Постанова

від 12.12.2019 по справі 442/6176/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/6176/18 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/743/19 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Крайник Н. П.

суддів: Шандри М.М., Цяцяка Р. П.

при секретарі: Цап П. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи - приватного нотаріуса Бориславського нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча про визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

29.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 7887057, АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 13.05.2017 року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки у АДРЕСА_2 , площею 0,1723 га, кадастровий номер: 4621285100:01:001:0116, на якій знаходиться житловий будинок, що належить відповідачу на праві власності. Зазначав, що предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2017 року була лише присадибна земельна ділянка, оскільки продавець приховав, а нотаріус не перевірив, що спірна земельна ділянка не є вільною від забудови. Відповідач не повідомив ні його, ні нотаріуса про наявність права власності на спірний будинок АДРЕСА_1 реєстраційний номер 7887057, загальною АДРЕСА_3 54,2 кв.м АДРЕСА_2 . Тому вважає, що за на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідно до положень ст. 381 ЦК України він набув права власності і на житловий будинок, що знаходиться на ній.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи - приватного нотаріуса Бориславського нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча про визнання права власності відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з`ясуванням усіх обставинам справи.

Зазначає, що, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, районний суд помилково виходив з того, що сторони за договором купівлі-продажу домовилися лише про купівлю земельної ділянки, продаж інших об`єктів, які на ній розташовані, не обумовлювався, тому права позивача не є порушеними. Вважає, що при вирішенні справи по суті суд не врахував практику Пленуму Верховного суду України, викладену у постанові № 9 від 01.11.1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя , відповідно до якої судова діяльність має бути спрямована на захист конституційних прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними. Зазначає, що поза увагою суду залишилося те, що 13.05.2017 року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу присадибної земельної ділянки, яка із житловим будинком утворює садибу (складну річ). Відтак, враховуючи положення ст. 188 ЦКУ, правочин сторонами вчинено щодо складної речі - садиби, розташованої у АДРЕСА_2 - АДРЕСА_1 . А тому вважає, що дія правочину поширюється на всі складові частини земельної ділянки, в тому числі і спірний житловий будинок, а сторони договору досягли згоди і щодо продажу житлового будинку.Враховуючи, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами розташований на земельній ділянці позивача, а відповідач відмовляється внести зміни до договору від 13.05.2017 року щодо продажу спірного будинку, вважає, що застосуванню при вирішенні даного спору підлягає ст.377 ЦК України щодо права на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не вказав, якими обставинами та нормами права спростовуються доводи позивача. Вважає позовні вимоги підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

У засідання колегії суддів учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності по наявних матеріалах справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 5 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав № 5 від 07.02.2014 року передбачено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно положень ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України цивільним законодавством гарантується свобода укладення договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому ( ст. 656 ЦК України).

Згідно положень ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 13.05.2017 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за мовами якого ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,1723 га, в межах згідно з планом, кадастровий номер: 4621285100:01:001:0116, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 9 присадибна ділянка). Реєстраційний номер нерухомого майна: 10029013462212, адреса: АДРЕСА_2 . ( а.с. 5-8).

Матеріалами справи встановлено, що підставою звернення позивача з позовною заявою до відповідача є розташування в межах придбаної ним у відповідача присадибної земельної ділянки об`єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 реєстраційний номер 7887057, загальною площею 54,2 кв.м., АДРЕСА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що сторони за договором купівлі-продажу від 13.05.2017 року мали намір і здійснили правочин лише стосовно земельної ділянки, продаж інших об`єктів, які на ній розташовані сторонами договору не обумовлювався, в договорі чітко визначено об`єкт купівлі-продажу, договір купівлі - продажу не оспорений позивачем, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача є порушеними.

З таким висновком суду колегія погоджується повністю з огляду на наступне.

Відповідно до п.12 купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2017 року, така візуально оглянута покупцем ( ОСОБА_1 ) до підписання цього договору. Недоліків чи дефектів, які перешкоджали б використанню цієї земельної ділянки за призначенням на момент огляду покупцем не виявлено. Покупець , технічних характеристик відчужуваної земельної ділянки.

Пунктом 14 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2017 року встановлено, шо позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 підтверджують, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладений сторонами на вигідних для них умовах, без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення.

Таким чином, відповідно до змісту договору позивач на момент укладення такого був обізнаний щодо стану земельної ділянки, наявність чи відсутність на ній будь - яких об`єктів. Згідно з відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.05.2017 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності будинок АДРЕСА_2 ( а.с.10).

Враховуючи, що за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2017 року, відповідачем передано у власність, а позивачем прийнято лише земельну ділянку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Крім того, і земельна ділянка, і будинок, є окремими об`єктами нерухомого майна, а тому при набутті права власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, покупець не набуває права власності на інші об`єкти нерухомого майна, які на ньому розташовані.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ч.5 ст.268, ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 12.12.2019 року.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Шандра М.М.

Цяцяк Р. П.