Рішення

від 14.12.2019 по справі 826/13811/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2019 року № 826/13811/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Джевіс до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖЕВІС" (01133, бульвар Лесі Українки, буд. 26, кімната 406, код ЄДРПОУ 39675231) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197), Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію або відмову в такій реєстрації № 820336/39675231 від 27 червня 2018 року;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕВІС" № 17 від 06 березня 2018 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що спірні рішення були прийняті відповідачем з грубим порушенням процедури, встановленої ст. 201 Податкового Кодексу України, всупереч вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 року №190, оскаржувані рішення фактично не відображають фактичних обставин справи, не ґрунтуються на первинних документах, а базуються на непідтверджених суб`єктивних припущеннях відповідача про відповідність критеріям, викладених в наказі Мінфіну України від 13.06.2017 №567, тому підлягають скасуванню.

ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України надали ідентичні по суті відзиви на позовну заяву, в яких зазначили, що в зв`язку із неможливістю ідентифікувати частину документів, які були направлені позивачем на підтвердження реальності господарських операцій, було прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної № 17 від 06.03.2018 року.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 06 грудня 2018 року залучено в якості співвідповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №820336/39675231 від 27.06.2018 року було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Джевіс у реєстрації податкової накладної №17 від 06.03.2018 року.

В процесі здійснення господарської діяльності ТОВ Джевіс , 26.03.2018 року було направлено на реєстрацію в Єдиний реєстр податкових накладних податкову накладну №17 від 06.03.2018 року

27.03.2018 року позивач отримав квитанцію з реєстраційним номером 9052430209, сформовану 26.03.2018 року, в якій було зазначено: відповідно до п. 201.16 п. 201 Податкового Кодексу України, реєстрація ПН/РК №17 від 06.03.2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. Обсяг постачання товару/послуги 3102 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає вимогам п. 2.1 п.2 Критеріїв ризиковості платника податку. ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. Пропонуємо надати пояснення та або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних .

В зв`язку із тим, що вимоги п. 201.16 п. 201 Податкового Кодексу України передбачають альтернативу для платника податків: подати на власний розсуд чи то пояснення, чи копії документів, або вчинити обидві дії однозначно, позивач надав до ДФС і пояснення, і копії документів, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Так, позивачем було направлено повідомлення № 1 від 25.06.2018 року щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій.

Зокрема, до пояснень позивачем були додані договори поставки, податкові накладні, докази розрахунків, рахунки, докази перерахування авансу, заяви на купівлю валюти, договори ТЄО, ВМД, штатний розклад, що підтверджують товарність та реальність господарських операцій з контрагентами.

27 червня 2018 року Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних було прийнято рішення №820336/39675231 про відмову в реєстрації податкової накладної № 17 від 06.03.2018 року. Зазначене рішення вмотивоване тим, що позивачем не надано копій документів, а саме первинних документів щодо постачання /придбання товарів/послуг.

02.07.2018 року позивач звернувся зі скаргою до Комісії з питань розгляду скарг ДФС.

11.07.2018 року за результатами розгляду наданих пояснень та документів до них, Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації були прийнято рішення № 17240/39675231/2, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення про відмову в реєстрації податкової накладної № 17 - без змін.

Підставами для прийняття Комісією оскаржуваних рішень зазначено, як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування .

Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

За приписами пп. 14.1.60 п. 14 ст. 14 ПК України , Єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Таким органом центральної виконавчої влади, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, є Державна фіскальна служба України.

За змістом норм пп. а , б п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми п. 187.1 ст. 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст. 188 ПК України).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.16 ст. 201 ПК України встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних від 29.12.2010 №1246 (далі по тексту - Порядок №1246), податкова накладна електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно п. 12 і 13 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117).

Як передбачено п. 5 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Відповідно до п. 6 зазначеного Порядку, у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Згідно з п. 7 Порядку №117, у разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

При цьому, окремими положеннями Порядку №117 не визначено конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість на підставі пункту 10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити такі критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

Водночас у період до 25.05.2018 був чинним наказ Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567 Про затвердження Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Вичерпного переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Наказ №567).

Наказ № 567 як нормативний правовий акт, що зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян, на виконання вимог ст. 117 Конституції України та відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2017 за №753/30621.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних у цій справі актів індивідуальної дії, хоча й набула чинності змінена Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII редакція п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України у відповідності до вимог якої прийнято Порядок №117, проте реалізація механізму зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних поставлена у залежність від наявності критеріїв ризиковості господарських операцій. Відповідні критерії у період, що аналізується, одночасно визначалися листом ДФС від 21.03.2018 №959/99-99-07-18 та наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567.

Ці акти визначали критерії ризиковості та передбачали необхідність подання різних за своїм переліком документів, необхідних для підтвердження господарської операції з метою подальшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у п. 1.1-1.6 Критеріїв. Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості, згідно з п. 1.6 цих Критеріїв, то таких платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений п.6 Критеріїв, а і на відповідне рішення, яким позивача внесено до переліку ризикових платників.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні протокол засідання комісії та відповідне рішення про внесення позивача до переліку ризикових платників..

Дослідивши зміст квитанцій про зупинення реєстрації податкових накладних, суд встановив, що відповідачем в якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної визначено відповідність таких вимогам п. 6 Критеріїв ризиковості платника податку.

Надаючи оцінку наданим позивачем копіям документів, з метою спростування наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних, суд встановив наступне.

За змістом п. 15, 16 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117, письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній / розрахунку коригування.

Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку подає до ДФС в електронній формі засобами електронного зв`язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , ;Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Суд вважає доводи відповідача стосовно того, що в зв`язку із неможливістю ідентифікувати частину документів, які були направлені позивачем на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, необґрунтованими, в зв`язку із тим, що вказані обставини жодним чином не свідчать про нереальність здійснених операцій між позивачем та його контрагентом. Більш того, позивачем були здійсненні всі передбачені законодавством дії щодо спростування причин відмови у реєстрації податкової накладної. Технічні проблеми відповідача не можуть бути підставою для відмови у реєстрації податкової накладної.

Крім того, дослідивши та проаналізувавши зміст наданих позивачем до контролюючого органу документів суд вважає, що таких документів було достатньо для підтвердження господарської операції для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, з урахуванням специфіки фінансово-господарських правовідносин між ТОВ Джевіс і ТОВ Хімагропром .

Враховуючи встановлені у справі обставини та з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд погоджується з правомірністю та обґрунтованістю заявлених позовних вимог в частині скасування рішення комісії про відмову в реєстрації податкової накладної № 17 від 06.03.2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, як протиправного.

Щодо правомірності заявленої позовної вимоги про зобов`язання ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, то суд зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки в ході розгляду даної справи суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень відповідача про відмову у реєстрації податкової накладної № 17 в Єдиному реєстрі податкових накладних, то останнє тягне за собою необхідність зобов`язання відповідача вчинити дії з метою відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій: за) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Приписами пункту 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункті 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Суд вважає, що в даному випадку, зобов`язання відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подані позивачем податкові накладні є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.

Суд враховує, що чинним законодавством покладено на комісію ДФС обов`язок щодо прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тобто, фіскальному органу надано права вільно обирати одне з двох рішень, яке на його думку є законодавчо обґрунтованим та правильним. А отже, свобода розсуду фіскального органу, у разі встановлення судом протиправності відмови у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, звужується до єдиного юридично допустимого рішення, в даному випадку рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ДФС зареєструвати податкову накладну № 17 від 06.03.2018 року, днем її фактичного направлення на реєстрацію.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на кого користь витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 11.000 грн, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями Кодексу адміністративного судочинства України та іншими законами.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять: договір про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 27 липня 2018 року з розрахунком розміру гонорару, ордер на представництво інтересів позивача, копія свідоцтва № 463 про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанція до прибуткового касового ордеру №27-08/1 від 27 серпня 2018 року, детальний опис робіт (наданих послуг).

Так, відповідно до детального опису робіт (надання послуг), сума, яка заявлена позивачем до відшкодування за рахунок відповідача складається із: підготовки позову - 5000 грн, участі представника у першому судовому засіданні - 4000 грн, у часті у кожному наступному судовому засіданні - 2000 грн., всього на суму 11000 грн.

Суд звертає увагу, що по даній справі ухвалою суду 24 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, тобто розгляд даної справи відбувався без виклику сторін у судові засідання. В зв`язку із чим, стягнення сум за представництво інтересів позивача у судових засіданнях у розмірі 6000 грн суд вважає необґрунтованим, оскільки судові засідання у справі не відбувались.

Враховуючи зазначене суд вважає, що витрати за надання правової допомоги підлягають стягненню у розмірі суми складання позовної заяви, а саме 5000 грн.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В зв`язку із тим, що відповідач фактично не довів перед судом правомірність прийнятого рішення, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕВІС" (01133, бульвар Лесі Українки, буд. 26, кімната 406, код ЄДРПОУ 39675231) задовольнити;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ГУ ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної або відмову в такій реєстрації № 820336/39675231 від 27 червня 2018 року;

3. Зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕВІС" № 17 від 06 березня 2018 року;

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕВІС" (01133, бульвар Лесі Українки, буд. 26, кімната 406, код ЄДРПОУ 39675231) солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири грн);

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕВІС" (01133, бульвар Лесі Українки, буд. 26, кімната 406, код ЄДРПОУ 39675231) солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України понесені на оплату послуг адвоката у розмірі 5000 (п`ять тисяч грн).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.Г. Вєкуа