Рішення

від 16.12.2019 по справі 320/2234/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 року № 320/2234/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" до Київської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 01.02.2019 №UA125000/2019/000099/2;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови у митному оформленні товарів №UA125040/2019/00007 від 01.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, визначив його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту), заявив цей показник у митній декларації, до якої додав документи, що її підтверджують згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу та про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів.

Відповідач позов не визнав, в письмовому відзиві, поданому до суду, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач надав не всі документи, що її підтверджують і необхідні для визначення митної вартості. Таким чином, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви з приводу правильності визначення декларантом митної вартості товару. Відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 13.06.2019, відкладено на 24.09.2019 у зв`язку з задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" є юридичною особою (ідентифікаційний код 39229041), що зареєстрована 27.05.2014 (запис про державну реєстрацію в ЄДР №1 354 102 0000 005254).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" (Покупець) і ZHEJIANG JIAJUN AUTO PARTS CO., LTD (Продавець) укладено контракт №UA ZJ 10/2018 від 08.10.2018 згідно пункту 1.1 якого, продавець продає, а покупець купує та оплачує обладнання, комплектуючі вироби, запасні частини до них, інструмент, засоби діагностики, а також технічну документацію та рекламну продукцію, які називаються у подальшому "Товар", які наводяться у Додатках до цього Контракту і є невід`ємною його частиною.

Відповідно до Специфікації №1 додаток №1 від 08.10.2018 до контракту №UAZJ 10/2018 від 08.10.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" було замовлено у ZHEJIANG JIAJUN AUTO PARTS CO., LTD товар, а саме: камера гальмівна №100-3519210 у кількості 20 шт.; камера гальмівна №100-3519100 у кількості 1000 шт.; клапан прискорювач №100-3518010 у кількості 10 шт.; клапан роз`єднувальний №4520021070 у кількості 50 шт.; клапан зливний № 9343000010 у кількості 200 шт. на загальну суму 12928,00 доларів США.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" був оплачений вище вказаний товар в повному обсязі 19.10.2018 через ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", що підтверджується відповідним платіжним дорученням №24.

21.01.2019 ТОВ "Гідротранс" до Київської митниці ДФС було подано електронну митну декларацію (ЕМД) №UA125040/2019/210630, у якій для митного оформлення було пред`явлено товар: камера гальмівна №100-3519210 у кількості 20 шт.; камера гальмівна №100-3519100 у кількості 1000 шт.; клапан прискорювач №100-3518010 у кількості 10 шт.; клапан роз`єднувальний №4520021070 у кількості 50 шт.; клапан зливний № 9343000010 у кількості 200 шт., країна виробництва - Китай, Торговельна марка: ZHEJIANG JIAJUN, Виробник ZHEJIANGJIAJUN AUTO PARTS CO., LTD.

Митна вартість товару визначена позивачем із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані:

- пакувальний лист від 08.10.18;

- рахунок-фактура (інвойс) ZJXQ 20180924 від 08.10.18;

- мастерконосамент № 4359-0677-811.033 від 07.12.18;

- коносамент № 4359-0677-811.018 від 07.12.18;

- декларація про походження товарів G183306207450020 від 21.12.2018;

- банківський платіжний документ, що стосується товару № 24 від 19.10.18;

- доповнення до зовнішньоекономічного контракту (специфікація) № 1 від 08.10.18;

- зовнішньоекономічний контракт з виробником товарів, що декларуються № UA ZJ10/2018 від 08.10.18;

- договір про надання послуг митного брокера № 310808 від 31.08.15;

- єдиний уніфікований документ на розміщення та тимчасове зберігання товарів UA 125110/2019/440467 від 18.01.19;

- пропозиція 20419-01-18-5 від 18.01.2018;

- калькуляція №100-3519100 від 18.01.2019;

- калькуляція №100-3519210 від 18.01.2019;

- калькуляція № 934-3000010 від 18.01.2019;

- калькуляція №100-3518010 від 18.01.2019;

- калькуляція № 452-0021070 від 18.01.2019;

- прайс від 18.01.2019;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця контракту про транспортно-експедиційні послуги №12016008 від 17.01.2019;

- акт виконаних робіт №12016008 від 17.01.2019;

- довіреність на експедирування № 2-18/12 від 18.12.2018;

- інформаційний лист про статус ТОВ ГІДРОТРАНС як дистриб`ютора від 08.10.2018;

- лист перевізника щодо страхування від 23.01.2019;

- експортна декларація №310120180516430052 від 03.12.2018;

- договір транспортного експедирування №КН91FS 25.07.2018;

- заявка на здійснення послуг по доставці товарів №1 від 05.11.2018;

- сертифікат походження товарів №183302АО/055769 від 17.12.2018.

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої у ЕМД митної вартості, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив, що під час контролю правильності визначення митної вартості було встановлено відсутність у документах, приєднаних до ЕМД, всіх відомостей, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, зокрема пунктом 3.4 контракту передбачено наявність експортної митної декларації та прайс-листа, які відсутні серед поданих документів. Крім того, умови платежу, зазначені у специфікації та інвойсі - попередня оплата, проте банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару відсутні. Також, надані документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, зокрема витрати на транспортування (декларантом до митного оформлення не надано транспортні (перевізні) документи, передбачені умовами поставки, так як витрати на транспортування не включені у вартість товару). Разом з тим, повідомляємо, при заявленні декларантом митної вартості товарів на умовах поставки згідно з Інкотермс РОВ - Нінгбо , як це зазначено у вказаній МД, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, декларантом для підтвердження витрат по доставці товару до кордону України надаються перевізні (транспортні) документи, визначені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599. До таких документів, що підтверджують вартість транспортування оцінюваних товарів, відносяться:

- акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- заявка на здійснення послуг по доставці товарів;

- рахунок-фактура (інвойс) щодо транспортно-експедеційних послуг;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.

Декларантом до митного оформлення не надано договір на перевезення оцінюваного товару та заявку на здійснення послуг по доставці товарів. Тому відповідно до ч.2 ст. 58 МК України з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів.

Посилаючись на положення частини 2 статті 53 Митного кодексу України, митний орган запропонував надати додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів (за наявності), а саме: транспортні (перевізні) документи; страхові документи; банківські документи, що стосуються оцінюваного товару; інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; копія митної декларації країни відправлення; прайс - листи виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціальними експертними організаціями.

На вказаний запит декларантом було надано митному органу, витребувані, останнім документи.

01.02.2019 Київською митницею ДФС було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості за №UA125000/2019/000099/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), заявлену позивачем митну вартість товару у митній декларації від 21.01.2019 №UA125040/2019/210630 скоригував до рівня 39962,60 доларів США.

Обґрунтовуючи підстави не прийняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, зокрема пунктом 3.4 контракту передбачено наявність експортної митної декларації та прайс-листа, які відсутні серед поданих документів. Крім того, умови платежу, зазначені у специфікації та інвойсі - попередня оплата, проте банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару відсутні. Також, надані документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, зокрема витрати на транспортування (декларантом до митного оформлення не надано транспортні (перевізні) документи, передбачені умовами поставки, так як витрати на транспортування не включені у вартість товару). Разом з тим, повідомляємо, при заявленні декларантом митної вартості товарів на умовах поставки згідно з Інкотермс РОВ - Нінгбо , як це зазначено у вказаній МД, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, декларантом для підтвердження витрат по доставці товару до кордону України надаються перевізні (транспортні) документи, визначені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599. До таких документів, що підтверджують вартість транспортування оцінюваних товарів, відносяться:

- акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- заявка на здійснення послуг по доставці товарів;

- рахунок-фактура (інвойс) щодо транспортно-експедеційних послуг;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.

Декларантом до митного оформлення не надано договір на перевезення оцінюваного товару та заявку на здійснення послуг по доставці товарів. Тому відповідно до ч.2 ст. 58 МК України з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначається, що джерело інформації, яким він користувався при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару: митна декларація від 29.10.2018 №UA400030/2018/20541 (рівень митної вартості товару згідно джерела інформації - 5,0125 доларів США/кг).

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, Київська митниця ДФС видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA125040/2019/00007.

Посилаючись на положення частини 8 статті 55 Митного кодексу України, позивачем, 15.03.2019 до митного органу було надано додаткові документи, а саме:

- комерційну пропозицію (рахунок-проформу) №ZJXQ20180924 від 24.09.2018, зроблену декларанту компанією-продавцем ZHEJIANGJIAJUN AUTO PARTS CO., LTD, яка стала підставою для укладення контракту №UAZJ 10/2018 від 08.10.2018;

- платіжне доручення №70 від 12.02.2019 про оплату 32455,50 грн., згідно рахунку-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг №12016008 від 17.01.2019.

Як убачається з матеріалів справи та письмових пояснень позивача, зазначених у позовній заяві платіжне доручення №70 від 12.02.2019 не могло бути надане останнім митному органу під час митного оформлення товару, оскільки згідно вказаного рахунку-фактури декларанту було надано відстрочку оплати транспортних послуг до 27.01.2019.

Також, суд зазначає, що вартість товарів в комерційній пропозиції і контракті співпадають.

Розглянувши надані позивачем додаткові документи, митний орган, листом від 22.03.2019 №3358/6/10-70-49-47, відмовив у скасуванні раніше прийнятих рішень.

16.04.2019 позивач повторно направив до митного органу додаткові документи: платіжне доручення №70 від 12.02.2019 про оплату 32455,50 грн., згідно рахунку-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг №12016008 від 17.01.2019; копію довідки про відповідність контрактної ціни кон`юнктурі ринку від 15.04.2019 №917.

Митний орган, листом від 22.04.2019 №5228/6/10-70-19-47, повідомив товариство про можливість звернення за захистом своїх прав до суду, в разі не згоди з прийнятими митним органом рішеннями.

Не погоджуючись із рішеннями відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК).

Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другої статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 МК, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п`ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Водночас, суд звертає увагу на те, що повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.

Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31 березня 2015 року №21-53а15 та №21-127а15.

При цьому суд звертає увагу на те, що право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються.

З аналізу приведених норм також вбачається наявність у митного органу обов`язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, для витребування доказів на спростування наявності впливу взаємозв`язку покупця та продавця на митну вартість задекларованого товару митниця зобов`язана обґрунтувати обставини, які свідчать про ймовірність існування такого взаємозв`язку.

Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Аналіз викладених статей свідчить про обов`язок митниці зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.06.2015 (справа №21-498а15).

У даній справі судом не встановлено існування обмежень для визначення митної вартості задекларованих товарів за ціною договору, наведені розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язана протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Крім того, надісланий митним органом електронний запит не містить будь-якої інформації, що дозволяла б з`ясувати, які саме відомості про складові числового значення митної вартості відсутні або не підтверджуються поданими позивачем документами.

Натомість, з матеріалів справи, зокрема, вбачається, що фактично висновок про відсутність у документах, приєднаних до ЕМД, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, відповідач пов`язує з джерелом інформації, яким він користувався при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару, а саме: митна декларація від 29.10.2018 №UA400030/2018/20541 (рівень митної вартості товару згідно джерела інформації - 5,0125 доларів США/кг).

У той же час, відповідачем не було пояснено, чому джерело інформації береться за інший рік і чи підходить для визначення правильності митної вартості зазначені митні декларації, а саме: чи порівнюється ідентичний або подібний (аналогічний) товар, відповідно до статті 57 МК.

Суд зазначає, що вказані митним органом недоліки не дають підстави для висновку про відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та не може бути підставою для витребування у позивача додаткових документів.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що документами, поданими до митного оформлення товарів, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару, - камера гальмівна №100-3519210 у кількості 20 шт.; камера гальмівна №100-3519100 у кількості 1000 шт.; клапан прискорювач №100-3518010 у кількості 10 шт.; клапан роз`єднувальний №4520021070 у кількості 50 шт.; клапан зливний № 9343000010 у кількості 200 шт., у загальній сумі 12928,00 доларів США, базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню.

Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 МК, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.

Відповідно до частини сьомої статті 54 МК, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі №21-91а12 та від 11.09.2012 у справі №21-262а12.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої ТОВ "Гідротранс" митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваних рішень вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаних рішень не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товарів ТОВ "Гідротранс" - за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів від 01.02.2019 №UA125000/2019/000099/2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про скасування картки відмови у митному оформленні товарів №UA125040/2019/00007 від 01.02.2019, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Оскільки на час прийняття оспорюваної картки відмови у прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 Митного кодексу України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як убачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" (Замовник) та Адвокатським об`єднанням "Адвокатська сім`я Лисенко" (Виконавець) було укладено договір про правову допомогу від 26.02.2019 б/н, за яким виконавець зобов`язався надавати замовнику правову допомогу, пов`язану із представництвом та захистом інтересів замовника, а замовник зобов`язався оплатити кошти за надану правову допомогу.

Згідно акту приймання - передачі наданих послуг від 07.05.2019 вартість наданих виконавцем юридичних послуг визначена у розмірі 9900,00 грн.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9900,00 грн. додано копії договору від 26.02.2019 б/н, акту приймання - передачі наданих послуг від 07.05.2019, платіжного доручення від 17.05.2019 №219 на суму 9900,00 грн. та ордеру серії КВ №292450.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), а тому суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до платіжного доручення від 25.04.2019 №183 позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 5482,73 грн.

Таким чином, загальна сума судових витрат, які підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Державної фіскальної служби України складає 15382,73 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної фіскальної служби України про коригування митної вартості товарів від 01.02.2019 №UA125000/2019/000099/2.

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови у митному оформленні товарів №UA125040/2019/00007 від 01.02.2019 винесену Київською митницею Державної фіскальної служби України.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідротранс" (ідентифікаційний код 39229041) судові витрати у сумі 15382 (п`ятнадцять тисяч триста вісімдесят дві) грн. 73 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39470947).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.