Постанова

від 04.12.2019 по справі 120/4046/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4046/18-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

04 грудня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

представника позивача: Дробахи С.В.,

представника відповідача: Черпітяк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, вимоги, рішень,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2018 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Вінницькій області від 23.08.2018 №0039191305, №0039031305, №0039041305, №0040581305, рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0049901305 від 17.10.2018, рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0049851305 від 17.10.2018 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0049841305 від 17.10.2018.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.07.2019 позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 23.08.2018 №0039191305, №0039031305, №0039041305, №0040581305, рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0049901305 від 17.10.2018, рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0049851305 від 17.10.2018.

В частині вимог щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0049841305 від 17.10.2018 - відмовлено.

Стягнуто на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 7937,65 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку матеріалам справи та доводам відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повній мірі.

Заслухавши, суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області на підставі наказу №3741 від 21.06.2018 та направлення №1727 від 17.07.2018 проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 04.04.2016 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період 04.04.2016 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт №3857/13/3374203681 від 06.08.2018 (далі по тексту - Акт).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: 1) п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 525 814,74 грн., в т.ч. за 2016 - 201454,74 грн., за 2017 - 324360,00 грн.; 2) п.п. 1.2, 1.3, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму військового збору на суму 43 817,88 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.5, ст. 198 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 583 636 грн., завищено від`ємне значення на загальну суму 14 426 грн.; 3) п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , в результаті чого занижено єдиний соціальний внесок, нарахований з чистого оподатковуваного доходу в сумі 87 235,40 грн.

На підставі виявлених порушень, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0039191305 від 23.08.2018, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість 1667 грн.;

- №0039031305 від 23.08.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування всього в сумі 657268,43 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 525814,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 131453,69 грн.;

- №0039041305 від 23.08.2019 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, всього в сумі 54772,35 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 43817,88 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 10954,47 грн;

- №0040581305 від 23.08.2019 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) всього в сумі 729545,00 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 583636,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 145909,00 грн.;

Крім того, прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0040551305 від 23.08.2018 на суму 87235,40 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0040561305 від 23.08.2018 в сумі 14154,48 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0038861305 від 23.08.2018 в сумі 470,26 грн.

Не погджуючись із винесеними рішеннями та вимогою, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, шляхом подання скарги до ДФС України.

Рішенням про результати розгляду скарги ДФС України від 09.10.2018, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0040551305 від 23.08.2018, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0040561305 від 23.08.2018 та рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0038861305 від 23.08.2018 Головного управління ДФС у Вінницькій області скасовано та вважаються відкликаними з дня прийняття даного рішення, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління ДФС у Вінницькій області винести та направити нові вимогу та рішення, з урахуванням вищевикладеного та вимог чинного законодавства.

На виконання рішення ДФС України, 17.10.2018 Головним управлінням ДФС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0049841305 на суму 87235,40 грн., рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0049901305 на суму 470,26 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0049851305 на суму 14154,58 грн.

В подальшому, позивачем оскаржено податкові повідомлення - рішення №0039191305, №0039031305, №0039041205, №0040581305 від 23.08.2018 Головного управління ДФС у Вінницькій області в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України. Рішенням ДФС України №16580/М/99-99-11-02-01-14 від 25.10.2018 податкові повідомлення-рішення №0039191305, №0039031305, №0039041205, №0040581305 від 23.08.2018 залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.

Позивач вважає протиправними винесені податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску слугували висновки контролюючого органу відображені в акті перевірки №3857/13/3374203681 від 06.08.2018, про те, що господарські операції між позивачем та її контрагентами: TOB САНРІКС , ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС , ТОВ РАДАБУДІНВЕСТ , ТОВ ГОЛДЕНТАЙМ не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв`язку з чим позивачем, на думку відповідача, порушені вимоги чинного законодавства України.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2016-2017 було придбано послуги щодо розробки маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом у TOB САНРІКС , ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС , ТОВ РАДАБУДІНВЕСТ , ТОВ ГОЛДЕНТАЙМ .

При досліджені первинних документів, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентом, встановлено, що між позивачем (далі - замовник) та ТОВ ГОЛДЕНТАЙМ (виконавець) укладено договір про надання послуг від 13.09.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг: щодо розроблення маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником (або його субпідрядниками) в міському та міжміському сполученні; дослідження кон`юктури ринку транспортно-експедиційних послуг на території України. Технічні характеристики кожного маршруту (місце завантаження, вантаж, кількість пунктів навантаження та розвантаження, тощо) визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016 рік, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні.

Судом першої інстанції були досліджені первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентом та встановлено, що між позивачем (далі - замовник) та ТОВ САНРІКС (виконавець) укладено договір про надання послуг від 09.08.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг щодо консультування з питань інформатизації: послуги із забезпечення технічної підтримки роботи комп`ютерних програм; консультування щодо типу та конфігурації комп`ютерних програм та використання комп`ютерної програми; послуги щодо розроблення за допомогою комп`ютерних програм, наявних у виконавця, маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником в міському та міжміському сполученні. Технічні характеристики кожного маршруту визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016-2017 роки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Також, досліджені первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентом та встановлено, що між позивачем (далі - замовник) та ТОВ РАДАБУДІНВЕСТ (виконавець) укладено договір про надання послуг від 12.10.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг щодо розроблення маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником в міському та міжміському сполученні. Технічні характеристики кожного маршруту визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016 рік, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Крім того, судом першої інстанції досліджені первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентом та встановлено, що між позивачем (далі - замовник) та ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС (виконавець) укладено договір про надання послуг від 09.06.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг щодо розроблення маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником в міському та міжміському сполученні. Технічні характеристики кожного маршруту визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016 рік, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано факт наявності реєстрації в ЄРПН податкових накладних складених контрагентами, якими підтверджено право на податковий кредит.

Оплата за вищевказаними договорами підтверджується звітами про дебетові і кредитові операції за 2016 та 2017 роки.

В матеріалах справи також містяться докази придбання позивачем з метою подальшого використання в господарській діяльності послуг по розробці маршрутів перевезення вантажів, які придбавались в інших суб`єктів господарювання. А тому, суд не погоджується з висновками перевіряючого органу стосовно нереальності здійснення операцій з контрагентами, які перевірялись внаслідок відсутності факту підтвердження реалізації по ланцюгу постачання товару між контрагентам.

Стосовно тверджень щодо зареєстрованого кримінального правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань №42017020000000057 за фактом придбання юридичної особи ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС з метою прикриття незаконної діяльності, правова кваліфікація правопорушення ч.1 ст.205 КК України та пояснень директора підприємства - Розвадовської Н.В., суд першої інстанції зазначає, що відповідно до ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.06.2019 у справі №686/4652/18 допитана як свідок директор ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС змінила свої покази та пояснила, що погодилась на пропозицію займатися бізнесом та приймала участь у придбанні товариства, з метою подальшого здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, в ході розслідування кримінального провадження та з метою встановлення реальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС та можливих фактів надання податкової вигоди підприємствам реального сектору економіки, в рамках кримінального провадження здійснено тимчасові доступи до оригіналів документів підприємств контрагентів з подальшим їх вилученням. Так, відповідно до отриманих первинних документів встановлено що ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС у період травня-листопада 2016 року здійснило фінансово-господарські операціцї з рядом підприємств. Факт проведення фінансово-господарських операцій ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС з підприємствами-контрагентами, та здійснення розрахунків по вказаним операціям підтверджується показами службових осіб вказаних підприємств.

Крім того, ухвалою суду від 10.01.2019 запропоновано відповідачу надати відомості щодо наявності вироку по кримінальному провадженню відносно ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС . Станом на 31.07.2019 контролюючим органом не було надано доказів наявності вироку суду відносно позивача та його контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентом до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначає, що в акті перевірки не наведено добутих у визначений законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Всі ці факти в сукупності вказують на необґрунтованість тверджень контролюючого органу про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Також, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази встановлення контролюючим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Крім того, суд першої інстанції критично оцінює твердження відповідача про неповноту складення актів виконаних робіт (послуг), оскільки останнім не зазначено нормативно-правового акту, яким затверджується форма актів виконаних робіт (послуг). Крім того, суд враховує наявність таких актів, які за своїм змістом дають змогу зрозуміти, які послуги були проведені та їх вартість.

Дослідивши надані первинні документи, суд першої інстанції зазначає, що вони відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків, натомість, контролюючим органом не доведено відсутність реально вчинених господарських операцій.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані рішення прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Вінницькій області від 23.08.2018 №0039191305, №0039031305, №0039041305, №0040581305 та рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0049851305 від 17.10.2018.

В частині позовних вимог щодо рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0049901305 від 17.10.2018, суд першої інстанції виходив з того, що останнім днем строку для сплати єдиного внеску, нарахованого за календарний 2016 рік є 10 лютого наступного 2017 року (фізичні особи - підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464).

За наведеного вище, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області №0049901305 від 17.10.2018

В частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0049841305 від 17.10.2018, суд першої інстанції зазначає, що спеціальний порядок відкликання податкової вимоги установлений положеннями ПК, а відтак, не є підставою для окремого окреслення судовим рішенням, позаяк податкова вимога вважається відкликаною, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі. Отже, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України зобов`язують платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п.137.1 ст.137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Разом з тим, п.44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

В свою чергу, питання оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, урегульовано статтею 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до положень п.177.1 ст.177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п.177.2 ст.177 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як передбачено пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп.«а» п.176.1 ст.176 ПК України, платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

За приписами п.177.5 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Згідно з п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Відповідно до пп.174.4.1 п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Згідно з пп.174.4.4 п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пп.177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Отже, нормами ПК України визначено, що підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Відповідно до п.200.1, 200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ст.1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на принципі, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зокрема, документи, що підтверджують факт отримання товару та документи, що підтверджують зв`язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску слугували висновки контролюючого органу відображені в акті перевірки №3857/13/3374203681 від 06.08.2018, про те, що господарські операції між позивачем та її контрагентами: TOB САНРІКС , ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС , ТОВ РАДАБУДІНВЕСТ , ТОВ ГОЛДЕНТАЙМ не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв`язку з чим позивачем, на думку відповідача, порушені вимоги чинного законодавства України.

ФОП ОСОБА_1 протягом 2016-2017 було придбано послуги щодо розробки маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом у TOB САНРІКС , ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС , ТОВ РАДАБУДІНВЕСТ , ТОВ ГОЛДЕНТАЙМ .

Між позивачем та ТОВ ГОЛДЕНТАЙМ (виконавець) укладено договір про надання послуг від 13.09.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг: щодо розроблення маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником (або його субпідрядниками) в міському та міжміському сполученні; дослідження кон`юктури ринку транспортно-експедиційних послуг на території України. Технічні характеристики кожного маршруту (місце завантаження, вантаж, кількість пунктів навантаження та розвантаження, тощо) визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016 рік, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні.

Між позивачем та ТОВ САНРІКС (виконавець) укладено договір про надання послуг від 09.08.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг щодо консультування з питань інформатизації: послуги із забезпечення технічної підтримки роботи комп`ютерних програм; консультування щодо типу та конфігурації комп`ютерних програм та використання комп`ютерної програми; послуги щодо розроблення за допомогою комп`ютерних програм, наявних у виконавця, маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником в міському та міжміському сполученні. Технічні характеристики кожного маршруту визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016-2017 роки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Між позивачем та ТОВ РАДАБУДІНВЕСТ (виконавець) укладено договір про надання послуг від 12.10.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг щодо розроблення маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником в міському та міжміському сполученні. Технічні характеристики кожного маршруту визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016 рік, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Між позивачем та ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС (виконавець) укладено договір про надання послуг від 09.06.2016. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг щодо розроблення маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, експедитування яких здійснюється замовником в міському та міжміському сполученні. Технічні характеристики кожного маршруту визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Вартість послуг визначається згідно специфікацій, підставою для оплати є акт про надані послуги.

На підтвердження надання послуг позивачем додано специфікації за 2016 рік, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Підставою для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, яка складена та зареєстрована відповідно до Закону. Натомість, відповідачем не спростовано факт наявності реєстрації в ЄРПН податкових накладних складених контрагентами, якими підтверджено право на податковий кредит.

Оплата за вищевказаними договорами підтверджується звітами про дебетові і кредитові операції за 2016 та 2017 роки.

В матеріалах справи також містяться докази придбання позивачем з метою подальшого використання в господарській діяльності послуг по розробці маршрутів перевезення вантажів, які придбавались в інших суб`єктів господарювання.

В свою чергу, посилання податкового органу на відсутність у підприємств-контрагентів належної матеріальної бази, основних засобів та трудових ресурсів для здійснення відповідних видів діяльності не свідчить однозначно про невчинення господарських операцій, адже підприємства не позбавлені права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, а умовами укладених позивачем з контрагентами договорів не обмежено право залучати до виконання зобов`язань по договорам третіх осіб. Чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Також, як встановлено з матеріалів справи надані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Щодо доводів відповідача, що частина актів виконаних робіт, не містять точний опис виконаних робіт, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не містить положень, які б встановлювали ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документів, в той же час, на підставі сукупності поданих позивачем документів, зокрема, договорів, специфікацій, податкових накладних, банківських виписок по рахунку позивача та самих актів виконаних робіт суд приходить до висновку про реальність здійснених господарських операцій та підтвердження фактично понесених витрат і змін у майновому стані фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та його контрагентів.

Крім того, як зазначив Верховний Суд в своїй постанові від 12.03.2019 справа №823/1220/17 судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

В свою чергу, відповідач не наводить достатніх доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені доказами (документами) наданими позивачем, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Щодо доводів відповідача в частині зареєстрованого кримінального правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань №42017020000000057 за фактом придбання юридичної особи ТОВ ДЕНАЛІ СЕРВІС з метою прикриття незаконної діяльності, правова кваліфікація правопорушення ч. 1 ст. 205 КК України та пояснень директора підприємства - Розвадовської Н.В., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.6-7 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Тобто, пояснення, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення, протоколи допиту досудового розслідування не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві. Крім того, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді, інформація стосовно винесення вироку, відсутня.

Щодо інших посилань апелянта, колегія суддів зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог в частині.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 грудня 2019 року.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.