Рішення

від 09.12.2019 по справі 916/3171/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/3171/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Савченко А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Близнюк Р.Є. за довіреністю №18-52 від 18.09.2019р.;

Від відповідача: Блонський П.Ю. за довіреністю від 15.11.2019р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства „Запорізький завод феросплавів" до товариства з обмеженою відповідальністю „Індустріальне обладнання" про стягнення 28 200,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство „Запорізький завод феросплавів" (далі по тексту - АТ „Запорізький завод феросплавів") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Індустріальне обладнання" (далі по тексту - ТОВ „Індустріальне обладнання") про стягнення штрафу у розмірі 28 200,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору поставки №229 від 14.03.2018р. в частині своєчасної поставки товару за договором.

ТОВ „Індустріальне обладнання" заперечувало проти задоволення заявленого позивачем позову посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Відповідачем було наголошено, що позивачем було оплачено виставлений відповідачем рахунок на передоплату із порушенням умов договору поставки №229 від 14.03.2018р. та приписів чинного законодавства. В результаті затримки оплати виставленого позивачу рахунку у відповідача була відсутня можливість замовити товар, що, фактично і стало причиною несвоєчасного виконання ТОВ „Індустріальне обладнання" зобов`язань за договором поставки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

14.03.2018р. між АТ „Запорізький завод феросплавів" (Покупець) та ТОВ „Індустріальне обладнання" (Постачальник) було укладено договір поставки №229, відповідно до п. 1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті та за цінами, вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. п. 3.1 - 3.3 договору поставки №229 від 14.03.2018р. Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначених у додатку (специфікації) до цього договору. Умови поставки визначанні згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010. Постачальник зобов`язується поставити товар Покупцеві у строки, визначені п. 5 цього договору. Поставка товару здійснюється Постачальником згідно п. 3.1. даного договору тільки після отримання Покупцем письмового підтвердження про готовність товару до відвантаження, рахунку, видаткової накладної. Поставка товару повинна бути здійснена однією партією в одному автотранспортному засобі.

Згідно з п. п. 6.1, 6.2 договору поставки №229 від 14.03.2018р. право власності на товар, усі ризики його псування, пошкодження та знищення переходять від Постачальника Покупцю в момент передачі товару на склад Покупця. Приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966р. № П-7 із змінами і доповненнями.

Положеннями п. 10.3 договору поставки №229 від 14.03.2018р. передбачено, що у разі порушення строків поставки товару згідно даного договору Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів Постачальник додатково сплачує Покупцю штраф у розмірі 10% під суми не поставленого (недопоставленого) товару.

Відповідно до п.12.1 договору поставки №229 від 14.03.2018р. даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками. Термін дії договору закінчується 30.12.2019р., але не раніше повного виконання зобов`язань обома сторонами.

13.08.2018р. між АТ „Запорізький завод феросплавів" та ТОВ „Індустріальне обладнання" було укладено додаткову угоду №2 до договору поставки №229 від 14.03.2018р., відповідно до п. 1 якої Постачальником були взяті на себе зобов`язання щодо поставки машини газового різання, ціна якої складає 60 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди №2 від 13.08.2018р. до договору поставки №229 від 14.03.2018р. Покупець здійснює передоплату товару у розмірі 50% від загальної вартості товару на підставі виставленого Постачальником рахунку. Решта 50% від вартості товару оплачується Покупцем на поточний рахунок Постачальника за фактом отримання повідомлення про готовність відвантажити товар. Строк поставки складає 40 робочих днів з дати проведення першої передоплати у розмірі 50% від вартості товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2019р. ТОВ „Індустріальне обладнання" було виставлено позивачу рахунок на оплату №138 на суму 60 000,00 грн. На підставі платіжного доручення №321701 від 28.08.2018р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача передоплату за товар у розмірі 50 %, що складає 30 000,00 грн. Вказане платіжне доручення було виконано банком 30.08.2018р.

Листом від 19.12.2018р. ТОВ „Індустріальне обладнання" було повідомлено АТ „Запорізький завод феросплавів" про готовність до відвантаження товару, у зв`язку з чим відповідач просив у повному обсязі сплатити вартість товару шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2019р. між АТ „Запорізький завод феросплавів" та ТОВ „Індустріальне обладнання" було підписано видаткову накладу №2, відповідно до якої відповідачем було передано, а позивачем прийнято машину газового різання, поставка якої передбачена додатковою угодою №2 від 13.08.2018р. до договору поставки №229 від 14.03.2018р.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Індустріальне обладнання" позивачем було наголошено, що поставка товару за додатковою угодою №2 від 13.08.2018р. до договору поставки №229 від 14.03.2018р. була здійснена відповідачем із порушенням строку, визначеного додатковою угодою, у зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу до сплати штрафні санкції у загальному розмірі 28 200,00 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що ТОВ „Індустріальне обладнання" відповідно до умов додаткової угоди №2 від 13.08.2018р. до договору поставки №229 від 14.03.2018р. зобов`язано передати товар протягом 40 робочих днів з дати проведення першої передоплати у розмірі 50% від вартості товару. Так, АТ „Запорізький завод феросплавів" 30.08.2018р. було перераховано на рахунок відповідача передоплату у розмірі 30 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням. За таких обставин, господарський суд доходить висновку, що ТОВ „Індустріальне обладнання" повинно поставити товар у строк до 26.10.2018р.

Проте, в порушення наведених норм закону, а також умов додаткової угоди №2 від 13.08.2018р. до договору поставки №229 від 14.03.2018р. ТОВ „Індустріальне обладнання" фактично поставлено товар було 04.01.2019р., що підтверджується підписаною між сторонами по справі видатковою накладною.

Господарський суд критично оцінює доводи відповідача, яким під час вирішення даного спору було наголошено, що передоплата за додатковою угодою №2 від 13.08.2018р. до договору поставки №229 від 14.03.2018р. була здійсненна позивачем із порушенням умов договору, оскільки положеннями укладених між сторонами угод не визначено строку, протягом якого позивач зобов`язаний здійснити першу передоплату у розмірі 50 % від вартості товару. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про недоведеність відповідачем факту прострочення кредитора, на час існування якого виконання зобов`язання відповідача може бути відстрочене.

Крім того, господарським судом відхиляються доводи АТ „Запорізький завод феросплавів", яким у поданій до суду позовній заяві, а також розрахунку штрафних санкцій було наголошено, що фактичною датою поставки товару є 09.01.2019р., на підтвердження чого позивачем було надано накладну кур`єрської служби доставки та прибутковий ордер.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16.07.1999 № 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, зокрема, дату складання.

Враховуючи вищенаведені вимоги чинного законодавства, господарський суд доходить висновку, що датою поставки товару є 04.01.2019р., оскільки саме така дата вказана у первинному документі - видатковій накладній №2, будь-яких зауважень АТ „Запорізький завод феросплавів" щодо фактичної дати поставки наявна в матеріалах справи видаткова накладна не містить.

З посиланням на умови п. 10.3 договору поставки №229 від 14.03.2018р. АТ „Запорізький завод феросплавів" було заявлено до стягнення штраф у розмірі 0,5% від суми не поставленого товару за кожен день прострочення, нарахований позивачем на вартість товару у сумі 60 000,00 грн. протягом періоду з 27.10.2018р. по 08.01.2019р. (сума нарахованого штрафу складає 22 200,00 грн.). Крім того, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 6 000,00 грн., що складає 10% під суми не поставленого товару, нарахованого позивачем у зв`язку з наявністю прострочення виконання відповідачем обов`язку щодо поставки товару більше 10-ти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17 грудня 2013 року N 14 застосування неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Варто зауважити, що заявлена позивачем до стягнення неустойка у розмірі 22 200,00 грн. за своєю правовою природою є пенею, оскільки була нарахована за кожний день прострочення виконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки товару. За таких обставин, суд вважає за необхідне зазначити, що приписами ст. 231 ГК України закріплено право здійснювати нараховування пені для забезпечення будь-якого зобов`язання. Таким чином, учасники господарських зобов`язань можуть забезпечувати виконання свої зобов`язань, в тому числі не грошових, шляхом нарахування пені. Позиція господарського суду з даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 23.04.2019р. по справі №904/3565/18 та у постанові Верховного Суду від 17.10.2019р. по справі №912/3237/18.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 22 200,00 грн., господарський суд дійшов висновку, що правильним розміром штрафу є сума у розмірі 21 000,00 грн., яка була нарахована судом протягом періоду з 27.10.2018р. по 04.01.2019р. Правові підстави для нарахування штрафу станом на 08.01.2019р. відсутні з огляду на висновки, наведені судом по тексту рішення вище при наданні оцінки доводам позивача щодо фактичної дати поставки відповідачем товару.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого товару, сума якого складає 6000,00 грн., господарський суд зазначає про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку.

Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених АТ „Запорізький завод феросплавів" позовних вимог шляхом присудження до стягнення із ТОВ „Індустріальне обладнання" штрафних санкцій у загальному розмірі 27 000,00 грн.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Підсумовуючи вищезазначене, позов акціонерного товариства „Запорізький завод феросплавів" до товариства з обмеженою відповідальністю „Індустріальне обладнання" підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивача штрафних санкцій у загальному відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546-549, 610 - 612, 615, 617, 625, 627, 629, 662, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 175, 193, 230-232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". В решті позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Індустріальне обладнання" /65029, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 3, ідентифікаційний код 39310048/ на користь акціонерного товариства „Запорізький завод феросплавів" /69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, ідентифікаційний код 00186542/ штрафні санкції у розмірі 27000,00 грн. /двадцять сім тисяч грн. 00 коп./, судовий збір у розмірі 1 839,26 грн. /одна тисяча вісімсот тридцять дев`ять грн. 26 коп./.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.12.2019р.

Суддя С.П. Желєзна