Рішення

від 16.12.2019 по справі 910/10557/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2019Справа № 910/10557/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Філія "Центральна станція зв`язку" акціонерного товариства "Українська залізниця")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДК Україна"

про стягнення 3 222,58 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (Філія "Центральна станція зв`язку" акціонерного товариства "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДК Україна" про стягнення 3 222,58 грн. заборгованості за договором про надання телекомунікаційних послуг № 422/17 від 01.10.2017, з яких: 2 121,72 грн. - основного боргу, 400,44 грн. - інфляційних втрат, 596,87 грн. - пені, 103,55 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач порушив договірне зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати фактично наданих послуг.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі контррозрахунку позовних вимог).

Ухвала Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050874960 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21.

Разом з цим, 07.10.2019 конверт з відправленням № 0103050874960 повернувся до суду без вручення з відміткою: за закінченням встановленого терміну зберігання .

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив жодних клопотань, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 16.12.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.10.2017 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі начальника Філії Центральна станція зв`язку Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДК Україна" (абонент) було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № 422/17 (далі - договір), відповідно до умов якого підприємство забезпечує підключення кінцевого пристрою абонента до телефонної мережі підприємства за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 71, надає абоненту в користування номери телефонів та послуги, що наведені у Додатку № 1 до договору, а абонент сплачує вартість робіт за установку та зобов`язується своєчасно сплачувати отримані послуги відповідно до умов цього Договору.

Підпунктом 2.1.2. договору визначено, що підприємство зобов`язане надавати замовлені абонентом послуги цілодобово 365 (366) днів на рік відповідно до вимог Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 та інших нормативно-правових актів України.

Абонент має право своєчасно отримувати замовлені послуги встановленої якості. Отримувати від підприємства відомостей про надані послуги у порядку, визначеному правилами (п.2.3. договору).

Відповідно до п. 2.4. договору абонент зобов`язаний сплачувати вартість наданих послуг.

Якщо споживач, без поважних причин, після виконання робіт підприємством, не підписує акти здавання-приймання послуг протягом чотирнадцяти днів з моменту їх надання споживачу, та письмово не обґрунтовує вимоги до підприємства, то послуги вважаються такими, що виконані та акти здавання-приймання послуг, що підписані (п. 2.4.3. договору).

У відповідності до пунктів 3.3., 3.4. договору форма розрахунків - безготівкова. Система розрахунків, що застосовується підприємством - з надсиланням.

Порядок оплати послуг в кредит. Оплата рахунку за надані послуги проводиться абонентом в термін не пізніше 20 числа поточного місяця, що настає після повного розрахункового періоду при кредитному порядку оплати (пункти 3.6., 3.12. договору).

Пунктом 7.1., 7.2 договору визначено, що правочин набуває чинності з дня його підписання і діє протягом року. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомила письмово про його припинення, договір вважається продовженим на тих самих умовах на кожний наступний рік.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач порушив договірне зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати фактично наданих послуг за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договори за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено ч. 1 ст. 68 Закону України "Про телекомунікації", розрахунки за телекомунікаційні послуги здійснюються на умовах договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером телекомунікацій та споживачем або без договору за готівкову оплату чи за допомогою карток тощо в разі одержання споживачем замовленої за передоплатою (авансованої) послуги за тарифами, затвердженими згідно із законодавством.

Відповідно до норм ст. 33 Закону України "Про телекомунікації" споживачі телекомунікаційних послуг зобов`язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема, виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 38, ст. 66 Закону України "Про телекомунікації" оператори, провайдери телекомунікацій мають право самостійно установлювати тарифи на телекомунікаційні послуги, що ними надаються, крім тих послуг, тарифи на які регулюються державою відповідно до цього Закону.

При цьому згідно із п. 14 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про телекомунікації" на оператора телекомунікацій покладається обов`язок оприлюднювати тарифи на телекомунікаційні послуги, що встановлюються самим оператором, не пізніше ніж за сім календарних днів до їх введення.

Пунктом 59 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, визначено, що Оператор, провайдер у разі зміни тарифів, тарифних планів, які він встановлює самостійно, не пізніше ніж за сім календарних днів до їх зміни зобов`язаний:

оприлюднити змінені тарифи, тарифні плани у засобах масової інформації та/або на своєму веб-сайті (за його наявності);

повідомити абонентові про зміну тарифів, тарифних планів на послуги, що йому надаються.

Спосіб та порядок повідомлення абонентів про зміну тарифів вищенаведеними Правилами не встановлений.

Пунктом 3.7. договору встановлено, що підприємство відкриває в системі розрахунків абоненту особовий рахунок з певним ідентифікаційним кодом, на якому проводиться розрахунки за весь обсяг наданих абоненту послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із оборотною відомістю по особовому рахунку відповідача за період з жовтня 2017 року по липень 2019 за відповідачем існує заборгованість за надані позивачем телекомунікаційні послуги у розмірі 2 121,72 грн., яка також відображена у рахунку № 422. Доказів повної або часткової оплати зазначеної заборгованості з наданих позивачем послуг відповідачем суду не надано.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не оплатив фактично отримані ним телекомунікаційні послуги, які були надані позивачем на підставі договору на загальну суму 2 121,72 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 121,72 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 400,44 грн. - інфляційних втрат, 596,87 грн. - пені, 103,55 грн. - 3% річних, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність абонента за несвоєчасну оплату наданих послуг у вигляді пені сторони передбачили у п. 4.2 договору.

Разом з цим, суд зауважує, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви та наданого розрахунку позовних вимог, позивач визначає датою початку прострочення виконання грошового зобов`язання 20.12.2017, жодним чином не обґрунтовуючи правові підстави обчислення штрафних та фінансових санкцій саме з цієї дати, в тому числі не дотримуючись приписів частин 6 статті 232 ГК України в частині обов`язкового припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців.

При цьому, як було встановлено судом, у відповідності до п 3.4. договору сторони передбачили систему розрахунків, що застосовується підприємством - з надсиланням рахунку , тоді як порядок оплати послуг визначили в кредит. Оплата рахунку за надані послуги проводиться абонентом в термін не пізніше 20 числа поточного місяця, що настає після повного розрахункового періоду при кредитному порядку оплати (пункти 3.6., 3.12. договору).

В свою чергу, позивачем не надано доказів виставлення та надсилання будь-яких рахунків у весь період договірних відносин, окрім одного єдиного рахунку № 422, яким зафіксовано борг відповідача за договором станом на 01.06.2019 у розмірі 2 121,72 грн. Вказаний рахунок було направлено на адресу відповідача тільки 19.07.2019 разом з претензією, доказом чого є фіскальний чек поштового відділення від 19.07.2019. Доказів отримання рахунку відповідачем матеріали справи не містять.

При цьому, у вказаному рахунку № 422 у графі: ПЕНЯ залишок на 01.06.2019 зазначена повна відсутність заборгованості відповідача щодо пені, а саме: 0,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на неможливість визначення обґрунтованого та правомірного періоду нарахування штрафних та фінансових санкцій на підставі саме тих доказів, які додані позивачем до матеріалів позову через їх суперечливість та непереконливість, суд дійшов висновку про те, що розрахунок позовних вимог в цій частині здійснений без дотримання приписів чинного законодавства та умов договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних є недоведеними, безпідставними, а відтак не підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму основного боргу, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 121,72 грн. заборгованості.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДК УКРАЇНА (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21, ідентифікаційний код 38392439) на користь Філії "Центральна станція зв`язку" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01030, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, буд. 5, ідентифікаційний код 40081394) 2 121,72 грн. та судовий збір у розмірі 1 264,77 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.12.2019.

Суддя І.В. Приходько