Рішення

від 10.12.2019 по справі 914/1438/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2019 Cправа № 914/1438/19

м. Львів

За позовом: Фізичної особи-підприємця Коміссарова Артема Едуардовича, м. Львів

до відповідача: Державного підприємства "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України", м. Львів

про стягнення 101 166, 89 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Банзулі

Представники:

Від позивача: Коміссаров А. Е.

Від відповідача: Василенко Ю. В.

Хід розгляду спору:

Позовну заяву подано Фізичною особою-підприємцем Коміссаровим Артемом Едуардовичем до Державного підприємства Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України Армія України про стягнення 101 166, 89 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2019 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. З урахуванням виправленої описки ухвалою суду від 31.07.2019, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.08.2019 о 10:40 год.

У зв`язку з перебуванням судді Мороз Н. В. у відрядженні з 14.08.2019 по 16.08.2019, розгляд справи № 914/1438/19, призначений на 16.08.2019 не відбувся. Ухвалою суду від 19.08.2019 розгляд справи по суті відкладено на 03.09.2019.

Враховуючи заперечення відповідача, характер спірних правовідносин та складність справи, ухвалою від 03.09.2019 у справі № 914/1438/19 суд здійснив перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 17.09.2019.

17.09.2019 через службу діловодства господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позивач в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України заявив про застосування позовної давності до вимог заявлених позивачем до 22.07.2016. Крім того, стосовно позовних вимог, щодо яких не закінчився строк позовної давності в розмірі 40181,91 грн. просить відмовити у їх задоволенні.

В підготовчому засіданні 17.09.2019 оголошено перерву до 15.10.2019.

Ухвалою суду від 15.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.11.2019.

Ухвалою від 19.11.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.12.2019.

В судове засідання 10.12.2019 представник позивача з`явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав. Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до заявлених вимог заперечив.

Представник відповідача у судове засідання 10.12.2019 з`явився, щодо позову заперечив. Просить застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог та відмовити в задоволенні позову повністю. Також, представник відповідача у судовому засіданні, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, зробив заяву про те, що докази в підтвердження понесених відповідачем витрат у зв`язку із розглядом даної справи, крім тих які вже містяться в матеріалах справи, будуть подані стороною протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 10.12.2019 суд розглянув справу по суті та оголосив вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існували договірні відносини на підставі договору від 24.12.2012 № ТРН-38 про надання охоронних послуг та договору від 03.01.2013 № ДБ-13 про надання послуг з питань безпеки підприємства. Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаними договорами щодо оплати вартості послуг, позивач звертався до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача сум заборгованості, штрафних санкцій та інших нарахувань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2014 у справі № 914/4096/13 стягнуто з ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України" на користь Суб`єкта підприємницької діяльності ФОП Комісарова А. Е. 52 792, 83 грн. - основного боргу, 26 396, 41 грн. - неустойки та 1 583, 25 грн. - судового збору. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2014 у справі № 910/23109/13 стягнуто з ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України" на користь Суб`єкта підприємницької діяльності ФОП Комісарова А. Е. - 3 292, 77 грн. пені за договором про надання охоронних послуг від 24.12.2012 № ТРН-38, 864, 00 грн. пені за договором про надання послуг з питань безпеки підприємства від 03.01.2013 № ДБ-13 та 92, 42 грн. судового збору.

На виконання вказаних рішень судом було видано відповідні накази від 03.02.2014 у справі № 914/4096/13 та від 23.04.2014 у справі № 910/23109/13, на підставі яких державним виконавцем Сихівського ВДВС Львівського міського управління юстиції було відкрито виконавчі провадження з їх примусового виконання.

Відповідач повністю виконав вищевказані рішення суду лише 27.06.2019, оскільки Сихівським ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області було перераховано на рахунок позивача кошти в загальному розмірі 85 021, 68 грн., в якості погашення відповідачем заборгованості по виконавчих документах № 914/4096/13 та № 910/23109/13, на підтвердження чого позивач долучив витяги із сайту Приват24 для бізнесу по власному банківському рахунку.

У зв`язку із тим, що відповідач протягом тривалого часу (більше 5 років) не виконував рішення суду про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, останній нарахував відповідачу за час невиконання рішень інфляцію в розмірі 87 398, 53 грн. та 3 % річних на суму 13 768, 36 грн., та звернувся з даним позовом до суду про стягнення вказаних сум.

Правова позиція відповідача.

17.09.2019 через службу діловодства господарського суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заявив про застосування позовної давності до вимог заявлених позивачем до 22.07.2016. Щодо позовних вимог по яких не закінчився строк позовної давності, які відповідно до розрахунку відповідача становлять суму 40 181, 91 грн., відповідач просить відмовити у їх задоволенні.

Відповідач посилається на те, що внаслідок накладених державним виконавцем арештів на всі кошти та майно відповідача в межах низки відкритих щодо нього виконавчих проваджень, розподіл коштів ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України" здійснювався третьою особою та не залежав від відповідача, відтак, вини відповідача у несвоєчасному погашенні боргу перед позивачем немає.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Між ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України" та Суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Комісаровим А. Е. 24.12.2012 було укладено договір про надання охоронних послуг № ТРН-38 та 03.01.2013 - договір про надання послуг з питань безпеки підприємства № ДБ-13.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов вказаних вище договорів, в частині оплати вартості наданих позивачем послуг, відповідач заборгував позивачу 52 792, 83 грн. Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення вказаної заборгованості та нарахованої неустойки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2014 у справі № 914/4096/13 позов задоволено частково, стягнуто з ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України" на користь Суб`єкта підприємницької діяльності ФОП Комісарова А. Е. 52 792, 83 грн. - основного боргу, 26 396, 41 грн. - неустойки та 1 583, 25 грн. - судового збору.

Також, позивач звернувся із позовом до Господарського суду міста Києва у справі № 910/23109/13 про стягнення з відповідача пені, нарахованої у зв`язку із невиконанням відповідачем умов укладених договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2014 у справі № 910/23109/13 позов задоволено частково, стягнуто з ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України" на користь Суб`єкта підприємницької діяльності ФОП Комісарова А. Е. пеню в розмірі 3292, 77 грн. за договором про надання охоронних послуг від 24.12.2012 № ТРН-38, пеню на суму 864, 00 грн. за договором про надання послуг з питань безпеки підприємства від 03.01.2013 № ДБ-13 та 92, 42 грн. судового збору.

На виконання рішення від 15.01.2014 у справі № 914/4096/13, яке набрало законної сили 01.02.2014, Господарським судом міста Києва 03.02.2014 було видано наказ. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2014 у справі № 910/23109/13, яке набрало законної сили 18.04.2014, судом було видано відповідні накази від 23.04.2014.

Державним виконавцем Сихівського ВДВС Львівського міського управління юстиції 03.03.2014 та 30.05.2014 було відкрито виконавчі провадження з примусового виконання вищевказаних наказів Господарського суду міста Києва (копії постанов про відкриття виконавчих проваджень містяться в матеріалах справи).

27.06.2019 на рахунок позивача відкритий у АТ КБ Приватбанк Сихівським ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області було перераховано кошти на загальну суму 85 021, 68 грн., в рахунок погашення заборгованості відповідача по виконавчих документах № 914/4096/13 та № 910/23109/13. Зазначене підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи витягами із сайту Приват24 для бізнесу по банківському рахунку позивача. Таким чином, відповідач лише 27.06.2019 виконав рішення суду від 15.01.2014 у справі № 914/4096/13 та рішення суду від 02.04.2014 у справі № 910/23109/13.

Позивач звертався до відповідача та ДП Міністерства оборони України Київська контора матеріально-технічного забезпечення , як правонаступника відповідача, із претензією від 15.07.2019 з вимогами про відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних за час невиконання відповідачем рішень Господарського суду міста Києва від 15.01.2014 у справі № 914/4096/13 та від 02.04.2014 у справі № 910/23109/13. Оскільки вимоги претензії позивача задоволені не були, останній звернувся до суду із позовом про стягнення нарахованої ним за час невиконання рішень суду інфляції в розмірі 87 398, 53 грн. та 3 % річних на суму 13 768, 36 грн.

Як встановлено судом, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 10.07.2018 № 333 Про реорганізацію державного підприємства Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України „Армія України" , юридичну особу - Державне підприємство Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України „Армія України" реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства Міністерства оборони України Київська контора матеріально-технічного забезпечення , яке визначено правонаступником усіх прав та обов`язків ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України „Армія України". Основні фонди та оборотні засоби, інші цінності ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України „Армія України", що реорганізується, закріплено за Державним підприємством Міністерства оборони України Київська контора матеріально-технічного забезпечення на праві господарського відання.

Згідно інформації яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України „Армія України" перебуває в процесі припинення, однак станом на день розгляду справи 10.12.2019 юридичну особу не припинено, а її права та обов`язки не перейшли до правонаступника. Таким чином, Державне підприємство "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства оборони України „Армія України" є належним відповідачем у справі.

Оцінка суду.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов`язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведена у п. 17 постанови від 14.08.2019 у справі № 921/212/18).

Як зазначено у п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 № 14, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (наведена правова позиція застосована, зокрема, у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.05.2018 у справі № 914/1487/17) .

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Як вбачається із розрахунку позовних вимог наведеного у позовній заяві, позивач, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за рішеннями суду від 15.01.2014 у справі № 914/4096/13 та від 02.04.2014 у справі № 910/23109/13, нарахував йому 3 % річних на суму 13 768, 36 грн. та інфляційні втрати на суму 87 398, 53 грн. При цьому, позивач здійснив нарахування інфляційних за період з 01.02.2014 по 27.06.2019 на суму боргу 80 772, 49 грн., а за період з 18.04.2014 по 27.06.2019 на суму боргу 4 249, 19 грн. Нарахування 3 % річних здійснено позивачем за період з 01.02.2014 по 17.04.2019 на суму боргу 80 772, 49 грн. та за період з 18.04.2014 по 27.06.2019 на суму боргу 85 021, 68 грн.

Суд перевірив здійснений позивачем розрахунок за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон та встановив, що сума інфляційних втрат є більшою ніж нарахував позивач у своєму розрахунку. Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Відтак, обґрунтованою до стягнення є нарахована позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 87 398, 53 грн.

Крім того, здійснивши перерахунок 3% річних (в межах заявленого позивачем періоду) суд встановив, що сума 3% річних становить 13 753, 96 грн., тобто є меншою ніж нараховано позивачем.

Виходячи із наведених обставин справи та представлених суду доказів, суд дійшов висновку про те, що прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за рішеннями Господарського суду міста Києва на суму 85 021, 68 грн, є обґрунтованою підставою для стягнення з нього нарахованих позивачем сум 3% річних в розмірі 13 753, 96 грн та інфляційних втрат в розмірі 87 398, 53 грн.

Щодо тверджень відповідача про відсутність його вини у несвоєчасному виконанні рішень суду суд зазначає, що в силу ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України). Таким чином, посилання відповідача на арешт його рахунків та твердження про те, що розподіл його коштів здійснювався третьою особою, не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання рішень суду.

Водночас, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заявив про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог в частині здійснених ним нарахувань до 22.07.2016.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право через суд.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2019 у справі № 926/3614/17, можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Суд звертає увагу, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2014 у справі № 914/4096/13 набрало законної сили 01.02.2014, а рішення від 02.04.2014 у справі № 910/23109/13 набрало законної сили 18.04.2014. Примусове виконання вказаних рішень було розпочато ще 03.03.2014 та 30.05.2014. Однак, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача інфляції та процентів річних за невиконання рішень суду лише 22.07.2019, здійснивши розрахунок заявлених до стягнення сум з 01.02.2014, поза межами строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Позивач у своїх запереченнях на відзив зазначив, що здійснення розрахунку розміру компенсації інфляції та 3 % річних стало можливим лише 27.06.2019, після стягнення з відповідача заборгованості за рішеннями суду. Проте, такі твердження позивача нічим не обґрунтовані та не базуються на нормах права, оскільки позивач не позбавлений був права раніше звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача інфляції та процентів річних, нарахованих на суму боргу за рішеннями суду.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв`язку із спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України) (п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Позивачем у даному спорі не доведено суду поважності причин або наявності обставин, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову. Жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем до матеріалів справи не подано і на такі обставини позивач не посилається. Крім того, позивач не звертався до суду із заявою про визнання причин пропущення строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, зважаючи на заявлену відповідачем вимогу про застосування строку позовної давності, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд вирішив застосувати загальний строк позовної давності до правомірно заявлених позовних вимог у даній справі та, здійснивши перерахунок позовних вимог в межах трирічного строку позовної давності (за період з 22.07.2016 по 22.07.2019), за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 32 823, 01 грн. - інфляційних втрат та 7 481, 13 грн. - 3 % річних.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

До позовної заяви позивачем долучено попередній розрахунок судових витрат на суму 6 762, 00 грн., який складається із сплаченого за подання позову судового збору та витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідачем також долучено до відзиву на позовну заяву власний попередній розрахунок суми судових витрат, у якому наведено витрати адвоката на відрядження, транспортні витрати та за відправлення кореспонденції, всього на суму 4 070, 12 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України, однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Стаття 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу при його зверненні до господарського суду з даним позовом, позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 23.11.2018, укладеного із Адвокатським об`єднанням Галлекс , копію акта виконання робіт (надання послуг) № 1-Л від 05.12.2018, копію виставленого адвокатським об`єднанням рахунка на оплату послуг від 23.11.2018 № 1, а також копію квитанції від 20.12.2018 № ПН2165 на суму 2 500 грн, яка свідчить про оплату позивачем послуг правової допомоги.

Як вбачається із акта виконання робіт (надання послуг) № 1-Л від 05.12.2018, Адвокатське об`єднання Галлекс надало позивачу юридичні послуги наступного змісту:

- аналіз справи і надання усного правового висновку;

- підготовка позовної заяви з додатками. Загальна вартість наданих адвокатом послуг згідно акта становить 2 500 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

З врахуванням зазначеного в ч. 4 статті 126 ГПК України щодо врахування співмірності витрат на оплату послуг адвоката із ціною позову, складністю справи та наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, зважаючи на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу є правомірними та підлягають задоволенню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в частині суми 995, 98 грн.

Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем за подання позову судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить суму 765, 31 грн.

Щодо витрат відповідача пов`язаних із наданням правової допомоги на суму 4 070, 12 грн, суд зазначає таке.

Інтереси відповідача у даній справі представлялись адвокатом Василенко Юлією Володимирівною, яка на підтвердження своїх повноважень надала суду копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та оригінал ордера адвоката від 03.09.2019 № 800304, виписаного на ім`я відповідача.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

На підтвердження понесених адвокатом Василенко Ю. В. витрат, пов`язаних із наданням відповідачу правової допомоги, останнім долучено до матеріалів справи посадочні документи АТ Укрзалізниця на перевезення пасажира (Василенко Юлії) 02.09.2019, 03.09.2019, 16.09.2019 та 17.09.2019 на загальну суму 1 970, 08 грн. Також, в матеріалах справи міститься накладна та опис вкладення про надіслання відповідачем на адресу позивача відзиву на позовну заяву. З інформації яка міститься у накладній вбачається вартість відправлення в розмірі 29, 00 грн.

Щодо решти заявлених відповідачем витрат пов`язаних із наданням правової допомоги, у вигляді плати за відправлення відзиву на адресу суду на суму 30 грн., транспортних витрат адвоката на суму 990, 04 грн. та витрат на відрядження адвоката на суму 1050, 00 грн. суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного понесення відповідачем таких витрат. Представник відповідача, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, до закінчення судових дебатів у справі заявив, що додаткові докази в підтвердження витрат адвоката відповідача, пов`язаних із наданням правничої допомоги у даній справі, будуть подані представником протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача (п. 2. ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Із врахуванням вищенаведеного, у зв`язку із висновком суду про часткове задоволення позову, з огляду на вимоги ст. 129 ГПК України, підтверджені відповідачем витрати, пов`язані із наданням йому правової допомоги у даній справі, підлягають до стягнення з позивача пропорційно до частини позову в задоволенні якої відмовлено судом, а саме в розмірі 1 202, 65 грн.

Частиною 11 ст. 129 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку здійснити зустрічне зарахування судових витрат стягуваних з позивача в розмірі 1 202, 65 грн. витрат на правничу допомогу та стягуваних з відповідача в розмірі 995, 98 грн. витрат на правничу допомогу та 765, 31 грн. судового збору. В результаті чого, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає різниця наведених сум судових витрат в розмірі 558, 64 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Видавничо-поліграфічне підприємство Міністерства Оборони України "Армія України" (79034, м. Львів, вул. Тернопільська, буд. 38, код ЄДРПОУ 24975953) на користь Фізичної особи-підприємця Коміссарова Артема Едуардовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 32 823, 01 грн. - інфляційних втрат, 7 481, 13 грн. - 3% річних та 558, 64 грн. - судових витрат.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення виготовлено 13.12.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України .

Суддя Мороз Н.В.