Постанова

від 16.12.2019 по справі 924/305/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року Справа № 924/305/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Хмельницький квартал" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року в справі 924/305/19 (суддя - Нешик О.С.)

за позовом фізичної особи-підприємця Мартинової Наталії Степанівни

до Житлово-будівельного кооперативу "Хмельницький квартал"

про стягнення 95 331 грн 49 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Мартинова Наталія Степанівна (надалі - Позивач) звернулася в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Хмельницький квартал (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 75 426 грн 04 коп., три відсотки річних в розмірі 4 247 грн та інфляційних втрат в розмірі 91 084 грн 49 коп..

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Позивач передав у власність Відповідачу товар, зокрема згідно видаткової накладної № 03/02-17 від 3 лютого 2017 року на суму 373275 грн 32 коп. та згідно видаткової накладної № 12/05-17 від 12 травня 2017 року на суму 75426 грн 04 коп..

В свою чергу, як вказує Позивач, Відповідач оплатив вказаний товар частково, на суму 373275 грн 32 коп.. Таким чином, за Відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 75426 грн 04 коп., котру Позивач просить стягнути в судовому порядку з урахуванням нарахованої річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 8 квітня 2019 року, з підстав зазначених в даній ухвалі, матеріали позовної заяви Позивача було передано на розгляд Господарського суду Вінницької області.

11 липня 2019 року від Позивача надійшла заява про зменшення суми позовних вимог, а саме останній просив суд стягнути з Відповідача 94 969 грн 03 коп., тобто суму визначену за результатами уточнення розрахунку ціни позову.

Ухвалою суду від 11 липня 2019 року вказану заяву було прийнято місцевим господарським судом до розгляду та постановлено подальший розгляд справи здійснити в межах предмету позову у справі №924/305/19 (75426 грн 04 коп. - основний борг; 15296 грн 40 коп. - сума, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 4246 грн 59 коп. - 3% річних).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року (з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог) позов задоволено частково. Стягнути Відповідача на користь Позивача 75426 грн 04 коп. заборгованості, 5827 грн 59 коп. інфляційних втрат, 1630 грн 44 коп. річних. В частині стягнення 9468 грн 81 коп. інфляційних втрат та 2616 грн 15 коп річних - відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов Договору Позивач передав у власність Відповідачу товар, зокрема: згідно видаткової накладної № 03/02-17 від 3 лютого 2017 року (а.с. 27-28) згідно видаткової накладної № 12/05-17 від 12 травня 2017 року на суму 75426 грн 04 коп..

В свою чергу Відповідач оплатив вказаний товар частково, на суму 373275 грн 32 коп.. Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, за Відповідач утворилася заборгованість у розмірі 75426 грн 04 коп.. Місцевий господарський суд вказав, що з огляду на викладене зазначений первинний документ фіксує факт здійснення господарської операції, зокрема поставку (отримання) товару на умовах визначених сторонами у договорі купівлі-продажу № 14/11-2016 від 14 листопада 2016 року. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що саме з 13 липня 2018 року Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати одержаного товару.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що Позивачем визначено в позовній заяві період нарахування компенсаційних сум з 16 травня 2017 року по 1 квітня 2019 року, однак в матеріалах справи відсутні докази вручення Відповідачу рахунку № 12/05-17 у строк обраний Позивачем. Зазначена обставина, із врахуванням пункту 3.2 Договору виключає можливість здійснення розрахунку компенсаційних сум у визначений Позивачем період.

Саме тому судом першої інстанції було здійснено перерахунок річних та інфляційних втрат за період з 13 липня 2018 року по 1 квітня 2019 року та задоволено позовні вимоги у визначених судом першої інстанції сумах.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 177-180), в якій з підстав, визначених в даній скарзі, просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що звернення Позивача є передчасним, адже Відповідач умов Договору не порушував, та усі зобов`язання виконав. 3 лютого 2017 року на виконання умов Договору № 14/11-2016 від 14 листопада 2016 року Відповідачем було отримано від Позивача товар згідно видаткової накладної № 03/02-17 на загальну суму 373 275 грн 32 коп., який був ним оплачений в повному обсязі. При цьому на переконання Відповідача будь яких інших видаткових накладних, рахунків від Позивача посадовими особами Відповідача отримано не було та не підписувалось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2019 року (а.с. 193), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 924/305/19 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1921 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 192100 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 12 листопада 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 924/305/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 13 січня 2020 року.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 26 листопада 2019 року надійшов відзив від Позивача в котрому він просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача. Зазначивши, що з метою усунення заборгованості по видатковій накладній в сумі 75426 грн, Позивач направив на адресу Відповідача претензію № 05/07-18 від 5 липня 2018 року з проханням виконати свої зобов`язання за договором де в додатках до претензії зазначено рахунок-фактуру № 12/05-17 від 12 травня 2019 року, отримання котрого заперечує Відповідач.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що 14 листопада 2019 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договорів купівлі-продажу № 14/11/2016 (а.с. 14-16).

Згідно пункту 1.1 Договору Позивач зобов`язався передати у власність Відповідача матеріали та обладнання для системи повітряного опалення та кондиціонування ресторану (далі по тексту також - товар) згідно з видатковими накладними, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити отриманий товару на умовах зазначених в розділі 3 цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, договірна ціна за товар становить 497 466 грн без ПДВ і визначається відповідно до рахунку-фактури, наданого Позивачем.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що оплата товару здійснюється Відповідачем за визначеною пунктом 3.1 цього Договору ціною протягом двох робочих днів з дня отримання рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача або іншим шляхом, який відповідає вимогам законодавства.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури, який оформлюється Позивачем і надається Відповідачу.

На виконання умов Договору Позивач передав у власність Відповідачу товар, зокрема згідно видаткової накладної № 03/02-17 від 3 лютого 2017 року на суму 373275 грн 32 коп та згідно видаткової накладної № 12/05-17 від 12 травня 2017 року на суму 75426 грн 04 коп. (а.с. 26-28).

В свою чергу Відповідач оплатив вказаний товар частково, на суму 373275 грн 32 коп.. Таким чином, за останнім утворилася заборгованість у розмірі 75426 грн 04 коп..

6 липня 2018 року Позивачем на адресу Відповідача направлено претензію № 05/07-18 від 5 липня 2018 року з проханням виконати свої зобов`язання за Договором та протягом двох робочих днів перерахувати суму заборгованості в розмірі 75426 грн 04 коп.. При цьому, в додаток до вказаної претензії зазначено в т.ч. рахунок-фактуру № 12/05-17 від 12 травня 2017 на суму 75 426 грн 04 коп. (а.с. 20-22) .

Відповідач на вказану претензію не відреагував, суму заборгованості не сплатив, що стало підставою для звернення Позивача до Відповідача з позовом про зобов`язання щодо повної оплати Товару за Договором, внаслідок чого Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права щодо стягнення боргу з урахуванням штрафних санкцій з Відповідача.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зважаючи на характер встановлених між сторонами правовідносин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України тощо.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу дії статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу дії статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов`язання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність .

При цьому суд наголошує на тому, що згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

Окрім того для з`ясування реальності господарської операції необхідно встановити чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

Окрім того, колегія суддів констатує, що відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань , власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином із системного аналізу законодавчих актів котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів , отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

При цьому у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Дана позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності (в тому числі й податкові накладні) наведена у Постанові Верховного Суду від 4 листопада 2019 року по справі № 905/49/15, Постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 року по справі № 915/878/16.

Зважаючи на заперечення Відповідача щодо того, що жодних документів від Позивача, окрім видаткової накладної від 3 лютого 2017 року ним отримано не було, а тому з огляду на неотримання рахунку-фактури строк зобов`язанні на підставі пункту 3.2 Договору не настав, а відтак звернення до суду з даним позовом є передчасним, то колегія суддів дослідивши докази долучені до матеріалів справи, зазначає наступне.

Вертаючись до визначення господарської операції відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , вбачається, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань , власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно дослідивши спірну видаткову накладну від 12 травня 2017 року, факт отримання якої заперечує Відповідач, вбачається, що вона містить всі необхідні відомості та реквізити, а саме: сторін, підставу, адресу поставки, назву товару, кількість та суму, підписи та відтиски печаток Позивача та Відповідача, котрі свідчать про фіксування господарської операції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що такий первинний документ не може знецінюватися тільки з огляду на те, що Відповідач заперечує ніби-то факт її отримання, зважаючи на наявність інших доказів по справі. В той же час, сторона не доводила (і не довела), а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції, що підпис та печатка, що стоять на спірній накладній № 12/05-17 від 12 травня 2017 року (а.с. 26) не належать Відповідачу (зокрема сторона не подавала жодних доказів з приводу цього, і поряд з тим не заявляла і про необхідність проведення в справі щодо цього питання судової експертизи, що опосередковано вказує на голослівні твердження Відповідача адже без отримання даних документів апріорі неможливо проставити на них підпис та печатку сторони). При цьому апеляційний господарський суд бере до уваги факт перевірки місцевим господарським судом оригіналу вказаної видаткової накладної про що містяться відбитки печатки про огляд оригіналу в судовому засіданні.

Окрім того, Відповідач ані в апеляційній скарзі а ні в судовому засіданні не заперечує факт існування та укладення Договору (котрий підписаний та скріплений печаткою зі сторони Відповідача), він є чинним, ніким не скасований та не оспорюваний.

Відтак існування діючого Договору в розрізі з існуванням підписаної видаткової накладної зі сторони Відповідача, уже свідчить про існування між сторонами господарських відносин з приводу поставки Товару та зобов`язання з оплати такого товару за поставлений Товар.

Іншим належним та допустимим доказом по даній справі, котрий підтверджує факт існування господарських відносин між сторонами та проведення такої господарської операції щодо поставки Товару, отримання котрого заперечує Відповідач (а тому строк оплати не настав) є Рахунок № 12/05-17 від 12 травня 2017 року на суму 75 426 грн 04 коп., який містить посилання на Договір та підпис і відтиск печатки Позивача (як і накладна № 12/5-17 від 12 травня 2017 року).

Відтак зважаючи на усе описане вище колегія суддів критично оцінює твердження Відповідача про одержання від Позивача товару лише за видатковою накладною № 03/02-17 на загальну суму 373 275 грн 32 коп. та відсутність будь-яких інших підписаних зі сторони Відповідача видаткових накладних на одержання товару.

При цьому, твердження Відповідача щодо неотримання ним рахунку № 12/05-17 від 12 травня 2017 року на суму 75 426 грн 04 коп. спростовуються доказом, з якого вбачається, що 6 липня 2018 року Позивачем на адресу Відповідача було направлено рахунок № 12/05-17 від 12 травня 2017 року на суму 75426 грн 04 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме: описом вкладення до листа, фіскальним чеком від 6 липня 2018 року та накладною № 2900800513071 (а.с. 20-23).

Разом з тим, з огляду на наявні в матеріалах справи докази направлення стороні рахунку № 12/05-17 разом з претензією (доказ на а.с. 24) суд констатує наступне.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і враховуючи "Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень" (затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28 листопада 2013 року) колегія суддів зазначає, що Відповідач отримав документи Позивача.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до приписів пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України претензія від 5 липня 2018 року № 05/07-18 вважається врученою скаржнику.

Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові в площинні існування первинних доказів, колегія суддів прийшла до висновку, що залишок боргу Відповідача перед Позивачем за Договором становить 75 426 грн 04 коп..

Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія задовольняє позов в частинні стягнення 75 426 грн 04 коп. боргу.

Дане було вчинено місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін в цій частині.

Що ж до вимоги про стягнення інфляційних в сумі 15 296 грн 40 коп. та річних в сумі 4 246 грн 59 коп. за період за період 16 травня 2017 року по 1 квітня 2019 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зауважує, що при розрахунку річних Позивачем невірно визначено початкову дату з якої здійснено даний розрахунок, з огляду відсутність в матеріалах справи доказів вручення Відповідачу рахунку № 12/05-17 у строк обраний Позивачем.

Саме тому зазначена обставина, із врахуванням пункту 3.2 Договору виключає можливість здійснення розрахунку компенсаційних сум у визначений Позивачем період.

При цьому апеляційний господарський суд не має повноважень виходити за межі кінцевого розрахункового періоду, який визначений стороною в його розрахунках.

Водночас, вирішуючи питання щодо періоду нарахування компенсаційних нарахувань апеляційний господарський суд враховує обумовлені сторонами в пункті 3.2 Договору строки оплати товару, а саме: "протягом двох робочих днів з дня отримання рахунку-фактури" .

З матеріалів справи слідує, що 6 липня 2018 року Позивачем направлено на адресу Відповідача рахунок № 12/05-17 від 12 травня 2017 року на оплату суми в розмірі 75426 грн 04 коп, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме: описом вкладення до листа, фіскальним чеком від 6 липня 2018 року та накладною № 2900800513071.

Таким чином, суд ще раз наголошує на тому, що враховуючи "Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень", затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28 листопада 2013 року, колегія суддів зазначає, що саме з 10 липня 2018 року вважається, що Відповідач отримав документи Позивача.

З огляду на зазначене на переконання колегія суддів саме з 13 липня 2018 року Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати одержаного товару.

Відповідно Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено перерахунок річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора розрахунок 3 % річних за прострочення оплати 75426 грн 04 коп боргу за період з 13 липня 2018 року по 1 квітня 2019 року та встановлено, що сума 3 % річних за цей період складає 1630 грн 44 коп.

При здійсненні перевірки за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора заявлених Позивачем до стягнення інфляційних втрат за прострочення оплати 75426,04 грн боргу за період з 13 липня 2018 року по 1 квітня 2019 року колегією суддів встановлено, що розмір інфляційних втрат складає 5827 грн 59 коп..

Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення річних в розмірі 1 630 грн 44 коп. та інфляційні втрати в розмірі 5 827 грн 59 коп., в задоволенні відсотків річних в розмірі 2 616 грн 15 коп. та інфляційних втрат в розмірі 9 468 грн 81 коп. апеляційний господарський суд відмовляє.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Що ж стосується доводів Відповідача, зазначених в апеляційній скарзі щодо недотримання судом першої інстанції частини 1 статті 174 ГПК України, а саме того, що позовну заяву подано з порушенням вимог, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідав в своїй апеляційній скарзі зазначаючи про порушення Позивачем вимог пункту 7-9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, не назвав який конкретно пункту було порушено Позивачем, при поданні заяви до місцевого господарського суду, а лише обмежився перерахуванням пунктів статі 162 ГПК України котрі має містити позовна заява.

При цьому, колегія суддів дослідивши, подану Позивачем позовну заяву (а.с. 6-9), зазначає, що на переконання колегії суду Позивачем було дотримано всі вимоги статті 162 Господарського процесуального кодексу України, а саме зазначено найменування суду першої інстанції, повне найменування сторін по справі, із зазначення їх реквізитів, зазначення ціни позову, зміст позовних вимог із викладенням обставин, якими Позивач обгрунтовує свої вимоги, перелік документів та доказів долучених до матеріалів справи.

Що ж стосується подання Позивачем позовної заяви не за підсудністю до іншого суду, то колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 8 квітня 2019 року матеріали позовної заяви Позивача були передані на розгляд господарського суду Вінницької області.

Однак, такі недоліки не можна вважати такими, що зумовлюють залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків, оскільки в суду є всі процесуальні можливості для винесення ухвали про направлення справи за підсутністю (що в свою чергу Відповідач міг оскаржувати в передбачений ГПК порядку).

Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду констатує, що відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Хмельницький квартал" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року в справі 924/305/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2019 року в справі 924/305/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 924/305/19 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.