Ухвала

від 12.12.2019 по справі 757/59967/19-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59967/19-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

за участю сторони кримінального провадження:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням директора Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТЕС» ОСОБА_3 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.07.2019 у кримінальному провадженні №12015000000000461 від 30.07.2015, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.209, ч.2 ст. 364 КК України, на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках -

В С Т А Н О В И В :

12.11.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТЕС», яке передано слідчому судді ОСОБА_1 13.11.2019, про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.07.2019 у кримінальному провадженні №12015000000000461 від 30.07.2015, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.209, ч.2 ст. 364 КК України, на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках заявника.

В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано та з порушенням приписів ст. 170 КПК України, також посилається на те, що органом досудового розслідування з моменту реєстрації даного кримінального провадження не повідомлено про підозру, не здобуто належних та достатніх доказів для безспірного висновку про наявність підстав, які б виправдовували доцільність накладення арешту на майно ТОВ «РЕНТЕС».

У судове засідання представник заявника не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд клопотання у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник Генеральної прокуратури України в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутність представника Генеральної прокуратури України, на підставі наданих доказів.

Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що Генеральною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12015000000000461 від 30.07.2015, за фактом створення (придбання) та організації діяльності невстановленими особами на території м. Києва, Київської та інших областей, низки підконтрольних суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), з метою прикриття незаконної діяльності, спрямованої на безпідставне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємствам реального сектору економіки, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України та за фактом вчинення невстановленими особами на території м. Києва, Київської та інших областей в період часу 2015-2018 років фінансових операції з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, а також за фактом зловживання владою вчинене службовими особами ГУ ДФС у Харківській області та працівниками їх структурних підрозділів, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/37242/19-к від 18.07.2019 у кримінальному провадженні № 12015000000000461 накладено арешт, окрім іншого і на грошові кошти, які знаходяться на наступних рахунках, а саме: № НОМЕР_1 належний ТОВ «РЕНТЕС» (код 42030509), відкрита в Столична філія АТ КБ «Приватбанк» Київ (МФО 380269), яка є структурним підрозділом АТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, зареєстровано за адресою: м.Київ, вул. Грушевського, 1Д).

У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника ТОВ «РЕНТЕС» права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18.07.2019 року при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що арешт необхідний з метою забезпечення збереження речових доказів.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється на протязі тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для накладення арешту на майно, яке перебуває у власності заявника.

Наряду з вказаним, слід зазначити, що підозра посадовим особам заявника не пред`явлена, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, як і не встановлено розміру збитків у вигляді тяжких наслідків, які ніби то заподіяні державі.

Сторона обвинувачення не з`явилась в судове засідання та не надала суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв`язок посадових та інших осіб, які вчинили кримінальне правопорушення з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а також відсутні підстави відповідальності товариства за незаконні дії третіх осіб.

За вказаних обставин, версія органу досудового розслідування, арешт необхідний з метою забезпечення збереження речових доказів, належним чином не досліджена та не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами, а спростована наданими доказами в обґрунтування скасування арешту майна.

Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для арешту рахунків заявника взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт, що накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва №757/37242/19-к від 18.07.2019, на грошові кошти, які знаходяться на наступних рахунках, а саме: № НОМЕР_1 належний ТОВ «РЕНТЕС» (код 42030509), відкриті в Столична філія АТ КБ «Приватбанк» Київ (МФО 380269), яка є структурним підрозділом АТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д).

Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.

Слідчий суддя ОСОБА_1