Рішення
від 03.12.2019 по справі 902/833/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" грудня 2019 р. Cправа №902/833/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Суворовське", с.Суворовське Тульчинського району Вінницької області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтник", м.Тульчин Тульчинського району Вінницької області

про стягнення 411381,37 грн заборгованості згідно договору купівлі-продажу

представники сторін в судове засідання не з`явилися.

В С Т А Н О В И В :

02.10.2019 на адресу Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Суворовське" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтник" 411 381, 37 грн боргу, нарахованого з посиланням на неналежне виконання останнім умов Договору купівлі-продажу №1831 від 03.04.2018 в частині здійснення оплати за отриманий товар.

Ухвалою суду від 07.10.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/833/19, призначено судове засідання на 05.11.2019.

За результатами судового засідання, 05.11.2019, у зв`язку із невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 07.10.2019, судом постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 03.12.2019.

03.12.2019 від позивача надійшов лист №165 від 28.11.2019, в якому останній повідомив, що відповідач здійснив погашення основної суми боргу в розмірі 200000,00грн. Решта суми зазначеної в позовній заяві в розмірі 211381,37 грн (що складає пеня, штраф та інфляційні збитки) та судовий збір в розмірі 6170,73 грн залишилися непогашеними, які позивач просить суд стягнути з відповідача.

На визначену судом дату (03.12.2019) представники сторін в судове засідання не з`явилися, хоча про дату та час його проведення останні повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 50-51).

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03.04.2018 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Суворовське" (далі по тексту також - Продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтник" (далі по тексту також - Покупець, відповідач) укладено Договір №1831 купівлі-продажу (далі по тексту також - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець продає, а Покупець приймає та оплачує сільськогосподарську продукцію ("товар" або "продукція") за ціною, в кількості та асортименті, узгоджених Сторонами в специфікаціях (додатки до цього договору), які є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 3.4 Договору узгоджено, що Покупець оплачує вартість Товару згідно умов та у строки, визначені в специфікаціях до цього Договору.

Так, відповідно до п.3 Специфікації №1 від 08.05.2018 до Договору покупець здійснює оплату товару, вказаного в п.1 цього Договору на умовах Договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця в розмірі 100% у строк до 01.10.2018.

Пунктом 3 Специфікації №2 від 08.05.2018 до Договору визначено, що Покупець здійснює оплату Товару, вказаного в п.1 цього Додатку на умовах Договору купівлі-продажу №1831 від 03 квітня 2018 року шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця в розмірі 100%.

Згідно до п.3 Специфікації №2 від 08.05.2018 до Договору покупець здійснює оплату Товару, вказаного в п.1 цього Додатку на умовах Договору купівлі-продажу №1831 від 03.04.2018 шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця в розмірі 100% у строк до 02.11.2018.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що Одержання Товару за кількістю та асортиментом здійснюється Покупцем у день поставки Товару.

Відповідно до п. 4.2. Договору Поставка Товару здійснюється Продавцем на умовах та у строки, визначені в специфікаціях до цього Договору.

Відповідно до п.5 Специфікації №1 від 08.05.20149 до Договору товар повинен бути відпущений Покупцю у строк до 18 травня 2018 р., на умовах EXW склад Продавця. Допускається відпущення товару окремими партіями.

Пунктом 5 Специфікації №2 від 08.05.2019 до Договору передбачено, що товар повинен бути відпущений Покупцю у строк до 18 травня 2018 р., на умовах EXW склад Продавця, у разі виконання Покупцем п. 3. даної Специфікації.

Згідно до п.5 Специфікації №3 від 02.10.2018 до Договору Товар повинен бути відпущений Покупцю у строк до 16 жовтня 2018 р., на умовах EXW склад Продавця. Допускається відпущення товару окремими партіями.

Відповідно п.8.1. Договору Право власності, а також пов`язаний з таким правом ризик випадкової загибелі або пошкодження (псування) Продукції, переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Продавцем Покупцю Продукції за видатковою накладною та підписання її уповноваженими представниками сторін.

При цьому продавцем здійснено відпуск товару покупцеві на наступних умовах:

Відповідно до Специфікації №1 від 08.05.2018 до Договору та видаткової накладної №169 від 08.05.2018 ТОВ "Ремонтник" було передано, а ТОВ "Суворовське" прийнято товару на загальну суму 402501,80 грн.

Відповідно до Специфікації №2 від 08.05.2018 до Договору та видаткової накладної №168 від 08.05.2018 ТОВ "Ремонтник" було передано, а ТОВ "Суворовське" прийнято товару на загальну суму 163200,82 грн..

Відповідно до Специфікації №3 від 02.10.2018 до Договору та видаткової накладної №264 від 02.10.2018 ТОВ "Ремонтник" було передано, а ТОВ "Суворовське" прийнято товару на загальну суму на загальну суму 102 180,00 грн.

В свою чергу відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 467882,62 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №151 від 08.05.2018 на суму 163200,82 грн, №73 від 19.02.2019 на суму 100000,00 грн, №14 від 06.03.2019 на суму 100 000,00 грн, №21 від 13.03.2019 на суму 104681,80 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент звернення останнім до суду становила 200000,00 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідач розрахувався з позивачем за отриманий товар в повному обсязі, на загальну суму 200000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №492 від 04.11.2019.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку, коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення позивача з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

За вказаних обставин, враховуючи, що під час розгляду справи в суді відповідач в повному обсязі сплатив позивачу суму основної заборгованості в розмірі 200000,00 грн, що підтверджується наданими до суду доказами, провадження у справі в цій частині необхідно закрити за відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Таким чином, предметом судового розгляду у даній справі є стягнення 82004,32 грн пені, 100936,36 грн штрафу, 28440,69 грн інфляційних втрат.

Вказані компенсаційні та штрафні санкції нараховані позивачем з посиланням на положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та наступні умови Договору.

Так, згідно п.9.2 Договору у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує продавцю пеню від суми простроченого або неналежного здійсненого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Пунктом 9.4 Договору передбачено, що за порушення покупцем строків оплати товару відповідно до умов цього Договору покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від суми загальної вартості товару за цим Договором.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України (далі по тексту також - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами Договору між ними виникли зобов`язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

За змістом ст.655 Цивільного кодексу України (далі по тексту також - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Як зазначалось раніше, сторони в пунктах 9.2, 9.4 Договору визначили міру відповідальності покупця за прострочення останнім обумовлених строків оплати товару, а саме: "штраф у розмірі 20% від суми загальної вартості товару за цим Договором та пеню від суми простроченого або неналежного здійсненого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення".

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення покупцем оплати вартості отриманого товару суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, штрафу та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Поряд з тим, надаючи оцінку визначеного позивачем періоду нарахування штрафних та компенсаційних нарахувань суд зазначає, що останнім помилково не враховано положення п.5 ст. 234 Цивільного кодексу України відповідно до якого якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З викладеного слідує, що зобов`язання відносно оплати вартості отриманого товару згідно видаткової накладної №169 від 08.05.2018 підлягало виконанню відповідачем до 01.10.2018, оскільки останній день визначений сторонами (30.09.2018) припадав на вихідний день (п.3 Специфікації №1 (а.с.20)).

Підсумовуючи викладене, відповідач з 02.10.2018 вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно видаткової накладної №169 від 08.05.2018.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат із врахуванням положень ч.5 ст.254 та п.5 ст.234 ЦК України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що заявлена позивачем сума компенсаційного нарахування не перевищує суми визначеної судом.

Водночас, при здійснення судом перевірки правильності нарахування пені за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що її розмір становить 81607,32 грн, тоді як позивачем визначено її розмір у сумі 82004,32 грн.

Щодо розрахунку суми штрафу, який становить 20% від суми загальної вартості товару слід зазначити, що він є арифметично вірним.

З огляду на викладене обґрунтованими вимогами позивача є стягнення інфляційних втрат в розмір 28440,69 грн, пені в розмірі 81607,32 грн та штрафу у розмірі 100936,36 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач в листі №67 від 02.12.2019 просить суд скасувати штрафні санкції, інфляційні збитки та суми пені, з огляду на сплату основного боргу в розмірі 200000,00 грн.

Так, при розгляді вказаного клопотання суд зазначає, що чинне законодавство не надає право суду звільняти сторін від сплати штрафних санкцій, водночас суд уповноважений зменшувати їх розмір з огляду на наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз`яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому слід зазначити, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

В даному випадку суд враховує ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання. Як зазначалось раніше: відповідачем до прийняття рішення по справі сплачено суму основного боргу в повному обсязі.

Одночасно суд наголошує, що заявлений до стягнення розмір пені є неспівмірним із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.

При цьому врахувавши обставину погодження нарахування пені та штрафу в умовах укладеного сторонами Договору, які в силу закону є обов`язковими для виконання, суд вважає за можливе зменшити розмір пені та штрафу на 50 %, у зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 40803,66 грн та штраф у розмірі 50468,18 грн.

Одночасно слід зазначити, що із змісту листа відповідача №67 від 02.12.2019 слідує, що заявлене відповідачем клопотання також направлене на зменшення розміру інфляційних втрат.

Водночас, суд вважає за необхідне вказати, що інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов`язання, а є способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних відсотків.

Таким чином, оскільки інфляційні втрати не є штрафною санкцією, а тому дане нарахування не підпадає під правове регулювання ч.3 ст.551ЦК України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення нарахування.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Вирішуючи питання стосовно відшкодування витрат зі сплати судового збору, суд враховує наступні положення.

Згідно п.1 ч.3 ст.129 ГПК України: у разі задоволення позову витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Таким чином, в зв`язку із встановленою обставиною щодо правомірного звернення позивача з позовними вимогами про стягнення штрафних та компенсаційних нарахувань у розмірі 210984,37 грн, сплачений судовий збір із вказаної вимоги покладаються на відповідача в сумі 3164,77 грн.

Поряд з тим, суд зазначає, що частиною 1 статті 130 ГПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Так, сплата відповідачем суми основного боргу в розмірі 200000,00 грн заборгованості розцінюється судом як визнання останнім позову у вказаній частині, в зв`язку з чим 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову відносно вказаної вимоги, підлягають поверненню з державного бюджету позивачу.

Також частиною 3 зазначеної статті встановлено: "... якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача."

З урахуванням викладених обставин, а також керуючись положеннями ч.9 ст.129 ГПК України суд дійшов висновку, що решта понесених позивачем судових витрат підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі викладеного та керуючись п.2 ч. 1ст. 231, ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №902/833/19 в частині стягнення 200000,00 грн - основного боргу.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтник" (вул.Миколи Леонтовича, 67, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька обл., 23600, код ЄДРПОУ 23101525) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Суворовське" (вул.Центральна, 23, с.Суворовське, Тульчинський район, Вінницька обл., 23643, код ЄДРПОУ 03734470) пеню у розмірі 40803,66 грн, штраф у розмірі 50468,18 грн, інфляційні втрати в розмір 28440,69 грн, 4664,77 грн - судового збору.

4. В частині стягнення пені у розмірі 41200,66 грн та штрафу у розмірі 50468,18 грн відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Повернути з Державного бюджету України сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Суворовське" (вул.Центральна, 23, с.Суворовське, Тульчинський район, Вінницька обл., 23643, код ЄДРПОУ 03734470) 1500,00 грн сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №1422 від 27.09.2019, оригінал якого міститься в матеріалах господарської справи №902/833/19.

7. Підставою для повернення судового збору є дане судове рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Вінницької області, оскільки платіжне доручення №1422 від 27.09.2019 приєднане до матеріалів справи №902/833/19.

8. Судове рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою господарського суду Вінницької області, направити позивачу після набрання ним законної сили.

9. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 09 грудня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул.Центральна, 23, с.Суворовське, Тульчинський район, Вінницька обл., 23643);

3 - відповідачу (вул.Миколи Леонтовича , 67, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька обл., 23600)

Дата ухвалення рішення03.12.2019
Оприлюднено16.12.2019
Номер документу86335181
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —902/833/19

Судовий наказ від 08.01.2020

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Нешик О.С.

Рішення від 03.12.2019

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Нешик О.С.

Ухвала від 05.11.2019

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Нешик О.С.

Ухвала від 07.10.2019

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Нешик О.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні