Постанова

від 10.12.2019 по справі 911/1619/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2019 р. Справа№ 911/1619/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.,

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 10.12.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Синявське"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2019 (повний текст складено 07.10.2019)

у справі № 911/1619/19 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом приватного підприємства "Славутич-тара"

до товариства з додатковою відповідальністю "Синявське"

про стягнення 229 692,90 грн ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

25.06.2019 Приватне підприємство "Славутич-тара" (надалі-позивач) звернулося з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 229692,90 грн., з яких:

- 137 163 грн 54 коп. основного боргу,

-15 468 грн 23 коп. інфляційних втрат та 3 682 грн 96 коп. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України;

- 36 829 грн 62 коп. 30% річних та 30 548 грн 55 коп неустойки у вигляді пені на підставі п.4.4 договору;

- 6 000 грн 00 коп. збитків на підставі п. 4.3 договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу № 10/04 від 10.04.2018 (надалі - договір) в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар згідно накладних №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018; №3957 від 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви їого прийняття.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.09.2019 у справі №911/1619/19 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" на користь приватного підприємства "Славутич-тара" 137 163 (сто тридцять сім тисяч сто шістдесят три) грн 54 коп. основного боргу, 15 468 (п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 23 коп. інфляційних втрат, 3 682 (три тисячі шістсот вісімдесят дві) грн 96 коп. 3% річних, 36 829 (тридцять шість тисяч вісімсот двадцять дев`ять) грн 62 коп. 30% річних, 24 487 (двадцять чотири тисячі чотириста вісімдесят сім) грн 21 коп. пені, 6000 (шість тисяч) грн 00 коп. збитків та 3354 (три тисячі триста п`ятдесят чотири) грн 47 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, визнав доведеними та обґрунтованими позовні вимоги. Проте, не погодився із заявленим розміром пені, яку нараховано по кожній накладній окремо без врахування ч.6 ст. 232 ГК України, тобто більше ніж за шість місяців, водночас, договором даний строк не збільшений, тому зазначена вимога задоволена частково.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 30.10.2019 Товариство з додатковою відповідальністю "Синявське" (згідно відбитку штемпеля поштового зв`язку на конверті) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2019 у справі №911/1619/19 скасувати в частині задоволення вимог позивача про стягнення 15 468,23 грн. інфляційних втрат, 3 682,96 грн. 3% річних, 36 829,62 грн. 30% річних, 24 487,21 грн. пені, 6000,00 грн. збитків, в решті позовних вимог - залишити без змін.

Відповідач у доводах апеляційної інстанції, вказав, що визнає наявність основного боргу перед позивачем у сумі 137 163,54 грн за договором купівлі-продажу №10/04 від 10.04.2018 по накладним №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018; №3957 від 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції відповідач також зазначив, що основний борг визнає.

Проте, на думку відповідача, прострочення обов`язку з оплати вартості товару не настало, оскільки договором такий строк не встановлений, а вимоги відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України про оплату товару він не отримував, тому немає підстав для задоволення похідних вимог.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2019 справу №911/1619/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 відновлено товариству з додатковою відповідальністю "Синявське" пропущений строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2019 у справі № 911/1619/19, повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 03.12.2019 о 14:00 год., роз`яснено право учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2019 у справі №911/1619/19 на 10.12.2019 о 13 год. 50 хв.

Явка представників сторін.

До судового засідання від 10.12.2019 з`явились усі учасники апеляційного провадження.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство "Славутич-тара" не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське", що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" задовольнити частково, рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2019 у справі №911/1619/19 змінити в частині розміру інфляційнийх втрат, 3 % річних, 30% річних та пені, що підлягають стягненню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

10.04.2018 між Приватним підприємством "Славутич-тара" (Продавець) та Товариством з додатковою відповідальністю "Синявське" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10/04, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність іншій стороні майно (дробину пивну і/або пивні дріжджі), далі (товар), а покупець - прийняти його і оплатити за нього певну грошову суму на умовах, обумовлених договором.

Оплата за договором здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця по факту поставки товару (п. 3.1. договору).

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що покупець, який порушив свої зобов`язання по оплаті товару в обумовлені цим договором терміни, або має обґрунтовані припущення про можливу затримку/несплату товару у термін, передбачений цим договором, зобов`язаний негайно сповістити про це продавця. В іншому випадку покупець сплачує продавцю узгоджений розмір збитків, які підлягають відшкодуванню у сумі 1000,00 грн. за кожен випадок порушення. При цьому продавець за цим договором звільняється повністю від необхідності попередження виникнення збитків шляхом здійснення будь яких дій.

Відповідно до п. 4.4. Договору, у разі несплати вартості товару в термін, обумовлений цим договором, Покупець, на першу вимогу продавця, виплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 3% від суми неоплаченого в строк платежу за кожен день прострочення та відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних.

Згідно п. 6.4. договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в межах строків позовної давності.

На виконання умов договору позивачем відповідачу передано товар за видатковими накладними №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018; №3957 від 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018 на загальну суму 149 632,54 грн., та копіями товарно-транспортних накладних. (а/с 16-31)

Позивач в обґрунтуванні позову стверджує, що відповідач в порушення п. 3.1. купівлі-продажу №10/04 від 10.04.2018 в повному обсязі не оплатив отриманий товар, здійснивши лише часткову оплату видаткової накладної №3537 у розмірі 12 469,00 грн., внаслідок чого борг відповідача перед позивачем склав в загальній сумі 137 163,54 грн.

Приватне підприємство "Славутич-тара" направляло на адресу Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" претензію б/н від 20.09.2018, в якій просило останнього погасити наявну заборгованість. Проте, вказана претензія залишена без відповіді, повне погашення заборгованості не здійснено.

Враховуючи викладені обставини позивач звернувся до суду з даним позовом та просив про стягнення 137 163 грн 54 коп. основного боргу, 15 468 грн 23 коп. інфляційних втрат, 3 682 грн 96 коп. 3% річних, 36 829 грн 62 коп. 30% річних, 30 548, грн 55 коп. пені, 6000 грн 00 коп. збитків, за видатковими накладними №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018; №3957 від 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд зазначає, що враховуючи приписи статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 529, 530 Цивільного кодексу України, кожна сторона договору повинна виконувати свої зобов`язання за відповідним договором належним чином та у передбачені таким договором строки. У разі невиконання чи неналежного виконання стороною своїх обов`язків, передбачених відповідним договором, така сторона договору може нести певну відповідальність, зокрема, сплата пені, штрафу тощо.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Здійснюючи розгляд справи, судом першої інстанції правомірно з`ясовано, що позивачем відповідачу передано товар на загальну суму 149 632,54 грн, зокрема на підставі видаткових накладних від 07.08.2018 №3537 на суму 21 222,60 грн, №3538 на суму 19755,60 грн, №3539 на суму 18679,80 грн, №3540 на суму 23 667,60 грн; №3957 від 01.09.2018 на суму 31967,60 грн; №3994 від 03.09.2018 на суму 34 339,34 грн Проте, відповідач в порушення п. 3.1. договору купівлі-продажу не оплатив в повному обсязі отриманий товар, здійснивши лише часткову оплату видаткової накладної №3537 у розмірі 12 469,00 грн, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем склав в загальній сумі 137 163,54 грн.

Відповідачем в процесі розгляду справи не представлено до матеріалів справи доказів погашення зазначеного боргу, наявності такого боргу не спростовано.

Враховуючи той факт, що товар відповідачем отримано, та строк оплати щодо нього настав, проте відповідач в повному обсязі за нього не розрахувався, що підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 137 163 грн 54 коп. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу №10/04 від 10.04.2018 в частині здійснення своєчасної оплати за спірними накладними, позивачем також заявлено похідні вимоги у вигляді 15 468 грн 23 коп. інфляційних втрат, 3 682 грн 96 коп. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, 36 829 грн 62 коп. 30% річних та 30 548 грн 55 коп. неустойки у вигляді пені на підставі п.4.4 договору, 6 000 грн 00 коп. збитків на підставі п. 4.3 договору.

Суд першої інстанції, враховуючи те, що відповідач належним чином не виконав взятий на себе обов`язок щодо оплатити товару, чим порушив умови договору купівлі-продажу, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вищезазначених похідних вимог.

При цьому, перевіривши наведені позивачем розрахунки заявлених вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, оскільки встановив, що розрахунок по пені є хибним. Помилка розрахунку полягає у тому, що пеню нараховано по кожній накладній окремо без врахування ч.6 ст. 232 ГК України, тобто більше ніж за шість місяців, договором даний строк не збільшений, тому вимога про стягнення пені задоволена частково. Інші періоди нарахування похідних вимог, зокрема стягнення 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України, 30% річних на підставі п.4.4 договору, 6 000 грн 00 коп. збитків на підставі п. 4.3 договору, що здійснені позивачем, перевірені судом та визнані обґрунтованими, відтак задоволені повністю.

Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитись із зазначеним розміром задоволених вимог в частині стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, 30% річних та пені. При перевірці здійсненого позивачем розрахунку цих вимог, колегією суддів встановлено неправильність визначення початкового періоду їх обрахування. Позивач визначає початок прострочення з дати вчинення видаткових накладних, згідно яких товар передано відповідачу, тобто день отримання товару включено в розрахунок заборгованості.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до пункту 3.1 договору, визначено що оплата за договором здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця по факту поставки товару.

Тобто, сторони у договорі узгодили, що виникнення обов`язку покупця з оплати поставленого товару та строк його виконання пов`язаний з моментом поставки відповідного товару.

Водночас, приписами п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, обов`язок відповідача оплатити поставлений за вказаними накладними товар, виник в день його поставки та прийняття, в силу умов п. 3.1 договору та ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України. Відповідно, беручи до уваги ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення зобов`язання мало місце з наступного дня після дати прийняття товару за видатковими накладними.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє аргументи відповідача про те, що строк оплати товару не настав, оскільки не встановлений договором, а вимоги про оплату відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України позивач не пред`являв. Зазначені доводи спростовуються п. 3.1 договору та положеннями ст. 692 ЦК України, відповідно до якої строк оплати настає в момент отримання товару чи товаророзпорядчих документів на такий товар, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, яка є спеціальною по відношенню до ст. 530 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок, по кожній накладній окремо, беручи до уваги часткову оплату видаткової накладної №3537 у розмірі 12 469,00 грн, враховуючи, що вірним початком періоду нарахування похідних вимог є наступний день після дати кожної накладної.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу № 10/04 від 10.04.2018, позивачем за період з вересня 2018 року по травень 2019 року нараховано 15 468,23 грн інфляційних втрат. Початок періоду позивачем визначено наступним чином: по видатковій накладній №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018, період прострочення з 07.08.2018; №3957 від 01.09.2018 - період прострочення з 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018 - період прострочення з 03.09.2018; кінцевою датою нарахування є 16.06.2019, яку визначено позивачем.

Крім того, позивачем нараховано 3 682,96 грн 3 % річних за періоди: по видатковій накладній №3537, №3538, №3539, період прострочення з 07.08.2018; №3540 від 07.08.2018 період прострочення з 24.12.2018; №3957 від 01.09.2018 - період прострочення з 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018 - період прострочення з 03.09.2018; кінцевою датою нарахування є 13.06.2019, яку визначено позивачем.

Також позивач просить стягнути з відповідача 36 829,62 грн 30 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами з посиланням на п.4.4 договору та ч.2 ст. 536 ЦК України. Початок періоду позивачем визначено наступним чином: по видатковій накладній №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018, період прострочення з 07.08.2018; №3957 від 01.09.2018 - період прострочення з 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018 - період прострочення з 03.09.2018; кінцевою датою нарахування є 13.06.2019, яку визначено позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати і 3 % річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 905/978/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17 та від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17).

Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання. (Наведена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.09.2018 по справі № 908/24/18).

Судом встановлено, що п. 4.4. договору купівлі-продажу №10/04 від 10.04.2018 визначено, що у разі несплати вартості товару в термін, обумовлений договором, покупець, на першу вимогу продавця, виплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 3 % від суми неоплаченого в строк платежу за кожен день прострочення і відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 30 % річних.

З огляду на наведене, обґрунтованим є одночасне стягнення 3 % річних та 30 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем, вважає, що обґрунтованим є період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, з наступного дня після дати вчинення накладних по кінцевий період визначений позивачем в його розрахунку на суму боргу по цим накладним, а саме:

- інфляційні втрати - видаткова накладна №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018, період прострочення з 08.08.2018; №3957 від 01.09.2018 - період прострочення з 02.09.2018; №3994 від 03.09.2018 - період прострочення з 04.09.2018; кінцевою датою нарахування є 16.06.2019. (визначено позивачем)

- 3 % річних - видаткова накладна №3537, №3538, №3539 від 07.08.2018, період прострочення з 08.08.2018; №3540 від 07.08.2018 період прострочення з 24.12.2018, оскільки саме такий період вказав позивач по цій накладній ; №3957 від 01.09.2018 - період прострочення з 02.09.2018; №3994 від 03.09.2018 - період прострочення з 04.09.2018; кінцевою датою нарахування є 13.06.2019. (визначено позивачем)

- 30 % річних - видаткова накладна №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018, період прострочення з 08.08.2018; №3957 від 01.09.2018 - період прострочення з 02.09.2018; №3994 від 03.09.2018 - період прострочення з 04.09.2018; кінцевою датою нарахування є 13.06.2019. (визначено позивачем)

Враховуючи вказані періоди, здійснивши розрахунок по кожній накладній окремо, з врахуванням часткової оплати по накладній №3537 у розмірі 12 469,00 грн, колегія суддів вважає, що обґрунтованою та арифметично вірною до стягнення з відповідача є сума 13 422,54 грн інфляційних втрат, 3084,51 грн 3% річних, 33 529, 59 грн 30 % річних.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу № 10/04 від 10.04.2018, позивачем за загальний період з 07.08.2018 по 13.06.2019 нараховано 30 548,55 грн. пені, враховуючи подвійну облікову ставку НБУ (згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ), зокрема:

- За видатковою накладною № 3537 нараховано 2 665,89 грн пені за період з 07.08.2018 по 13.06.2019;

- За видатковою накладною № 3538 нараховано 6 016,53 грн пені за період з 07.08.2018 по 13.06.2019;

- За видатковою накладною № 3539 нараховано 5 688,89 грн пені за період з 07.08.2018 по 13.06.2019;

- За видатковою накладною № 3540 нараховано 7 207,92 грн пені за період з 07.08.2018 по 13.06.2019;

- За видатковою накладною № 3957 нараховано 8 969,32 грн пені за період з 01.09.2018 по 13.06.2019;

- За видатковою накладною № 3994 нараховано 9568,92 грн пені за період з 03.09.2018 по 13.06.2019.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ).

Пунктом 4.4. договору сторонами погоджено, що у разі несплати вартості товару в термін, обумовлений договором, покупець, на першу вимогу продавця, виплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 3 % від суми неоплаченого в строк платежу за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку (а/с 10-12), правомірно обмежені розміром пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також судом першої інстанції обґрунтовано враховано шестимісячний термін нарахування пені відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України. При цьому, положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені.

Проте, як відзначено вище, пеню слід нараховувати з наступного дня після вчинення дати кожної накладної з врахуванням шестимісячного строку встановленого ч.6 ст. 232 ГК України, а саме: видаткова накладна №3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018, період прострочення з 08.08.2018 по 08.02.2019 ; №3957 від 01.09.2018 - період прострочення з 02.09.2018 по 02.03.2019 ; №3994 від 03.09.2018 - період прострочення з 04.09.2018 по 04.03.2019 .

Відтак, вимога позивача про стягнення пені у сумі 30 548,55 грн підлягає частковому задоволенню, оскільки арифметично вірний розмір пені, перерахований апеляційним судом за вказані періоди по кожній накладній окремо є 24 766,00 грн.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача 6 000 грн. погоджених збитків на підставі п. 4.3. договору купівлі-продажу № 10/04 від 10.04.2018, колегія суддів погоджується в висновком місцевого суду про її задоволення повністю, приймаючи до уваги наступне.

За своєю правовою природою погоджені сторонами в п. 4.3. договору збитки є штрафом, як різновид неустойки у відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2018 у справі № 903/647/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17)

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем допущено 6 (шість) випадків порушення оплати товару за 6 (шістьма) видатковими накладними (№3537, №3538, №3539, №3540 від 07.08.2018; №3957 від 01.09.2018; №3994 від 03.09.2018), вимога про стягнення 6 000,00 грн погоджених збитків є обґрунтованою та такою що правомірно задоволена судом.

З огляду на викладене, здійснивши перерахунок, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов в частині похідних вимог підлягає частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційних втрат в сумі 13 422,54 грн., 3 % річних в сумі 3084, 51 грн., 30% річних в сумі 33 529, 59 грн., 24 766 грн. пені, 6 000 грн збитків. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 ГПК України).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає необхідним змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення без скасування по суті правильного рішення, в частині розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню за розрахунком здійсненим судом апеляційної інстанції у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 статті 4 Закону України Про судовий збір (надалі - Закон) встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п.п.4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Таким чином, за подання апеляційної скарги вірною до сплати сумою судового збору є 2 881,50 грн, як за вимогу майнового характеру, що складає мінімальний розмір судового збору за подання апеляційної скарги, з урахуванням оспорюваної відповідачем суми в зальному розмірі 86 568,02 грн.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду судового рішення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 188,80 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно платіжного доручення від 29.10.2019 №438 відповідачем сплачено 5 167,50 грн судового збору за подачу апеляційної скарги, тобто у більшому розмірі ніж встановлено законом. Разом з тим, у відповідності до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила. Зазначене клопотання у матеріалах даної справи відсутнє.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240,269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2019 у справі №911/1619/19 змінити в частині розміру інфляційнийх втрат, 3 % річних, 30% річних та пені, що підлягають стягненню, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" (09602, Київська обл., смт. Рокитне, вул. Зарічна, буд.2, код 00385856) на користь приватного підприємства "Славутич-тара" (69006, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 187, кв. 33, код 33652465) 137 163 (сто тридцять сім тисяч сто шістдесят три) грн 54 коп. основного боргу, 13 422 (тринадцять тисяч чотириста двадцять дві) грн 54 коп. інфляційних втрат, 3084 (три тисячі вісімдесят чотири) грн 51 грн. 3% річних, 33 529 (тридцять три тисячі п`ятсот двадцять дев`ять) грн 59 коп. 30 % річних, 24 766 (двадцять чотири тисячі сімсот шістдесят шість) грн пені, 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. збитків та 3 269 (три тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного підприємства "Славутич-тара" (69006, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 187, кв. 33, код 33652465) на користь товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" (09602, Київська обл., смт. Рокитне, вул. Зарічна, буд.2, код 00385856) 188 (сто вісімдесят вісім) грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи №911/1619/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 13.12.2019.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська