Постанова

від 17.12.2019 по справі 640/9041/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9041/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М.

за участю секретаря Скидан С.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року

у справі № 640/9041/19 (розглянуту у спрощеному позовному провадженні )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гидротехнобур

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Гидротехнобур звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2019 року №06462615140106 та №06472615140106.

В обґрунтування позову зазначено, що податковим органом зроблено протиправні висновки щодо заниження товариством зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість в силу нікчемності правочинів укладених з ТОВ Елантра Компані .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Гидротехнобур задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 15 травня 2019 року №06462615140106 та №06472615140106.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Позивачем надано відзиви (заперечення) на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ ГИДРОТЕХНОБУР (код 33937044) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ ЕЛАНТРА КОМПАНІ (код 40639411) за листопад 2017 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням в декларації з податку на прибуток підприємства. За результатом проведеної перевірки складено акт перевірки від 19 квітня 2019 року №249/26-15-14-01/33937044 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення:

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 3 (П(С)БО 1, пункту 5 П(С)БО №15, пункту 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, пункту 3 Розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за №336/22868, в результаті чого занижено суму податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 49060 грн., в тому числі по періодам: за 2017 рік на суму 49060 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на суму 45426 грн., в тому числі по періодам: за листопад 2017 року у сумі 45426 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 15 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №06462615140106 яким позивачу збільшено зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 61 325,00грн., в тому числі 49 060,00грн за основним платежем та 12 265,00 грн штрафні (фінансові) санкції;

- №06472615140106 яким позивачу збільшено зобов`язання з податку на додану вартість56 783,00грн. в тому числі 45 426,00грн за основним платежем та 11 357,00 грн штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом зроблено хибні висновки щодо заниження позивачем зобов`язань з податку на прибуток та протиправного формування податкового кредиту, у перевіряємому періоді, з урахуванням сум сплачених при взаємовідносинах з ТОВ Елантра Компані .

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 196 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з частинами першої - третьою ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV від 16.07.1999 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для віднесення сплачених у ціні послуг сум ПДВ до податкового кредиту є факт отримання послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, та наявність зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкової накладної.

З огляду на викладене, на переконання суду, в межах даних правовідносин повинні були бути досліджені первинні документи (в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ), які у своїй сукупності можуть свідчити та підтверджувати використання позивачем транспортних засобів та придбаного пального для цілей, що прямо пов`язані з господарською діяльністю платника податку

Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, висновки податкового органу щодо заниження зобов`язання з податку на прибуток та завищення податкового кредиту обґрунтовано не підтвердженням існування у контрагента позивача можливості виконати свої зобов`язання за правочином укладеним з позивачем.

Відповідно до наданих доказів, у перевіряє мий період між позивачем та ТОВ Елантра Компані 16 листопада 2017 року укладено Договір купівлі-продажу№1/11.

Відповідно до пункту 1.1 договору ТОВ Елантра Компані зобов`язувалось поставити позивачу товар відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору, де міститься повна інформація про асортимент, загальну кількість товару та ціну, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити за нього грошову суму на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що за попередньої домовленості з Покупцем Постачальник має право, за рахунок Покупця, відправити товар за адресою, вказаною Покупцем. В цьому випадку поставка вважається виконаною з моменту передачі товару.

Відповідно до пункту 1.3 Договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється на складі Постачальника за участю уповноваженого представника Покупця. В момент прийому товару покупець здійснює перевірку відповідності кількості та якості (комплектності) товару.

Умовами пункту 2 Договору встановлено, що ціни на товар встановлені Постачальником є вільними відпускними та вказані у прас-листку Постачальника. Постачальник відвантажує Покупцеві товар за цінами, вказаними у накладній на товарно-матеріальні цінності, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до цього Договору позивачу як Покупцю поставлявся товар: труби, долото, будівельно-хімічний розчин, глина, фільтр тощо.

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином, позивачем як до перевірки так і суду надано видаткові накладні від 16 листопада 2017 року № 456, №457 та №458, податкові накладні від 16 листопада 2017 року №456, №457 та №458, а також рахунки на оплату від 16 листопада 2017 року №456, №457 та №458.

Відповідно до договорів відступлення права вимоги № 1 та № 2 від 16 листопада 2017 року, ТОВ Елантра Компані поставлено на користь позивача товарно-матеріальних цінностей на 98 989,63 грн. відповідно до видаткової накладної № 457 від 16.11.2017 року та 173 565,50 грн відповідно до видаткових накладних № 458 та № 456, однак право вимоги вказаних сум від позивача відступлено ТОВ ЛИГА ЮГ та ТОВ Семстем Техно відповідно.

В підтвердження здійснення повного розрахунку, за правочином укладеним з ТОВ Елантра Компані , в тому числі і на користь цесій, позивачем до матерів справи надано копію виписки з особового банківського рахунку.

Крім того, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем також надано пояснення, що поставку товарів від ТОВ Елантра Компані здійснювалось позивачем. В підтвердження чого позивачем до матерів справи надано копії товарно-транспортних накладних № 21 від 16.11.2017 року, №23 від 16.11.2017 року, № 24 від 16.11.2017 року, №25 від 16.11.2017 року, №26 від 16.11.2017 року, № 27 від 16.11.2017 року, №28 від 16.11.2017 року, №29 від 16.11.2017 року та підтвердження наявності особистого транспортного засобу.

Колегія суддів зазначає, що досліджена судом первинна документація також була предметом дослідження при перевірці, та жодних зауважень до такої при здійсненні перевірки акт перевірки не містить.

Проаналізувавши надані суду документи та висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що позивачем у відповідності до ст. 44, ст. 85 ПК надано первинні документи фінансово-господарської діяльності ТОВ "Гидротехнобур" з його контрагентом, відомості бухгалтерського обліку та розрахункові документи, що підтверджують факт оплати товару/робіт (послуг).

Наявні в матеріалах справи документи підтверджують реальність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ Елантра Компані з метою отримання господарської вигоди. При цьому, результати проведення господарських операцій позивачем належним чином задекларовані в податкових деклараціях відповідних звітних періодах.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що первинна документація оформлена належним чином, містить відомості, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Надані первинні документи містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, матеріалами справи підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагентів податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, встановлено зв`язок між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами, що підтверджує участь позивача та його контрагентів у виконанні обумовлених послуг.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Водночас, висновок контролюючого органу про наявність факту порушення ґрунтується виключно на припущеннях щодо наявності у контрагента позивача ознак нереальності здійснення операцій, а саме: відсутності основних засобів, недостатність трудових ресурсів, встановлено "розрив" ланцюга постачання, що свідчить про не підтвердження позивачем реальності придбання такого товару та подальшої його реалізації, зокрема з ТОВ Елантра Компані .

Проте, такі припущення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки не мають документального підтвердження і спростовуються фактичними обставинами справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що зазначена інформація щодо відсутності основних засобів, недостатність трудових ресурсів не може бути беззаперечним доказом нереальності здійснення операцій, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних засобів, трудових ресурсів не є документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Проте, такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, відсутність працівників тощо не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних та іншої первинної документації, контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

Доводи позивача про правомірність формування податкового кредиту та валових витрат згідно з вищевказаними господарськими операціями доведені сукупністю наданих доказів та відповідачем не спростовані.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Окрім того, податковим органом, в підтвердження нереальності настання наслідків за правочином вказується на пояснення посадових осіб ТОВ Елантра Компані відібрані в рамках кримінального провадження, згідно яких товариство створювалось без мети зайняття підприємницькою діяльністю.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України).

Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17 та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

Як вбачається з наданих доказів, на час вирішення даного спору вироки щодо посадових осіб ТОВ Елантра Компані не приймались, відтак існування порушеного кримінального провадження не може свідчити про безтоварність укладених правочинів між позивачем та ТОВ Елантра Компані .

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що посилання відповідача на наявність негативної інформації про ТОВ Елантра Компані , за відсутності відповідних вироків, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з вказаними контрагентами.

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

Я.М. Собків

Повний текст постанови складено 17.12.2019 року.