Рішення

від 16.12.2019 по справі 910/13714/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2019Справа № 910/13714/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" доПриватного підприємства "Термо-Уют" простягнення 32168,42 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Термо-Уют" 32168,42 грн, з яких: 16230,68 грн основної заборгованості, 1623,07 грн штрафу, 10660,22 грн пені, 953,83 грн 3% річних та 2700,62 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки з відстроченням платежу №0709-1/17 від 07.09.2017 в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2019, після усунення позивачем обставин які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/13714/19; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 24.10.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02099, м.Київ, вулиця Ново-Дарницька, будинок 28/9.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відміток "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою його місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Термо-Уют" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки з відстроченням платежу №0709-1/17 (договір) згідно умов якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товари, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари у відповідності до положень цього договору (п.2.1).

Відповідно до п.п.3.3.1, 3.4.1 договору постачальник зобов`язаний надати покупцеві належним чином оформлену видаткову накладну, що підтверджує поставку товару, постачальник здійснює поставку товару на умовах ЕХW відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2010". Покупець своїми силами та за власний рахунок, протягом дня підписання видаткової накладної завантажує та вивозить товар зі складу постачальника. Ризик випадкової загибелі або псування товару переходить до покупця з моменту передачі йому товару, що підтверджується підписанням сторонами документів, визначених пунктом 3.3.1 цього договору.

Ціна на товар визначається у рахунку-фактурі. Загальна заборгованість за відвантажений та неоплачений товар за цим договором не повинна перевищувати 20000,00 грн з ПДВ (п.п.5.1, 5.2 договору).

Згідно п.п.6.1, 6.2, 6.5 договору форма оплати - оплата з відстроченням платежу, строк відстрочення платежу з оплати товару складає 14 календарних днів з дати відвантаження товару, при цьому датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, у випадку неспроможності покупця оплатити товар в строки, визначені п.6.1 цього договору, постачальник має право проводити реструктуризацію суми заборгованості покупця без попереднього нарахування штрафних санкцій, шляхом підписання додаткової угоди до договору та за дотриманням наступних умов: покупець зобов`язаний завчасно, але не пізніше 5-ти днів до настання строків проведення розрахунків, письмово повідомити постачальника про відступлення від порядку та строків проведення розрахунків за договором, разом з письмовим повідомленням покупець подає письмову заяву з пропозицією на укладення з постачальником додаткової угоди до цього договору про врегулювання питання щодо реструктуризації заборгованості.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 12 календарних місяців. Якщо не пізніше ніж за 1 календарний місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не попередить іншу сторону про припинення цього договору у письмовій формі, цей договір вважається продовженим на наступні 12 календарних місяців на таких самих умовах (п.8.1 договору).

Відповідно до п.п.9.1, 9.3, 9.6 договору у випадку порушення покупцем строків платежів, визначених цим договором, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Крім пені, за порушення умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми вартості поставленого товару. Нарахування та сплата неустойки (штрафу, пені) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження певним строком, протягом усього періоду від дня, коли грошові зобов`язання повинні були виконані, до дня їх фактичного виконання. Сторони домовились про застосування трирічного строку позовної давності для вимог про стягнення штрафних санкцій, які виникають в разі порушення умов договору.

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 45966,25 грн, що підтверджується видатковою накладною №РУ-0013993 від 08.09.2017.

Відповідно до додаткової угоди від 10.07.2018 до договору сторони домовились провести реструктуризацію заборгованості за договором поставки з відстроченням платежу в розмірі 16230,68 з ПДВ та визначили, що заборгованість оплачується покупцем в повному обсязі у строк не пізніше 10.08.2018. Сума штрафних санкцій, що нарахована за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором становить 14071,50 грн. В разі порушення строків погашення суми заборгованості визначеної в п.2 додаткової угоди, покупець зобов`язаний додатково сплатити штрафні санкції вказані в п.3 додаткової угоди. В разі своєчасної оплати суми заборгованості визначеної в п.2 додаткової угоди, покупцем штрафні санкції вказані в п.3 додаткової угоди не оплачуються. Оплата заборгованості здійснюється покупцем в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника вказаний в реквізитах договору. У призначенні платежу вказується цей договір та/або номер рахунку, на підставі якого було здійснено відвантаження товару.

Іншою додатковою угодою від 29.10.2018 до договору сторони домовились провести реструктуризацію заборгованості за договором поставки з відстроченням платежу в розмірі 16230,68 з ПДВ та погодили, що заборгованість оплачується покупцем в повному обсязі у строк не пізніше 31.12.2018. Сума штрафних санкцій, що нарахована за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором становить 14071,50 грн. В разі порушення строків погашення суми заборгованості визначеної в п.2 додаткової угоди, покупець зобов`язаний додатково сплатити штрафні санкції вказані в п.3 додаткової угоди. В разі своєчасної оплати суми заборгованості визначеної в п.2 додаткової угоди, покупцем штрафні санкції вказані в п.3 додаткової угоди не оплачуються. Оплата заборгованості здійснюється покупцем в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника вказаний в реквізитах договору. У призначенні платежу вказується цей договір та/або номер рахунку, на підставі якого було здійснено відвантаження товару.

За твердженнями позивача, Приватне підприємство "Термо-Уют" заборгованість не оплатило.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 45966,25 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.6.1 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами не оплатив, внаслідок чого у Приватного підприємства "Термо-Уют" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 16230,68 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 10660,22 грн за загальний період прострочки з 23.09.2017 по 06.09.2019 (713 днів), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктами 9.1, 9.3 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків платежів, визначених цим договором, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування та сплата неустойки (штрафу, пені) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження певним строком, протягом усього періоду від дня, коли грошові зобов`язання повинні були виконані, до дня їх фактичного виконання.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки.

За розрахунком суду обґрунтованим є стягнення з відповідача пені у розмірі 10637,99 грн за загальний період прострочки з 23.09.2017 по 06.09.2019 (713 днів).

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1623,07 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно п.9.1 договору сторонами погоджено, що крім пені, за порушення умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми вартості поставленого товару.

При цьому, оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, вимоги позивача про стягнення штрафу визнаються обґрунтованими та задовольняються за розрахунком позивача, перевіреним судом на суму 1623,07 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2700,62 грн та 3% річних на суму 953,83 грн за загальний період прострочки з 23.09.2019 по 06.09.2019.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.

За розрахунком суду, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 951,16 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 2643,83 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" до Приватного підприємства "Термо-Уют".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Термо-Уют" (02099, м.Київ, вулиця Ново-Дарницька, будинок 28/9, ідентифікаційний код 33100198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна" (04080, м.Київ, вул.Новокостянтинівська, будинок 4-А, ідентифікаційний код 32346937) основну заборгованість в сумі 16230 (шістнадцять тисяч двісті тридцять) грн 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн 83 коп., штраф на суму 1623 (одна тисяча шістсот двадцять три) грн 07 коп, 3% річних у розмірі 951 (дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 16 коп., пеню на суму 10637 (десять тисяч шістсот тридцять сім) грн 99 коп. та судовий збір у розмірі 1916 (одна тисяча дев`ятсот шістнадцять) грн 12 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова