Постанова

від 17.12.2019 по справі 910/11253/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. Справа№ 910/11253/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Буравльова С.І.

Сітайло Л.Г.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Малинівські молочні продукти"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019

у справі № 910/11253/19 (суддя Балац С.В.)

за позовом Приватного підприємства "СМАКОСИР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Малинівські молочні продукти"

про стягнення 287 206, 13грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/11253/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Малинівські молочні продукти на користь Приватного підприємства Смакосир основну заборгованість в сумі 250 000грн. 00коп., пеню в сумі 12 206грн. 13коп., плату за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 000грн.00коп; витрати по сплаті судового збору в сумі 4 308 грн. 10 коп.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що:

- позивач на виконання своїх зобов`язань за договором та на його умовах поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 784 032,00 грн., що підтверджується видатковими накладними;

- відповідачем здійснено оплату товару частково в сумі 534 032,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача в період з 01.06.2019 по 11.08.2019;

- підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача заборгованості в розмірі 250 000,00 грн. сторонами не подано.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2019 у справі №910/11253/19 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в частині стягнення 120 000,00 грн. основного боргу та 21 369,87 грн. 10% річних за користування чужими грошовими коштами.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що:

- приймаючи рішення у справі судом не було враховано два платежі, що були здійснені ТОВ Торговий дім Малинівські молочні продукти за договором поставки №06-2019 від 04 червня 2019, а саме: 29.08.2019 на реквізити ПП Смакосир було сплачено 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №478; 16.09.2019 на реквізити ПП Смакосир було сплачено 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №547. Тобто на момент ухвалення рішення у справі №910/11253/19 відповідачем було частково погашено заборгованість, що стала підставою для звернення до господарського суду;

- оскаржуваним рішенням від 16.10.2019 неправильно визначений розмір відсотків річних, що були стягнуті із відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Малинівські молочні продукти , справу призначено до розгляду на 17.12.2019.

16.12.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 змінити в частині розміру основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про те, що:

- після відкриття провадження у справі та до винесення оскаржуваного рішення відповідачем дійсно було сплачено 29.08.2019 на реквізити ПП Смакосир 100 000,00 грн. та 16.09.2019 було сплачено ще 20 000,00 грн.;

- плата за користування чужими коштами в розмірі 10% від простроченої суми позивачем розраховано вірно та становить 25 000,00 грн.

В судове засідання апеляційного господарського суду не з`явились представники позивача та відповідача.

Враховуючи те, що позивач та відповідач про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, явка учасників судового процесу не визнана обов`язковою, неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги у справі, про причини неявки сторони суд не повідомили, судова колегія ухвалила, розгляд апеляційної скарги у відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, судова колегія встановила.

Між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки товару від 04.06.2019 № 06-2019, відповідно до предмету якого позивач поставляє товари в асортименті та за цінами, що вказані в накладних, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити товар в термін обумовлений даним договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що відповідач зобов`язаний здійснювати розрахунок за отриманий по накладних згідно договору товар протягом семи календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару.

Положеннями п. 4.5 договору, зокрема, передбачено, що відповідач у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, на вимогу позивача, зобов`язаний сплатити 10 відсотків від простроченої суми в якості плати за користування чужими грошовими коштами та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), та одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Приписами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Так, позивач, на виконання своїх зобов`язань за договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 784032,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами, скріплені відбитками їх печаток та наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій, а саме: від 07.06.2019 № РН-0000128 на суму 147006грн.; від 07.06.2019 № РН-0000129 на суму 147006,00 грн.; від 07.06.2019 № РН-0000130 на суму 98004,00 грн.; від 15.06.2019 № РН-0000138 на суму 147006,00 грн.; від 15.06.2019 № РН-0000139 на суму 147006,00 грн.; від 15.06.2019 № РН-0000140 на суму 98004,00 грн.

Водночас, відповідачем здійснено оплату товару частково в сумі 534032грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача в період з 01.06.2019 по 11.08.2019, яка наявна в матеріалах справи.

Приписом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положенням ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що жодного підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача заборгованості в розмірі 250000,00грн. сторонами судового процесу до суду не подано. Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, у зв`язку з чим судом задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 250000,00грн .

З таким висновком судова колегія не погоджується з огляду на наступні обставини у справі.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що приймаючи рішення у справі судом не було враховано два платежі, що були здійснені ТОВ Торговий дім Малинівські молочні продукти за договором поставки №06-2019 від 04 червня 2019, а саме: 29.08.2019 на реквізити ПП Смакосир було сплачено 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №478; 16.09.2019 на реквізити ПП Смакосир було сплачено 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №547. Відповідні докази про сплату відповідачем на користь позивача 120 000,00 грн., за поставлений позивачем на виконання укладеного договору поставки товар, надано відповідачем.

Тобто на момент ухвалення рішення у справі №910/11253/19 відповідачем було частково погашено заборгованість яка стала підставою для звернення до господарського суду, у розмірі 120 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 2 частини першої статті 231 ГПК ), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, в тому числі сплати відповідачем суми боргу, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, вирішуючи питання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору, суд повинен на підставі поданих сторонами доказів встановити, що заявлена до стягнення сума боргу дійсно сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі.

За змістом ст.ст. 74 , 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог та заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначалось вище, відповідачем здійснені платежі за договором поставки №06-2019 від 04 червня 2019, а саме: 29.08.2019 на реквізити ПП Смакосир було сплачено 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №478; 16.09.2019 на реквізити ПП Смакосир було сплачено 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №547.

Крім того, про сплату відповідачем на користь позивача 120 000,00 грн. заборгованості після порушення провадження у справі та до ухвалення рішення місцевим господарським судом не заперечував сам позивач, про що він зазначив у відзиві на апеляційну скаргу.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України провадження у справі в частині позовних про стягнення з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн. заборгованості підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині.

Звертаючись до суду з позовом позивач, крім суми основної заборгованості просив стягнути з відповідача 12206,13 грн. - пені та 25000,00 грн. - плати за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов`язання у строк встановлений договором, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 12 206,13 грн., які є обґрунтованими та розрахунок пені арифметично вірним, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 12 206,13 грн.

Крім того, позивачем, за невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання у строк, встановлений договором, заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 000,00 грн.

В апеляційній скарзі, відповідач не погоджуючись з рішенням в цій частині, зазначає про те, що оскаржуваним рішенням суду від 16.10.2019 неправильно визначений розмірі відсотків річних, що були стягнуті з відповідача, оскільки п.4.5 договору встановлений інший розмір відсотків, ніж той, що визначений ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, проте при цьому вказаний відсоток залишається річними відсотками, а тому підлягає відповідному обчисленню: 250 000,00/100х10/365х53=3 630,13грн.

Відповідно до п.4.5 договору покупець, в разі прострочення виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 відсотків від простроченої суми в якості плати за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, в п.4.5 договору сторони погодили розмір процентів за користування чужими коштами, який становить 10% від простроченої суми за весь період користування коштами, а не встановили інший розмір процентів, відмінний від того про який йдеться в частині другій ст. 625 ЦК України.

Як встановлено вище, заборгованість відповідача (на момент звернення позивача до суду) по оплаті поставленого йому товару становила 250 000,00 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача плати за користування чужими коштами в розмірі 10% від простроченої суми є обґрунтованими, тому місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 25000,00 грн. плати за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 підлягає зміні.

Керуючись п.2ч.1ст. 231, ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Малинівські молочні продукти" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/11253/19 змінити, резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МАЛИНІВСЬКІ МОЛОЧНІ ПРОДУКТИ" (03110, м.Київ, вул. Олександра Пироговського, будинок 18, офіс 18, ідентифікаційний код 38460791) на користь приватного підприємства "СМАКОСИР" (35523, Рівненська обл., Радивилівський район, село Пасіки, вул.Берестецька, будинок 2 Б, ідентифікаційний код 37246044) основну заборгованість в сумі 130.000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп., пеню в сумі 12.206 (дванадцять тисяч двісті шість) грн. 13 коп., плату за користування чужими грошовими коштами в сумі 25.000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 4.308 (чотири тисячі триста вісім) грн. 10 коп.

Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. основної заборгованості .

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 18.12.19

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді С.І. Буравльов

Л.Г. Сітайло