Постанова

від 10.12.2019 по справі 500/819/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10324/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,

представника позивача Вароди П.Б.,

представника відповідача Федорів Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення, -

суддя (судді) в суді першої інстанції - Мандзій О.П.,

час ухвалення рішення - 17:05:11,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - 23.08.2019 року,

ВСТАНОВИВ:

ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області, яким просило визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2019 року № Ю-0003361303 та рішення від 20.03.2019 року № 0003371303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року позов задоволено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач не надав доказів укладання трудових (цивільно-правових) договорів із засудженими до позбавлення волі особами саме позивачем ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) . Факт оплати позивачем за надану робочу силу підтверджується наданими ним копіями платіжних доручень, згідно з якими здійснено розрахунки з ДУ Збаразька виправна колонія (№ 63) , а також з даних коштів здійснено фактичну виплату заробітної плати засудженим. При цьому, виплата заробітної плати засудженим не здійснювалась безпосередньо позивачем, що унеможливлює визначення його, як податкового агента по сплаті єдиного соціального внеску та відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати. Отже, у правовідносинах щодо організації залучення до оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в ДУ Збаразька виправна колонія (№ 63) , позивач не є податковим агентом, який, серед іншого, зобов`язаний утримувати із виплачуваних засудженим заробітних плат та перераховувати до бюджету єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Посилання контролюючого органу на розрахунки із заробітною платою засуджених як на доказ, який підтверджує нарахування позивачем заробітної плати засудженим, суд відхилив, оскільки такі стосуються загального заробітку засуджених, сплата яких ДУ Збаразька виправна колонія (№ 63) передбачена умовами договорів від 04.01.2016 року, 03.01.2017 року і 02.01.2018 року. А обставини ведення позивачем табеля робочого часу, що передбачено умовами цих договорів, та утримання податку з доходів фізичних осіб, на думку суду, самі по собі безвідносно до положень закону не призводять до виникнення у позивача обов`язку по справлянню єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та позивач у спірних правовідносинах виконував виключно технічну функцію з контролю за обсягом виконаної роботи, здійснюючи належні утримання на користь виправної колонії і спрямовуючи залишок коштів на рахунок виправної колонії, яка і здійснювала зарахування коштів на особові рахунки засуджених.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Вважає, що воно є незаконним і необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а також суд неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення клопотання. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що заробітна плата засуджених до позбавлення волі осіб є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Тому, на переконання відповідача, ненарахування та неутримання позивачем єдиного внеску із сум винагород за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами із засудженим за період перевірки свідчить про підставність винесення оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки ) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Також відповідач наголошує, що ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) утримувало податок з доходів фізичних осіб із заробітних плат засуджених, що є безумовним підтвердженням обов`язку позивача щодо справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з цих зарплат, оскільки для нарахування вказаних податку і збору є одна база - заробітні плати. Таким чином, оскаржувані рішення контролюючим органом прийнято правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав свої заперечення проти її вимог та доводів, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, Головним управління ДФС у Тернопільській області проведено документальну планову виїзну перевірку ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору за період з 01.01.2016 року до 31.12.2018 року, за результатами якої складено акт від 25.02.2019 року № 217/19-00-13-03/08680804. В акті зафіксовано такі порушення вимог законодавства: пп. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, п. п. 1.1, 1.2 розділу I, п. п. 3.2, 3.3, 3.6 розділу III наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року № 4 Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку , а саме: у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на корить платника податку, і сум утриманого з них податку за IV квартал 2017 року виявлено методологічну помилку в графі 2 поданих звітів відображено недійсний податковий номер фізичних осіб, а саме: податковий номер фізичної особи ( НОМЕР_1 ) - не дійсний (код помилки 99), також в І кварталі 2018 року виявлено методологічну помилку в графі 2 поданого звіту відображено недійсний податковий номер фізичних осіб, а саме: податковий номер фізичної особи ( НОМЕР_1 ) - не дійсний (код помилки 99), також встановлено, що за І-IV квартали 2016 року, І-IV квартали 2017 року, І-IV квартали 2018 року не відображено нараховані та виплачені доходи, а саме, винагорода за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами засудженим за ознакою доходу 102 ; при перевірці правильності нарахування та утримання єдиного внеску із сум винагород за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами встановлено, що в порушення п. 1 ч. 1 ст. 7, п. п. 1, 4, 5, 6, 8, 10 ст. 8, п. п. 9.2, 9.8, 9.11 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нараховано єдиний внесок на суми винагород за виконані роботи (надані послуги) засудженим за цивільно-правовими договорами у період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року в сумі 588401,74 грн.; несвоєчасність подання звітності по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за червень 2016 року, термін подання якого 20.07.2016 року, фактично подано 21.07.2016 року, чим порушено п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

На підставі акта перевірки, 20.03.2019 року Головне управління ДФС у Тернопільській області винесло: вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003361303, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 588401,74 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002851303, яким застосовано до позивача штрафні санкції зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 269846,67 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржених рішення і вимоги відповідача, зважаючи на таке.

Відповідно до п. п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пп. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, податковий агент.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Підпунктом 14.1.48 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Як встановив суд, ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з пп. 6 ч. 2 ст. 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Відповідно до положень ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Згідно з ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі , затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 року № 396/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 року за № 387/22919 (Інструкція № 396/5), засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Згідно з п. 5.1 Інструкції № 396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно і ст. 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Відповідно до ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Отже, відповідно до змісту наведених норм особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. На податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

При цьому, законом передбачено декілька обов`язкових підстав залучення засуджених до суспільно корисної праці, а саме: укладення між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором) строкового трудового договору, за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Проте відповідач не надав доказів укладання трудових (цивільно-правових) договорів із засудженими до позбавлення волі особами саме позивачем ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) .

Водночас, як встановив суд, 04.01.2016 року, 03.01.2017 року і 02.01.2018 року між Державною установою Збаразька виправна колонія (№ 63) (виконавець) та позивачем ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) (роботодавець) були укладені договори, предметом яких було надання виконавцем в розпорядження роботодавця робочої сили із числа засуджених для виконання робіт на підприємстві. Умовами цих договорів також було передбачено, що оплата за надану робочу силу здійснюється згідно акту виконаних робіт, закритих нарядів та табелів облікового часу. Розрахунки за цими договорами проводяться щомісячно.

На виконання даних договорів їх сторони кожного місяця складали звіти про залучення засуджених до праці, в яких, серед іншого, передбачено сплату замовником виконавцю: доходи установи від залучення засуджених до праці; доходи установи, пов`язані з відшкодуванням із заробітку засуджених вартості харчування, речового майна, комунально-побутових та інших наданих послуг; суми заробітку, яка підлягає зарахуванню на особові рахунки засуджених.

Факт оплати позивачем за надану робочу силу позивачем підтверджується наданими ним копіями платіжних доручень, згідно з якими здійснено розрахунки з ДУ Збаразька виправна колонія (№ 63) , а також з даних коштів здійснено фактичну виплату заробітної плати засудженим, що, крім цього, підтверджується відомостями нарахування заробітної плати засудженим. Також суд першої інстанції правильно зазначив, що виплата заробітної плати засудженим не здійснювалась безпосередньо позивачем, що унеможливлює визначення його, як податкового агента по сплаті єдиного соціального внеску та відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати.

Отже, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у правовідносинах щодо організації залучення до оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в ДУ Збаразька виправна колонія (№ 63) , позивач не є податковим агентом, який, серед іншого, зобов`язаний утримувати із виплачуваних засудженим заробітних плат та перераховувати до бюджету єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на виплату заробітної плати засудженим, як на доказ нарахування заробітної плати саме позивачем, оскільки такі доводи стосуються загального заробітку засуджених без виплати конкретним особам, а дані суми позивач сплачував ДУ Збаразька виправна колонія (№ 63) на підставі описаних вище договорів від 04.01.2016 року, 03.01.2017 року і 02.01.2018 року.

Щодо ведення позивачем табеля обліку робочого часу засуджених, що було безпосередньо передбачено умовами вказаних договорів, та утримання податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що самі по собі ці факти не можуть бути правовою підставою виникнення у ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) обов`язку з утримання і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, так як у цих правовідносинах позивач виконував виключно технічну функцію з контролю за обсягом виконаної роботи, здійснюючи належні утримання на користь виправної колонії і спрямовуючи залишок коштів на рахунок виправної колонії, котра і здійснювала зарахування коштів на особові рахунки засуджених.

Колегія суддів зазначає, що умови і підстави визначення платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виникнення обов`язку утримання і сплати відповідного платежу врегульовані відповідними нормами законодавства, які описано вище, і не можуть випливати з певних обставин, які не узгоджуються з цими нормами.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 588401,74 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 269846,67 грн., в зв`язку з чим оскаржувані вимога про сплату боргу від 20.03.2019 року № Ю-0003361303 та рішення від 20.03.2019 року № 0003371303 є протиправними та підлягають скасуванню.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 500/819/19 за адміністративним позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 63) до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 16.12.2019 року