Рішення

від 16.12.2019 по справі 910/14425/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2019Справа № 910/14425/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Дизайн-Принт Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Директ Маркетинг Україна"

про стягнення 18328,37 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Дизайн-Принт Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Директ Маркетинг Україна" про стягнення основного боргу у розмірі 16700,00 грн, інфляційних втрат у сумі 1076,38 грн, 3% річних у сумі 551,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару згідно з видатковою накладною №24 від 16.04.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.10.2019 зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

31.10.2019 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.11.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/14425/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) .

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 05.11.2019, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернутою на адресу суду поштовим відділенням зв`язку з відміткою про відсутність відповідача за адресою місцезнаходження.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Дизайн-Принт Україна" (позивачем) за видатковою накладною №24 від 16.04.2019 було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Директ Маркетинг Україна" (відповідачу) товар на загальну суму 16700,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині оплати поставленого позивачем товару за вказаною вище видатковою накладною, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 16700,00 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1076,38 грн та 3% річних у розмірі 551,99 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши наявні в матеріалах справи видаткову накладну №24 від 16.04.2019 на суму 16700,00 грн та рахунок на оплату №1.04.2019 від 01.04.2019 (визначену у видатковій накладній як підстава поставки) судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов`язався здійснити поставку товару, а відповідач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

На виконання взятих на себе зобов`язань, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 16700,00 грн, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №24 від 16.04.2019.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

В пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній №24 від 16.04.2019 встановлений не був, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто з 17.04.2019. За таких обставин, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату поставленого позивачем товару за видатковою накладною №24 від 16.04.2019 не сплатив, у зв`язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем складає 16700,00 грн.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 16700,00 грн за поставлений товар належним чином доведений, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи.

Доказів оплати заборгованості у розмірі 16700,00 грн, на час прийняття рішення, відповідачем не надано, обставин, викладених у позові не спростовано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, невиконане зобов`язання у розмірі 16700,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.

Позивачем, також, заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1076,38 грн та 3% річних у сумі 551,99 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Згідно з розрахунку позивача, доданого до позову сума інфляційних втрат становить 420,84 грн, нарахування здійснено за період з березня 2019 по липень 2019 року.

Також, за розрахунком позивача сума 3% річних становить 214,13 грн, нарахування здійснено за період з 08.04.2019 по 10.09.2019.

Оскільки як встановлено судом вище, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару за видатковою накладною №24 від 16.04.2019 настав з 17.04.2019, то відповідно нарахування сум визначених ст. 625 Цивільного Кодексу України має здійснюватися з 18.04.2019.

Здійснивши перерахунок 3% річних судом встановлено, що сума 3% річних становить 200,40 грн, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Оскільки оплата за поставлений товар за видатковою накладною №24 від 16.04.2019 мала бути здійснена у квітні 2019 року, нарахування інфляційних втрат має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж, тобто з травня 2019 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат від`ємний показник, у зв`язку із чим, суд відмовляє у задоволенні позову у частині стягнення 1076,38 грн інфляційних втрат.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Дизайн-Принт Україна" в частині стягнення заборгованості у сумі 16700,00 грн та 3% річних у сумі 200,40 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач не надав відзиву на позов та заперечень з приводу обставин наявності заборгованості за товар, поставлений за видатковою накладною №24 від 16.04.2019.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище обставини, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Дизайн-Принт Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Директ Маркетинг Україна".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Директ Маркетинг Україна" (03067, м.Київ, ВУЛИЦЯ МАШИНОБУДІВНА, будинок 37, ідентифікаційний код 41958949) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Дизайн-Принт Україна" (03087, м. Київ, ВУЛИЦЯ УШИНСЬКОГО, будинок 3, квартира 34, ідентифікаційний код 38942621) заборгованість у сумі 16700,00 грн, 3% річних у сумі 200,40 грн та судовий збір у розмірі 1771,33 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 16.12.2019.

Суддя О.В. Гулевець