Постанова

від 03.12.2019 по справі 440/2401/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 р. м. ХарківСправа № 440/2401/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Гуцала М.І.,

Суддів: Донець Л.О. , Сіренко О.І. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівська СЕС" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2019, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун (повний текст складено 13.09.19) по справі № 440/2401/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівська СЕС"

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олександрівська СЕС" (надалі - позивач, ТОВ "Олександрівська СЕС") звернулося до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - відповідач) з вимогами про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви Товариства від 27.05.2019 №18/19, №19/19, №20/19, №21/19, №22/19 та від 30.05.2019 за №28/19 шляхом надання дозволів на розробку проектів землеустрою на земельні ділянки орієнтовною площею 56 га, 24 га, 12 га, 22 га, 1 га та 20 га відповідно, на території Дмитрівської сільської ради м. Горішні Плавні Полтавської області (за межами населеного пункту) за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій з метою подальшого відведення цих ділянок у довгострокову оренду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівська СЕС" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа від 25.06.2019 №4530/0/26-19.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівська СЕС" від 27.05.2019 №18/19, №19/19, №20/19, №21/19, №22/9 про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 56 га, 24 га, 12 га, 22 га, 1 га відповідно на території Дмитрівської сільської ради м. Горішні Плавні Полтавської області (за межами населеного пункту) за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій з метою подальшого відведення цих ділянок в довгострокову оренду під проект будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інфраструктури з виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання, з урахуванням правових висновків сформульованих судом у даному рішенні.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій стверджує про невідповідність висновків суду, сформульованих у резолютивній частині судового рішення, фактичним обставинам справи та висновкам, викладених у мотивувальній частині судового рішення. Зокрема, заявник апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог, проте зобов`язав відповідача лише повторно розглянути його заяву про надання дозволу, без визначення його права на отримання такого дозволу, як це зазначалося у заявлених позовних вимогах.

В обгрунтування заявлених вимог про скасування судового рішення посилається на правові висновки Верховного Суду. Стверджує, що повноваження відповідача з надання дозволу на розробку проекту землеустрою за фактичних обставин спірних правовідносин не є дискреційними, наводячи відповідні рішення Європейського суду з прав людини. Вважає, що ефективним способом захисту його порушеного права буде зобов`язання відповідача розглянути заяви товариства саме шляхом надання дозволів на розробку проекту землеустрою.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує про правомірність відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою, зважаючи на виконання доручення Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру у Полтавській області щодо здійснення заходів інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення. Вважає, що суд не вправі підміняти орган державної влади, перебираючи на себе його дискреційні повноваження, зобов`язуючи його прийняти певне рішення.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та оцінивши зібрані під час слухання та наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги з огляду на наступне.

В ході судового розгляду було встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявами №18/19, №19/19, №20/19, №21/19. №22/19 від 27.05.2019, а також листом № 28/19 від 30.05.2019, в яких просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянки площею 56 га, 24 га, 12 га, 22 га, 1 га та 20 га відповідно на території Дмитрівської сільської ради м. Горішні Плавні Полтавської області (за межами населеного пункту) за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення (пасовище) зі зміною цільового призначення для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій з метою подальшого відведення цих ділянок в довгострокову оренду під проект будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів інфраструктури з виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання. Межі земельних ділянок були визначені на картах, що додавалася до заяв.

До вказаних листів додані Довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) від 05.06.2019 №398/182-19, №395/182-19, №397/182-19, №396/182-19, №399/182-19 та № 392/182-19 від 05.06.2019 (а.с. 30-34) відповідно, надані Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавські області, у яких зазначалося, що вказані земельні ділянки станом на 01.01.2016 обліковуються в складі земель запасу державної власності.

Відповідність наміру використання бажаних земельних ділянок виду зареєстрованої господарської діяльності підтверджується наданим витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 40-44), згідно якого видами діяльності позивача за КВЕД є: 35.11 Виробництво електроенергії (основний), 35.12 Передача електроенергії, 35.13 Розподілення електроенергії, 35.14 Торгівля електроенергією.

На свої звернення позивач отримав відповідь у формі листів №4530/0/26-19 від 25.06.2019 та № 4572/0/26-19 від 26.06.2019, аналогічних за змістом, в яких повідомлялося про відсутність можливості надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, оскільки на виконання доручення Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру у Полтавській області здійснюються заходи інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення, до складу яких входять вказані у заявах позивача земельні ділянки (а.с. 77, 80).

На підтвердження правомірності своїх відмов у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою відповідач надав до суду копію наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" та наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 №129 "Про деякі питання проведення заходу з інвентаризації земель державної власності" (а.с. 82-85).

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, шо посилання відповідача на майбутню інвентаризацію земель не узгоджується з приписами, передбаченими статтею 123 Земельного кодексу України, з чим погоджується колегія суддів, враховуючи вимоги діючого законодавства на час спірних правовідносин сторін та фактичні обставини справи.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами 1-3 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених вказаним Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

До повноважень відповідача підп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, віднесено розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому законодавець спеціально передбачив, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В той же час, відповідач відмовив у наданні позивачу дозволів на розробку проектів землеустрою з підстави, яка не передбачена частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, а тому оскаржувані позивачем відмови не містять належного юридичного обґрунтування.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними оскаржених відмов у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у користування.

При цьому колегія суддів враховує подані позивачем графічні матеріали, які дають змогу встановити бажане місце розташування земельних ділянок, докази належності земельних ділянок до земель запасу державної власності, а також суть заперечень відповідача щодо відсутності інших підстав, які б унеможливлювали задоволення поданих позивачем заяв на отримання дозволів на розробку проектів землеустрою.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача при повторному розгляді заяв позивача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Суд першої інстанції, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважав за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області лише повторно розглянути заяви позивача про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з урахуванням правових висновків, сформульованих судом у даному рішенні.

Разом з тим, такий спосіб захисту порушеного права позивача не відповідає висновкам самого суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі заявлених вимог, згідно яких позивач просив зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяви у єдино можливий за фактичних обставин справи шлях - надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою.

Колегія суддів, надаючи оцінку таким доводам апеляційної скарги позивача, виходить з вимог ст. 308 КАС України щодо перегляду законності та обгрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення в межах поданої саме позивачем апеляційної скарги, зважаючи на відсутність неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Водночас, доводи відповідача стосуються виключно втручання суду у його дискреційні повноваження як суб`єкта владних повноважень, рішення якого оскаржуються.

Колегія суддів з цього приводу зауважує, що Верховний Суд вже розглядав подібні справи та робив висновки щодо дискреційних повноважень. Судова практика у цій категорії справ є усталеною та підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції, зважаючи на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

Зокрема, у постановах від 23.10.2019 у справі №0840/3112/18 та від 31.10.2019 у справі № 802/1224/16-а Верховний Суд виходив з того, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В даному випадку повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України. Отже, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами відповідача про те, що зобов`язання видати дозвіл є втручанням у його дискреційні повноваження як органу виконавчої влади.

Що стосується способу захисту прав позивача, то колегія суддів виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі Джорджевич проти Хорватії , п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі Ван Остервійк проти Бельгії , п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, зважаючи на не оскаржений висновок суду першої інстанції про задоволення всіх позовних вимог, колегія суддів відзначає наступне.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Відповідач в межах даної справи протиправно відмовив у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою для відведення земельних ділянок, зважаючи на проведення інвентаризації земель, термін закінчення якої не встановлено. За таких обставин зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивача не захистить порушені права ефективно.

При цьому колегія суддів враховує, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, передбаченими чинним законодавством для отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Отже, у цій справі, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів, з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, недоведеність відповідачем існування інших, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, у відповідача, в даному випадку, відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а, отже, і відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотаннями позивача. Відповідно, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання ГУ Держгеокадастру при повторному розгляді заяв надати позивачу дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Можливість застосування такого способу захисту зумовлена також тим, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає наперед прийняття позитивного рішення про надання її у користування, оскільки процес передачі земельної ділянки є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 605/567/17.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, прийнявши правильне по суті рішення про задоволення позовних вимог, помилково визначив спосіб порушеного права шляхом зобов`язання лише повторно розглянути заяви позивача про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою. Зазначене зумовлює, з огляду на вимоги п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України, наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини судового рішення у новій редакції.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівська СЕС" задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 по справі № 440/2401/19 змінити, виклавши абзац третій резулютивної частини судового рішення, в наступній редакції:

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) повторно розглянути клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівська СЕС" (вул. Першотравнева, 1, оф. 68, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 42907811) від 27.05.2019 № 18/19, № 19/19, № 20/19, № 21/19, № 22/19, № 28/19, шляхом надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, орієнтовною площею 56 га, 24 га, 12 га, 22 га, 1 га, та 20 га відповідно, на території Дмитрівської сільської ради м. Горішні Плавні Полтавської області (за межами населеного пункту) за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій з метою подальшого відведення цих ділянок в довгострокову оренду.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 по справі № 440/2401/19 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 12.12.2019.