Постанова

від 16.12.2019 по справі 826/823/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 грудня 2019 року

Київ

справа №826/823/17

адміністративне провадження №К/9901/11806/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/823/17

за позовом ОСОБА_1

до державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області Ярмолюк Альони Анатоліївни, Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області, відділу у Фастівському районі Головного управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області,

третя особа ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування рішення,

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року (у складі судді Кузьменка В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року (у складі колегії суддів Пилипенко О.Є., Беспалова О.О., Степанюка А.Г.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області Ярмолюк Альони Анатоліївни (далі також - відповідач 1, реєстратор), Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області (далі також - відповідач 2, Управління), відділу у Фастівському районі Головного управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області (далі також - відповідач 3, відділ Держгеокадастру) за участю третьої особи ОСОБА_2 (далі також - третя особа, ОСОБА_2 ), у якому просив:

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 3224986900:01:002:0030, шляхом внесення запису в Поземельну книгу із скасуванням кадастрового номера цієї земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 15 серпня 2016 року № РВ-3200362632016 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо здійснення державної реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 б /н .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення реєстратора є протиправним, оскільки згідно судового рішення у цивільній справі № 2/1027/322/2012, визнано недійсними розпорядження в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на землю та сам державний акт на право власності на земельну ділянку, яка перетиналася із його земельною ділянкою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 3224986900:01:002:0030 із скасуванням відповідного запису у Поземельній книзі та кадастрового номеру. Визнано протиправним та скасовано рішення Державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київській області Ярмолюк Альони Анатоліївни від 15 серпня 2016 року № РВ-3200362632016 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку з кадастровим номером 3224986900:01:002:0030, площа якої співпадає на 12,295% із земельною ділянкою, яка належить на праві власності позивачу, визнано недійсними у судовому порядку. Таким чином, відомості Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки є недостовірними, а тому запис в Поземельній книзі підлягає скасуванню шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Держгеокадастру у Київській області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 25 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/823/17, витребувано матеріали справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2589 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 30 квітня 2002 року №474.

За результатами розгляду заяви позивача про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 02 серпня 2016 року № ЗВ-3207528022016 щодо земельної ділянки площею 0,2589 га по АДРЕСА_1 , Державним кадастровим реєстратором Ярмолюк А.А. прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 15 серпня 2016 року № РВ-3200362632016.

Вказане рішення мотивовано невідповідністю електронного документа встановленим вимогам, а саме: XSD Схема наявні зауваження щодо валідності електронного документа, перетин ділянок з ділянкою 3224986900:01:002:0030, площа співпадає на 12,295%; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та не взяли до уваги інформацію, яка знаходиться у загальному доступі, а саме що Головне управління Держгеокадастру у Київській області не є правонаступником Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області, та, зокрема, те, що державний кадастровий реєстратор Ярмолюк А.А. у відділі у Фастівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області не працює. Також зазначає, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування з присвоєнням кадастрового номеру відповідним Державним кадастровим реєстратором Проте, зміна власника, користувача земельної ділянки або зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

17 липня 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає, що згідно з частиною шостою статті 16 Закону України Про Державний земельний кадастр , кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Відтак, рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку із незгодою позивача із рішенням Державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області Ярмолюк Альони Анатоліївни, яке полягає у відмові у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо здійснення державної реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з перетином його земельної ділянки з земельною ділянкою ОСОБА_2 .

Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення майнових прав ОСОБА_1 , оскільки згідно судового рішення у цивільній справі № 2/1027/322/2012 - визнано недійсними розпорядження в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на землю та сам державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , яка перетиналася із його земельною ділянкою.

Тобто сьогодні, фактично, існує невирішений майновий спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пов`язаний із захистом права власності на земельні ділянки.

Відносини, пов`язані з набуттям та припиненням права власності на земельні ділянки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, фактично спір стосується правомірності володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою, яка перетинається з земельною ділянкою позивача та створює перешкоди для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 . Відтак, цей спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку саме органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі, про визнання протиправними дій щодо відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визнання неправомірним продовження перебування у власності ОСОБА_2 земельної ділянки, державний акт про право власності на яку визнано недійсним. Крім того, судами встановлено, що заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2012 року у справі № 2/1027/322/2012 визнано недійсним розпорядження Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 01 березня 2005 року №127 Про оформлення права власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на землю власнику земельної ділянки (паю) ОСОБА_2 та визнано недійсним пункт 33 додатку до вказаного розпорядження Список власників земельних часток/паїв/, яким оформляються Державні акти на право приватної власності на землю взамін сертифікатів по Фастівецькій сільській раді ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯБ № 268170 на земельну ділянку площею 4,3943 га в межах згідно з планом, розташовану на території Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_6 (Нідерланди), ОСОБА_7 (Швейцарія), ОСОБА_8 (Сполучене Королівство ), ОСОБА_5 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі Омельченко проти України (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює право на суд , в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, Церква села Сосулівка проти України № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Київській області підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі може вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області Ярмолюк Альони Анатоліївни, Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області, відділу у Фастівському районі Головного управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді І.В. Желєзний

С.М. Чиркін