Рішення

від 10.12.2019 по справі 904/4986/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2019м. ДніпроСправа № 904/4986/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Вязовська К.В., розглянувши справу

за позовом Селянського (фермерського) господарство "НОВА ВІРАТА", с. Котовка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО", м. Дніпро

про стягнення боргу за Договором купівлі-продажу в розмірі 457 762,45 грн.

Представники:

Від позивача Салтисюк Ю.В. - адвокат

Від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Селянське (фермерське) господарство "НОВА ВІРАТА" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" про стягнення боргу за Договором купівлі-продажу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) в розмірі 417 434,49 грн., який складається з суми основного боргу у розмірі 372 226,80 грн., пені - 36 753,57 грн., 3% річних - 3 242,96 грн., інфляційних втрат - 5 211,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору купівлі-продажу № 7227 від 12.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою суду від 31.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду в засіданні на 18.11.2019.

Ухвалою від 18.11.2019 прийнято заяву про зменшення позовних вимог до розгляду та відкладено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження до 10.12.2019.

26.11.2019 позивач надав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 416 317,82 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 372 226,80 грн., пені - 36 753,57 грн., 3% річних - 3 242,96 грн., інфляційних втрат - 4 094,49 грн.

Згідно п.2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з заяви про зменшення позовних вимог, вона подана позивачем у зв`язку з арифметичною помилкою при нарахуванні інфляційних втрат.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе прийняти цю заяву та розглядати справу з врахуванням даної заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги викладені у заяві про зменшення позовних вимог.

Відповідач в призначені судові засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується підписом його представника на поштових повідомленнях №№ 4906903830666, 49005016187004900501677340.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 10.12.2019 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням Договору купівлі-продажу, умов, строку поставки товару та строків оплати за поставлений товар, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

12.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" (далі - покупець, відповідач) та Селянським (фермерським) господарством "НОВА ВІРАТА" (далі - продавець, позивач) укладено договір купівлі-продажу № 727 (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця - соняшник 2018, (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах , передбачених договором.

Загальна кількість товару: 120,000 кг +/- 10% (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 3.2 договору базова ціна за товар складає: 8 650 грн. за 1 тн, ПДВ - 1 730 грн. за 1 тн. Всього з ПДВ - 10380 грн. за 1 тн, за умови відповідності якісним показникам, зазначеним в розділі 2 договору.

Відповідно до п. 3.4. договору загальна сума договору складає;

- 1 245 600,00 грн. +/- 10%, у тому числі ПДВ - 207 600 +/- 10% грн.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що розрахунки за товар, який передається за даним договором проводяться покупцем у національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. Розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати 80% загальної вартості товару, вказаної в п. 3.4 цього договору, протягом 3-х банківських днів з моменту одержання покупцем підписаного продавцем цього договору та рахунку-фактури від продавця, оплата остаточної загальної вартості товару здійснюється з моменту відвантаження оплаченої раніше партії товару.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.04.2019. Договорі припиняється достроково в момент належного виконання його сторонами (п. 8.1. договору).

12.02.2019 сторонами підписано додаткову угоду до договору купівлі-продажу № 727 від 12.02.2019.

Також, 12.02.2019 сторонами підписано додаткову угоду до договору купівлі-продажу № 727 від 12.02.2019, відповідно до якої п. 5.1. викладено в новій редакції:

5.1. розрахунки за товар, який передається за даним договором проводяться покупцем у національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. Розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати 73 % загальної вартості товару, що є предметом цього договору, протягом 3-х банківських днів з моменту одержання покупцем підписаного продавцем цього договору/додаткової угоди до нього та рахунку-фактури від продавця, оплата остаточної загальної вартості товару здійснюється у строк до 31 липня 2019 року. .

У відповідності до 2 зазначеної додаткової угоди п. 8.1. договору викладено у новій редакції, а саме: 8.1. Даний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.12.2019. Договір припиняється достроково в момент належного виконання його сторонами, а у разі односторонньої відмови від договору покупцем - в момент отримання продавцем письмового повідомлення покупцем про відмову від договору. .

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 1 368 706,80 грн., що підтверджується видатковими накладними №1 від 13.02.2019 на суму 465 646,80 грн. (а.с. 24), № 2 від 14.02.2019 на суму 903 060,00 грн. (а.с. 26) та товарно-транспортними накладними (а.с. 25, 27, 28).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 996 480,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку (а.с. 29), в наслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 372 226,80 грн.

Позивачем на адресу відповідача 01.10.2019 направлялась претензія № 01/10-1гс з вимогою оплатити суму заборгованості (а.с. 30-32).

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не оплатив, що стало підставою для нарахування позивачем пені у сумі 36 753,57 грн., 3% річних - 3 242,96 грн. та інфляційних втрат - 4 094,49 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до умов договору строк оплати товару є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів оплати за поставлений товар від представників сторін не надійшло.

Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 372 226,80 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у сумі 36 753,57 грн., 3% річних - 3 242,96 грн. за період з 01.08.2019 по 14.11.2019 та інфляційні втрати - 4 094,49 грн. за період з серпня по жовтень 2019 року.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 6.1. договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань по цьому договору у розмірі заподіяних збитків.

Згідно з п. 6.2. договору крім збитків, у разі прострочення оплати товару покупець виплачує продавцю пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, від вартості товару (суми заборгованості) за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунки надані позивачем, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню за період з 01.08.2019 по 14.11.2019 становить 36 039,71 грн.

В частині стягнення пені у сумі 713,86 грн. слід відмовити.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

3% річних за період з 01.08.2019 по 14.11.2019, що підлягають до стягнення становлять 3 242,96 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з серпня по жовтень 2019 року становлять 4 094,49 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 372 226,80 грн., пені - 36 039,71 грн., інфляційних втрат - 4 094,49 грн., 3% річних - 3 242,96 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 713,86 грн. слід відмовити.

Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги у межах цієї справи, позивач надав: договір про надання правової допомоги від 01.10.2019, укладений між позивачем та адвокатом Салтисюк Ю.В.; акт приймання-передачі наданих послуг від 18.11.2019; опис наданих послуг, пов`язаних з наданням правничої допомоги позивачу в межах господарської справи № 904/4986/19, за позовом СФГ "Нова Вірата" до ТОВ "Агропромислова компанія "Дніпроагро", про стягнення боргу за договором купівлі-продажу; довідку про взяття на облік платника податків; квитанцію до прибуткового касового ордера № 37 від 18.11.2019 на суму 10 000,00 грн.; довідку від 18.11.2019 (а.с.64-68).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони .

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, обґрунтованих заперечень проти нарахованої суми витрат на правову допомогу, контррозрахуноку цієї суми до суду не надав.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони , викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 № 902/347/19.

На підставі викладеного, зважаючи на відсутність заперечень відповідача суд приходить до висновку про задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що сума судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення 416 317,82 грн., повинна була складати 6 244,77 грн.

Позивач звертаючись до суду із цим позовом сплатив 6 866,44 грн. судового збору, тобто переплата складає 632,38 коп.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю

З огляду на викладене, позивач може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Селянського (фермерського) господарство "НОВА ВІРАТА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" про стягнення боргу за Договором купівлі-продажу в розмірі 416 317,82 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" (49005, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, б. 1А, оф. 702, код ЄДРПОУ 36161054) на користь Селянського (фермерського) господарство "НОВА ВІРАТА"(51112, Дніпропетровська область, село Котовка, код ЄДРПОУ 23941544) суму основного боргу у розмірі 372 226,80 грн. , пені - 36 039,71 грн. , інфляційних втрат - 4 094,49 грн. , 3% річних - 3 242,96 грн. , витрати по сплаті судового збору - 6 234,06 грн . та витрати на правову допомогу - 10 000,00 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" на користь Селянського (фермерського) господарство "НОВА ВІРАТА" пені у сумі 713,86 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.12.2019

Суддя Н.Г. Назаренко