Рішення

від 04.12.2019 по справі 1.380.2019.003118

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.003118

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представника позивача Попович Н.І.,

представника відповідача Яковчука С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Автошкола Магістраль до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконною перевірки, скасування постанов про накладення штрафу, -

в с т а н о в и в:

25.06.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю Автошкола Магістраль код ЄДРПОУ 40142378, місцезнаходження: 79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Опільського, буд. 8 (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати незаконною та протиправною перевірку у формі інспекційного відвідування ТзОВ Автошкола Магістраль , проведену 13-14 травня 2019 року;

- визнати протиправною і скасувати постанову №ЛВ2798/451/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 про накладення штрафу у розмірі 4 173,00 грн;

- визнати протиправною і скасувати постанову №ЛВ2798/451/АВ/ФС-2 від 11.06.2019 про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн.

Ухвалою від 27.06.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 11.07.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 23.09.2019 суд вирішив допитати свідків.

Ухвалою від 23.09.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що законодавець не прийняв спеціального закону, а тому спірні правовідносини врегулювані виключно приписами Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , що виключає можливість застосування постанови Кабінету Міністрів України №295. Відповідач провів позапланову перевірку за відсутності правових підстав, які встановлені Законом. Крім цього, відповідач при призначенні та проведенні інспекційного відвідування позивача безпідставно застосував положення Конвенцій. Також посадові особи в порушення вимог Закону не пред`явили об`єкту відвідування або його уповноваженій особі направлення та службове посвідчення, що порушило права позивача захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу. Позивач звертає увагу на те, що відповідач провів інспекційне відвідування та прийняв акт на підставі нечинної постанови Кабінету Міністрів України. Вважає, що оскільки при проведенні інспекційного відвідування відповідачу надано цивільно-правові договори, то відсутнє порушення позивачем ч.1 ст. 21 КЗпП України. Також позивач зазначив, що на момент проведення інспекційного відвідування у позивача заборгованості із заробітної плати не існувало, а вся заробітна плата, що виплачувалась з порушенням ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці - виплачена працівникам в повному обсязі. Наявна лише одна складова порушення несвоєчасна виплата заробітної плати, що в свою чергу вказує на неможливість застосування положення п. 29 Порядку №295 через відсутність другої складової не у повному обсязі виплати заробітної плати. Позивач усунув порушення в межах строків, визначених у приписі, а тому відповідач безпідставно виніс постанову про накладення штрафу в розмірі 4173,00 грн.

05.08.2019 представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що у позивача проведено інспекційне відвідування до набуття чинності рішенням суду у справі № 826/8917/17. Крім цього, відповідач немав інформації щодо втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України №295 на момент складення акту та припису інспекційного відвідування. Вважає, що відповідач мав достатні підстави для проведення інспекційного відвідування позивача. Факт пред`явлення службового посвідчення не заперечується позивачем, а направлення пред`являлось при проведенні інспекційного відвідування. Тобто, на момент проведення заходу позивач мав можливість захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб відповідача. До того ж, працівники позивача не повідомили інспекторам про те, що вони надають послуги на підставі цивільно-правових договорів. Правовідносини між позивачем та вказаними працівниками мають ознаки притаманні трудовим відносинам, а тому мали бути укладені трудові договори. Також представник відповідача зазначила, що позивач порушив строки виплати заробітної плати. До того ж, позивач не надав доказів виконання припису відповідача у встановлений у ньому термін. Відповідачем повністю дотримано процедуру проведення контрольного захду та процедуру притянення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності.

Представник позивача подала додаткові пояснення, в яких вказала, що результати інспекційного відвідування всупереч законодавчій забороні зафіксовані не уніфікованими формами актів. ОСОБА_1 був позбавлений права перевірити дійсність службового посвідчення. До того ж, інспектор праці в судовому узасіданні пояснила, що не бачила вказаних осіб за виконанням трудової функції.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідач на підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 10.05.2019 №1067-П, листа ДФС у Львівській області від 26.04.2019 №50112/9/13.10-12 видав направлення № 1067 від 10.05.2019 та з 13.05.2019 по 14.05.2019 провів інспекційне відвідування позивача на предмет дотримання вимог законодавсва про працю в частині оформлення про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії прав працівників на час виконання державнх або громадських обов`язків.

За результатами інспекційного відвідування у позивача відповідач склав акт інспекційного відвідування №ЛВ2798/451/АВ від 14.05.2019, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог чинного законоадвства, а також виніс припис про усунення виявлених порушень № ЛВ2798/451/АВ/П від 14.05.2019.

22.05.2019 відповідач прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЛВ2798/451/АВ/ТД/ІП.

11.06.2019 відповідач виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ2798/451/АВ/ФС-1, у зв`язку з встановленими порушеннями вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці .

11.06.2019 відповідач виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ2798/451/АВ/ФС-2, у зв`язку з встановленими порушеннями вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015.

Вважаючи перевірку та постанови протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Щодо порушень позивачем вимог законодавства про працю, які встановлені оскарженою постановою №ЛВ2798/451/АВ/ФС-2, суд зазначає таке.

Суд встановив, що у вказаній постанові зазначено, що позивач в порушення ч. 1, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) допустив до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Надаючи оцінку таким порушенням, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст. 24 КЗпП України).

Суд зазначає, що в ході розгляду справи позивач подав цивільно-правові договори, які укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Так, згідно з п.1.1 цивільно-правового договору № 2 від 18.04.2019 ОСОБА_3 зобов`язується за завданням замовника (ТзОВ Автошкола Магістраль ) виконати наступну роботу у строк з 18.04.2019 до 17.05.2019:

- консультування клієнтів на період проведення рекламних акцій замовника щодо набору груп слухачів згідно з вимогами замовника;

- консультування клієнтів замовника щодо порядку проведення занять, оформлення документів і т. ін.;

- надання інформації в телефонному режимі та за допомогою спеціалізованих комп`ютерних програм замовника щодо порядку проведення та строків навчання, проведення теоретичних та практичних знань.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг до цивільно-правового договору №2 від 18.04.2019 послуги, передбачені договором п.1.1 вказаного договору виконано в повному обсязі за завданням замовника та в строк згідно з умовами договору. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 2000грн.

Згідно з платіжним дорученням №292 від 20.05.2019 позивач перерахував на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1610грн.

Відповідно до п.1.1 цивільно-правового договору № 3 від 18.04.2019 ОСОБА_2 зобов`язується за завданням замовника (ТзОВ Автошкола Магістраль ) виконати роботу у строк з 18.04.2019 до 17.05.2019:

- консультування клієнтів на період проведення рекламних акцій замовника щодо набору груп слухачів згідно з вимогами замовника;

- консультування клієнтів замовника щодо порядку проведення занять, оформлення документів і т. ін.;

- надання інформації в телефонному режимі та за допомогою спеціалізованих комп`ютерних програм замовника щодо порядку проведення та строків навчання, проведення теоретичних та практичних знань.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг до цивільно-правового договору №3 від 18.04.2019 послуги, передбачені договором п.1.1 вказаного договору виконано в повному обсязі за завданням замовника та в строк згідно з умовами договору. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 2000грн.

Згідно з платіжним дорученням №291 від 20.05.2019 позивач перерахував на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1610грн.

З приводу таких доказів суд зазначає наступне.

З письмових пояснень ОСОБА_3 від 13.05.2019, наданих інспекторам праці під час проведення інспекційного відвідування, вбачається, вона стажується в ТзОВ Автошкола Магістраль на посаді офіс-менеджера, з квітня 2019 року, з графіком роботи з 10:00 - 17:00 год. Заробітної плати не отримувала.

З письмових пояснень ОСОБА_2 від 13.05.2019, наданих інспекторам праці під час проведення інспекційного відвідування, вбачається, що вона стажується на офіс менеджера у ТзОВ Автошкола Магістраль з 18.04.2019 з понеділка по п`ятницю з графіком роботи з 9:00 - 18:00 год. Заробітної плати не отримувала. Заяву на стажування писала.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що працювала за цивільно-правовим договором, зміст її робочих функцій полягав в отриманні телефонної бази даних та інформування осіб про акції, які проводить позивач.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка безпосередньо проводила інспекційне відвідування позивача, пояснила, що при його проведенні виявили трьох осіб за виконанням трудової функції. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надали пояснення, в яких вказали, що не працюють у позивача, проте проходять стажування.

Суд бере до уваги те, що під час проведення інспекційного відвідування цивільно-правові договори, акти прийому наданих послуг, платіжні документи про оплату виконаних робіт не пред`являлись відповідачу та не повідомлялось про їх наявність.

Враховуючи встановлені обставини, суд відхиляє подані позивачем докази, на підтвердження перебування позивача з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у цивільно-правових відносинах.

Суд погоджується із аргументами відповідача про те, що допуск до роботи працівника, який в розумінні законодавства не є стажером ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є студентами вищого або учнями професійно-технічного навчального закладу, з якими укладено договір про проходження стажування, а також відсутнє направлення на стажування від центру зайнятості), є фактичним допуском до роботи без укладення трудового договору та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, виходячи з такого.

Статею 29 Закону України Про зайнятість населення передбачено, що студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікований робітник , молодший спеціаліст , бакалавр , спеціаліст та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час. Метою стажування є набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов`язків, удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетенцій. Порядок укладення договору про стажування та типову форму договору затверджує Кабінет Міністрів України. Строк стажування за договором не може перевищувати шести місяців. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки. Стажування проводиться за індивідуальною програмою під керівництвом працівника підприємства, установи, організації, який має стаж роботи за відповідною професією (спеціальністю) не менш як три роки. У разі коли в період стажування особа, зазначена у частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, підприємство, організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.

Підзаконним актом, що регулює відносини у сфері стажування єпостанова Кабінету Міністрів України № 20 від 16.01.2013, якою затверджено порядок укладення договору про стажування та типову форму договору.

Відтак, законодавство визначає порядок та механізм укладання студентами вищих та учнями професійно-технічних навчальних закладів з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання договорів про стажування.

З огляду на викладене, суд вважає, що вказані особи не є стажерами в розумінні наведених положень чинного законодавства, а тому з ними повинні укладатись відповідні трудові договори.

В цьому контексті суд також погоджується з доводами відповідача про те, що між вказаними особами та позивачем мали місце саме трудові відносини, а не цивільно-правові, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст. 843 ЦК України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд при розгляді справи враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц.

Суд звертає увагу на те, що у п. 2.1 цивільно-правових договорів позивача з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказано, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві її ціну в розмірі 2000,00 грн. Однак, в таких договорах не визначено обсяг робіт, кількісний результат, що характерно саме для таких договорів, та є відмінною ознакою від трудових договорів. Таким чином, оплата робіт вказаних у цивільно-правових договорах позивача з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проводилася незалежно від їх обсягу, що є характерним для трудового договору, де предметом є власне процес праці, а не її кінцевий результат.

Суд також враховує і те, що штатним розписом позивача від 01.04.2019 передбачено посаду офіс менеджера з посадовим окладом 4300,00 грн., а з ОСОБА_5 укладено трудовий договір у формі наказу № 23-К від 11.12.2018, яка виконувала тотожні роботи що й ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що встановлені у постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2798/451/АВ/ФС-2 порушення вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України щодо допуску працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, відповідають дійсним обставинам справи та підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Щодо порушень позивачем вимог законодавства про працю, які встановлені оскарженою постановою №ЛВ2798/451/АВ/ФС-1, суд зазначає таке.

Суд встановив, що у вказаній постанові зазначено, що позивач порушив вимоги ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч.1 ст. 24 Закону України Про оплату праці , а саме: виплата заробітної плати працівникам позивача не проводиться не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти калентдарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачено, зокрема, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим вказаної частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Суд встановив, що заробітна плата працівникам за першу половину січня 2019 року виплачена позивачем 15.01.2019, згідно із звітом про дебетові операції за рахунком 26004053717169 від 15.01.2019, а за другу половину січня 2019 року виплачена 05.02.2019, згідно із звітом про дебетові операції за рахунком 26004053717169 від 05.02.2019. Тобто, позивач в порушення вимог ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці здійснив виплату заробітної плати за січень 2019 року через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що порушення вимог КЗпП України та Закону України Про оплату праці , встановлені у постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2798/451/АВ/ФС-1 відповідають дійсним обставинам справи та підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, а тому доводи позивача щодо відсутності таких порушень є необгрунтованими.

Щодо аргументів позивача про те, що відповідач провів інспекційне відвідування позивача без законних підстав, суд вказує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У п. 1 положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Як вбачається з аналізу Положення, покладені на Державну службу України з питань праці повноваження щодо реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю реалізуються як безпосередньо Держпраці, так і її територіальними органами, одним з яких є Управління Держпраці у Львівській області.

Порядком № 295 визначено порядок-процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться:

1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;

4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;

5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;

6) за інформацією:

Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати;

ДФС та її територіальних органів про:

- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;

- факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень;

- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;

- роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника;

Пенсійного фонду України та його територіальних органів про:

- роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної;

- роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу;

- роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків;

- працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;

- роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки");

- роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації;

- роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів;

- роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;

7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.

Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 вказаного пункту та пунктом 31 зазначеного Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Суд при розгляді справи, враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові №824/238/19-а від 24.10.2019.

Суд встановив, що на виконання наведених положень, відповідач на підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 10.05.2019 № 1067-П, листа ДФС у Львівській області від 26.04.2019 №50112/9/13.10-12 видав направлення № 1067 від 10.05.2019 на проведення інспекційного відвідування з 13.05.2019 по 14.05.2019, а тому доводи позивача щодо безпідставності призначення такого інспекційного відвідування є необгрунтованими.

Щодо аргументів позивача про те, що відповідач безпідставно застосував положення Конвенції Міжнародної організації праці від 1947 року № 81 Про інспекцію праці у промисловості та торгівлі при призначенні та проведенні інспекційного відвідування, то суд такі відхиляє, оскільки посилання на таку Конвенцію міститься в наказі в сукупності з посиланням на інші норми законодавства, а саме положень КЗпП України, Порядку №295, Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Щодо доводів позивача про те, що посадові особи відповідача порушили вимоги Закону, оскільки не пред`явили об`єкту відвідування або його уповноваженій особі направлення та службового посвідчення, що, в свою чергу, унеможливило реалізацію права на недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених вказаною статею.

Допитана в судовому засіданні свідок інспектор праці ОСОБА_4 з цього приводу пояснила, що 13.05.2019 зайшла в приміщення ТзОВ Автошкола Магістраль , пред`явила своє службове посвідчення комусь із працівників, повідомила, що проводиться перевірка. Після цього, отримала від працівника номер телефону директора ТзОВ Автошкола Магістраль Філіпова ОСОБА_6 та зателефонувала йому і повідомила про те, що проводиться інспекційне відвідування.

При цьому, суд вказує, що інспектор праці не перевірила повноважень працівника на ознайомлення та отримання таких документів. До того ж, згідно з наказом № 37-К, з 13.05.2019 по 27.05.2019 виконуючим обов`язків директора ТзОВ Автошкола Магістраль був ОСОБА_7 .

Таким чином, відповідач не дотримався вимог ч. 5 ст. 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо пред`явлення перед початком здійснення інспекційного відвідування керівнику директора ТзОВ Автошкола Магістраль або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службового посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і не надала суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що таке невиконання працівниками відповідача вимог Закону, порушило право позивача на недопуск посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили необхідних документів.

Щодо аргументів позивача про те, що відповідач провів інспекційне відвідування та прийняв акт інспекційного відвідування на підставі нечинної постанови Кабінету Міністрів України, суд вказує наступне.

Суд встановив, що інспекторами праці проведено інспекційне відвідування та оформлено результати його проведення на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295).

Суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 набрала законної сили 14.05.2019, то постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є нечинною саме з 14.05.2019.

Суд звертає увагу на те, що інспекційне відвідування у позивача проведено з 13.05.2019 по 14.05.2019. Акт інспекційного відвідування № ЛВ2798/451/АВ складено 14.05.2019.

Таким чином, суд погоджується із аргументами позивача про те, що відповідач провів інспекційне відвідування та склав за його результатами акт інспекційного відвідування №ЛВ2798/451/АВ від 14.05.2019 на підставі нечинної постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Виходячи з того, що оскаржені постанови прийняті за результатами інспекційного відвідування, проведеного 13-14.05.2019, та на підставі акта інспекційного відвідування №ЛВ2798/451/АВ від 14.05.2019, то суд вважає, що такі є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовної вимоги визнати незаконною та протиправною перевірку у формі інспекційного відвідування ТзОВ Автошкола Магістраль , проведену 13-14.05.2019, то суд зазначає, що протиправність перевірки не може виступати самостійним предметом оскарження, оскільки така сама по собі не порушує прав, свобод та інтересів позивача. При цьому, суд звертає увагу на те, що оцінка правомірності проведеної перевірки охоплюється позовними вимогами про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафів та не потребує самостійного судового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 5676,70 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2798/451/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 та № ЛВ2798/451/АВ/ФС-2 від 11.06.2019.

В задоволенні позовної вимоги про визнання незаконною та протиправною перевірки Головного управління Держпраці у Львівській області у формі інспекційного відвідування товариства з обмеженою відповідальністю Автошкола Магістраль , проведеної 13-14.05.2019 відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8 за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю Автошкола Магістраль код ЄДРПОУ 40142378, місцезнаходження: 79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Опільського, буд. 8, судовий збір в розмірі 5676 (п`ять тисяч шістсот сімдесят шість)грн. 70коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 16.12.2019.

Суддя А.Г. Гулик