Постанова

від 12.12.2019 по справі 804/15022/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

Київ

справа № 804/15022/15

адміністративне провадження № К/9901/29038/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2016 (суддя - О.Б. Ляшко) та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 (колегія у складі суддів: С.В. Білак, В.А. Шальєва, Н.А. Олефіренко) у справі№ 804/15022/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю МЕТСО (Україна) доДніпропетровської митниці Державної Фіскальної Служби України третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області провизнання дій та бездіяльності протиправним, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МЕТСО (УКРАЇНА) (далі - Товариство) звернулося до суду з позовною заявою до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Митниця), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - Казначейство), в якій просило: визнати протиправною відмову Митниці у поверненні Товариству суми митних платежів за ВМД № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010 у розмірі 845413,93 грн, з яких 705768,61 грн. - податок на додану вартість та 139645,32 грн. - мито; визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання Казначейству висновку про повернення Товариству надмірно сплачених коштів за ВМД № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010; зобов`язати митницю підготувати висновок про повернення Товариству надмірно сплачених коштів за ВМД № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010 в сумі 845413,93 грн, з яких 705768,61 грн. - податок на додану вартість та 139645,32 грн. - мито на підставі заяви від 08.06.2015 р. № 76/06-1 та подати його до Казначейства.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вказані суми митних платежів були з нього стягнуті Митницею в порушення вимог Митного кодексу України (далі - МК України), що доведено під час судового розгляду. Заяву про повернення таких коштів йому була відхилена з неправомірних підстав.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними дії Митниці щодо відмови у поверненні Товариству суми митних платежів за ВМД № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010 року у розмірі 845413,93 грн., з яких 705768,61 грн. - податок на додану вартість та 139645,32 грн. - мито. Визнано протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання Казначейству висновку про повернення Товариству надмірно сплачених коштів за ВМД № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010. Зобов`язано відповідача підготувати висновок про повернення Товариству надмірно сплачених коштів за ВМД № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010 в сумі 845413,93 грн., з яких 705768,61 грн. - податок на додану вартість та 139645,32 грн. - мито на підставі заяви від 08.06.2015 року № 76/06-1 та подати його до Казначейству. Стягнути на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань Митниці сплачений судовий збір у розмірі 12682,00 грн. за подання адміністративного позову.

Суди попередніх інстанції виходили з того, що оскільки позивач звернувся до митного органу із заявою щодо повернення надмірно сплачених митних платежів та виконав всі передбачені законодавством дії для повернення надмірно сплачених коштів, то зобов`язання митного органу надати висновок до Казначейства щодо повернення надмірно сплачених митних платежів є належним способом захисту порушеного права. При цьому судами встановлено, що право на повернення суми коштів доведено під час розгляду іншої справи, в якій досліджувались обставини безпідставності сплати позивачем цих митних платежів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати у задоволені позову відмовити. Відповідач зазначає, що позивач не надав доказів того, що сума коштів була надмірно сплачена в якості митних платежів, тоді які суди не надали належного правового значення обставинам включення цих сум до податкового кредиту. Крім, того Митниця вказує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог процесуального законодавства в момент прийняття апеляційної скарги до провадження вірно обрахував розмір судового збору, при цьому залишив в силі рішення суду першої інстанцій в цій частині, де розмір судового збору був стягнутий з його бюджетних асигнувань у невірному, значно завищеному розмірі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України позивач просить про залишення її без задоволення, а оскаржуваного рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій, що 08.06.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою № 76/06-1 від 08.06.2015 стосовно повернення надмірно сплачених грошових коштів, які сплачені 02.06.2010 в сумі 845413,93 грн., з яких 705768,61 грн. - податок на додану вартість та 139645,32 грн., відповідно до вантажної митної декларації № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010, в якій вартість товарів була задекларована у відповідності до рішення Криворізької митниці № 113000006/2010/000406/1 про визначення митної вартості товарів від 25.05.2010. До заяви були додані документи, за якими помилково та/або надмірно сплачені митні та інші платежі, в тому числі оригінал аркушу з позначенням 3/8 митної декларації форма МД-2 № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010 та оригінал аркушу з позначенням 3/8 митної декларації форма МД-3 № 113050000/2010/004456 від 02.06.2010.

Підставою для звернення з даною заявою слугувала постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2015 (справа № 2а- 14743/10/2670, набрала законної сили 26.03.2015), згідно якої позов Товариства до Дніпропетровської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Криворізької митниці № 113000006/2010/000406/1 про визначення митної вартості товарів від 25.05.2010; визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/00606 від 25.05.2010.

Листом Про розгляд звернення від 22.07.2015 № 1700/10/04-50-25-01 у задоволені заяви відповідачем відмовлено із посиланням на сплив строку - 1095 днів, передбаченого для звернення за поверненням помилково та/або надміру сплачених митних платежів, передбаченого Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Держмитслужби України від 20.07.2007 № 618 (надалі - Порядок № 618).

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.

Аналіз статей 301 МК України, 43 Податкового кодексу України та приписів розділу ІІІ Порядку №618, свідчить, що суди вірно визначились із тим, що контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому, Верховний Суд також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач наділений правом на звернення до Митниці із заявою про повернення сплачених ним сум митних платежів, з огляду на те, що в судовому порядку (справа № 2а-14743/10/2670) були встановлені обставини за яких, визначена Митницею митна вартість (з яких обраховується митні платежі) імпортованого ним товару була відкоригована до розміру митної вартості, заявленої позивачем в поданих ним митних деклараціях, з якої спершу сплачувались відповідні розміри митних платежів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов`язати митний орган прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, був належним способом відновлення порушеного права.

Доводи відповідача, які викладені в касаційній скарзі не спростовують зазначеного. При цьому, доводи відповідача щодо не дослідження судами факту можливого використання запитуваної позивачем до повернення суми митних платежів, в тому числі ПДВ в числі податкового кредиту та відсутність прийнятого митним органом рішення, згідно яким визначена Товариством первинна митна вартість імпортованого товару прийнята Митницею в розрахунок митних платежів є необґрунтованими, з огляду на те, що такі підстави не зазначались відповідачем як підстава в листі Про розгляд звернення від 22.07.2015 № 1700/10/04-50-25-01 для відмови в поверненні зазначених сум, а були лише зазначені відповідачем на стадіях апеляційного та касаційного розгляду справи. Також відповідачем не надавались докази про наявність у позивача податкового боргу, що могло стати перешкодою для повернення надмірно сплачених митних платежів.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що дані доводи досліджувались судами попередніх інстанцій. Суд визнає, що відповідач просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно таких доводів, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди під час розгляду даної справи вірно визначились із необхідним обсягом спірних правовідносин, надали їм вірного правого обґрунтування.

Разом з тим, Верховний Суд не може відхилити доводи відповідача в частині незміни судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, який був стягнутий з його бюджетних асигнувань.

Згідно із матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись до суду першої інстанції із вказаним адміністративним позовом надав платіжне доручення №863 від 30.09.2016, згідно якого сплатив 1378,00 грн. судового збору.

Ухвалою Дніпровського окружного адміністративного суду від 16.10.2015 адміністративний позов Товариства був залишений без руху із підстав невірного визначення розміру судового збору. При цьому суд першої інстанцій, застосувавши приписи статті 4 Закону України Про судовий збір , запропонував позивачу усунути недоліки його позову, з огляду на те, що заявлені в ньому вимоги є вимогами майнового характеру.

У зв`язку із тим, позивач 05.11.2015 звернувся до суду першої інстанції із клопотанням, до якого долучив платіжне доручення №934 від 30.10.2015 про сплату судового збору в розмірі 11304,00 грн.

Таким чином, загальний розмір судового збору, який був сплачений позивачем до суду першої інстанції і, що після прийняття судом першої інстанції постанови був стягнутий з бюджетних асигнувань відповідача в сумі складав 12682,00 грн. (11304,00 грн.+1378,00 грн.).

Надаючи оцінку вказаним обставинам, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, визначаючись із розміром судового збору не вірно визначився з його розміром, зважаючи на характер позовних вимог, з якими позивач звернувся до суду першої інстанції.

Так, враховуючи зміст позовних вимог, Суд касаційної інстанції вбачає, що вони мають немайновий характер.

Згідно із приписами статті 4 Закону України Про судовий збір (в редакції чинній на час звернення позивача до суду першої інстанції) було передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується 1 розмір мінімальної заробітної плати.

При цьому, у відповідності до абз. 2 частини третьої статті 6 Закону України Про судовий збір (в редакції чинній на час звернення позивача до суду першої інстанції) у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

З огляду на те, що позивачем в позові об`єднано дві вимоги немайнового характеру (загалом позовних вимог три, але дві - похідні), судовий збір підлягав сплаті в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожну із них.

Відповідно до статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік №80-VIII від 28.12.2014 установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 7,29 гривні, з 1 вересня - 8,29 гривні.

Таким чином, з огляду на положення статті 4 Закону України Про судовий збір , у відповідності до якої показник мінімальна заробітна плати визначається станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, розмір судового збору, який підлягав сплаті Товариством для звернення із цим адміністративним позовом до становив 2346,00 грн. (1218грн.*2).

Отже лише сума судового збору у розмірі 2346,00 грн., підлягала стягненню з бюджетних асигнувань відповідача, а не 12682,00 грн., яку помилково стягнув суд першої інстанції, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Тобто, решта суми 10336,00 грн. (12682,00 грн. - 2346,00 грн.) є надмірно (помилково) сплаченою сумою судового збору, яка могла би бути повернута позивачу, натомість згідно положення статті 7 Закону України Про судовий збір така сума може бути повернута позивачу лише за його клопотанням (заявою).

Отже, враховуючи той факт, що оскаржувані рішення у справі, в частині стягнутої судом першої інстанції суми судового збору з бюджетних асигнувань відповідача прийняті з неправильним застосуванням зазначених вище норм законодавства, але з повним і всебічним встановленням обставин у справі щодо змісту спірних правовідносин, суд касаційної інстанції вбачає законні підстави погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, проте з інших підстав та мотивів.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 змінити в частині стягнутої судом першої інстанції суми судового збору з бюджетних асигнувань Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України.

В п`ятому абзаці резолютивної частини постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2016 цифри 12682,00 замінити на 2346,00 .

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду