Ухвала

від 16.12.2019 по справі 140/3686/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

16 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/3686/19

Суддя Волинського окружного адміністративного суду Ковальчук В.Д., вивчивши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лучеськ Трейд" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Практик фінанс", про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лучеськ Трейд" звернулося з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Практик фінанс", про звільнення з-під арешту та зняття з розшуку належний на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Лучеськ Трейд" автомобіля марки IVECO, модель STRALIS, 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у зв`язку з чим у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з огляду на таке.

Як встановлено статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб`єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, в редакції від 15 травня 2018 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою та другою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 вказаного Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання арешту майна боржника врегульовано статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З позовної заяви слідує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лучеськ Трейд" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №22/09/16 від 22 вересня 2016 року, за результатами якого позивачу передано транспортний засіб, а саме: вантажний сідловий тягач марки IVECO, модель STRALIS, 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що відповідно до копії витягу щодо пошуку обтяжень та їх зняття вбачається, що на транспортний засіб IVECO, модель STRALIS, 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , накладено арешти та заборони на відчуження, зокрема, постановами: ДДВС ВПВР м. Києва від 17.10.2016 року в рамках виконавчого провадження №52182571 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/23436/15 від 22.12.2015; ДДВС ВПВР м. Києва від 20.04.2016 року в рамках виконавчого провадження №50792189 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/23436/15 від 22.12.2015 року; ДДВС ВПВР м. Києва від 04.11.2016 року в рамках виконавчого провадження №52182571 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/23436/15 від 22.12.2015 року; ВДВС Печерського районного управління юстиції міста Києва від 09.12.2016р в рамках виконавчого провадження №51190233 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/23476/15 від 08.04.2016 року.

Позивач направив лист 02.08.2018 року на адресу начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коблошу Олександру Йосиповичу, в якому просив винести постанову, якою зняти арешт та заборону відчуження з транспортного засобу марки IVECO, модель STRALIS, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , який накладено постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції міста Києва від 09.12.2016р ВП №51190233. Однак жодної відповіді на даний лист на час подання позову не отримав.

Також позивач направив лист 02.08.2018 року на адресу начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Подолянка Івана Андрійовича, в якому просив зняти арешт та заборону відчуження даного транспортного засобу, який накладено постановою державного виконавця ДДВС ВПВР м. Києва від 04.11.2016р. ВП №52182571. Листом від 09.08.2018 року №12122 Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві повідомило, що виконавчі провадження відкриті на підставі виконавчих документів, за якими стороною є Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"; на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у м. Києві не надходили, на виконанні не перебувають та не перебували.

Таким чином, позивач вважає, що обмежений у здійсненні свого права власності, в тому числі у правах володіння, користування та розпорядження майном. У зв`язку з цим звернувся в Господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Практик фінанс" про зняття арешту з майна та розшуку майна. Однак ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.10.2019 року закрито провадження у справі №910/5443/19 за цим позовом. Дана ухвала мотивована тим, що уданий спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства і ця справа підлягає розгляду за правилами адміністративного провадження.

З наведених підстав позивач звернувся з адміністративним позовом до Волинського окружного адміністративного суду.

Як зазначалося судом вище, порядок зняття арешту з майна передбачено статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій і 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно аналізу наведених вище норм слідує, що позов про зняття арешту з майна стосується права власності, оскільки як слідує із положень статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", як зазначено вище, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Суд звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду Волинської області від 11.06.2018 року визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лучеськ Трейд" право власності на транспортний засіб марки IVECO, модель STRALIS 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , а тому розгляд позову про зняття арешту з даного майна здійснюється судом, який виніс рішення про визнання право власності на зазначений транспортний засіб.

При розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження". Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Вищенаведений правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18.

За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України.

За практикою Європейського суду з прав людини рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч.6 ст.170 КАС України).

Виходячи із характеру спірних правовідносин, даний спір належить до суду господарської юрисдикції.

Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною п`ятою статті 170, статтями 248, 256, 295 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лучеськ Трейд" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Практик фінанс", про зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя В.Д. Ковальчук