 11.05.2017 по справі № 362/1821/17 перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , номер запису про право власності 22720422.

Право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:02:001:5083 на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2015 № 4621 перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , номер запису про траво власності 10596489.

За змістом ст. З Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.