ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
18.12.2019Справа № 910/11406/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЦЕНТР СЕРТИФІКАЦІЇ ТА ЕКСПЕРТИЗИ НАСІННЯ І САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ"
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЛЬЯНС УКРАЇНА ЛТД"
про стягнення 122 606, 21 грн.
без виклику учасників справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державне підприємство "ЦЕНТР СЕРТИФІКАЦІЇ ТА ЕКСПЕРТИЗИ НАСІННЯ І САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС УКРАЇНА ЛТД" про стягнення 122 606,21 грн. з яких: 67 933,20 грн. - основний борг, 38 958, 29 грн. - пеня, 12 336,67 грн. - інфляційні втрати та 3 378,05 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно умов договору поставки №11/12/2017-5 від 11.12.2017 позивачем було перераховано попередню оплату відповідачу за товар. Разом з цим, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору, не поставив очікуваний товар та повернув передплату за невідвантажений товар не в повному обсязі, внаслідок чого позивач просить стягнути залишок попередньої оплати, а також нараховані пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103051979765 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 10.
Разом з цим, 17.10.2019 конверт з відправленням № 0103051979765 повернувся до суду без вручення з відміткою: за закінченням встановленого терміну зберігання .
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив жодних клопотань, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 18.12.2019.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
ВСТАНОВИВ:
11.12.2017 між Державним підприємством "ЦЕНТР СЕРТИФІКАЦІЇ ТА ЕКСПЕРТИЗИ НАСІННЯ І САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС УКРАЇНА ЛТД" (постачальник) було укладено договір поставки № 11/12/2017-5 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується прийняти, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити вартість добрив, іменованих в подальшому товар.
Конкретні асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару наведені у специфікаціях до даного договору.
Загальна сума договору складається із суми вартості товару по всіх специфікаціях, накладних, підписаних в рамках цього договору (пункти 3.1., 3.2. договору).
Пунктом 4.4. договору визначено, що товар постачається на умовах попередньої оплати.
Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач порушив договірне зобов`язання в частині поставки оплаченого позивачем товару.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пунктів 9.1. Договору цей Договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов`язань за Договором в повному обсязі.
Додатком № 1 від 12.12.2017 сторони узгодили специфікацію до договору, в якій зазначено найменування товару, кількість, загальна вартість такого товару (а саме 143 679,94 грн. з ПДВ), а також умови постачання та строки поставки добрив.
Також відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату товару № 12916 від 11.12.2017 на суму 143 679,94 грн. з ПДВ.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача згідно платіжного доручення № 49 від 18.12.2017 суму у розмірі 71 840 грн. з призначенням платежу: оплата згідно рахунку № 12916 від 11.12.2017 .
Разом з цим, як вбачається з подальшого листування, сторони дійшли фактичної згоди щодо відмови від поставки товару за специфікацією від 12.12.2017 (додаток № 1) та повернення відповідачем суми попередньої оплати позивачу.
Так, листом від 22.12.2017 № 169 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути кошти за невідвантажений товар у сумі 71 840 грн., перераховані згідно платіжного доручення № 49 від 18.12.2017 на розрахунковий рахунок покупця.
Листом від 26.12.2017 відповідач фактично прийняв відмову позивача та гарантував повернення коштів, оплачених згідно рахунку 12916 від 11.12.2017 у сумі 71 840 грн., до 29.12.2017.
Частинами 1, 2 ст. 538 ЦК України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
Суд зауважує, що вищезазначене листування сторін відповідає положенням ст. 538 ЦК України в частині порядку виконання сторонами зустрічного зобов`язання, а також обов`язку своєчасного повідомлення однієї сторони іншою щодо неможливості виконання зобов`язання. При цьому судом враховується, що під час листування жодна із сторін не вказувала на дострокове припинення договірних відносин (раніше строку, визначеного п. 9.1. договору).
Матеріалами справи підтверджується, що платіжним дорученням № 33 від 05.01.2018 відповідач повернув на рахунок позивача 3 789 грн. з призначенням платежу: повернення коштів по рах. № 12916 від 11.12.2017 . Крім того, платіжним дорученням № 36 від 09.01.2018 відповідач повернув на рахунок позивача 117,80 грн. з призначенням платежу: повернення коштів по рах. № 12916 від 11.12.2017 .
Також позивач звертався до відповідача з претензією від 22.01.2018 № 3 про повернення залишку коштів у розмірі 67 933,20 грн., проте доказів повернення відповідачем на рахунок позивача залишку суми попередньої оплати матеріали справи не містять.
Таким чином, станом на момент ухвалення даного рішення, борг відповідача з повернення отриманих ним від позивача коштів в якості попередньої оплати складає 67 933,20 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
Судом встановлено, що позивач сплатив лише частину вартості товару, визначену сторонами у додатку 1 (специфікації) до договору, та зазначену у виставленому відповідачем рахунку № 12916 від 11.12.2017 (зокрема, позивачем було сплачено тільки 71 840 грн. з загальної суми 143 679,94 грн).
В свою чергу, як умовами договору, так і безпосередньо специфікацією встановлено, що товар постачається на умовах попередньої оплати, тоді як обов`язок продавця поставити товар виникає впродовж семи робочих днів з моменту оплати. При цьому суд зауважує, що умовами договору не передбачено здійснення платежів на умовах розстрочення, а також не визначено інший порядок здійснення попередньої оплати, окрім перерахування повної вартості товару на рахунок позивача.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, після перерахування позивачем частини вартості товару у розмірі 71 480 грн., сторони дійшли фактичної згоди щодо невідвантаження товару та повернення вказаної суми відповідачем на розрахункові реквізити позивача.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.
Таким чином, оскільки позивач (як покупець товару) сплатив відповідачу (як постачальнику) попередню плату (частину вартості товару), а в подальшому сторони дійшли згоди про невідвантаження товару та повернення постачальником фактично сплаченої покупцем суми, враховуючи часткове повернення відповідачем авансу на суму 3 906,80 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з попередньої оплати за товар, що не був поставлений у розмірі 67 933,20 грн. є правомірними, обґрунтованими та доведеними, а відтак підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення 38 958,29 грн. - пені, 12 336,67 грн. - інфляційних втрат та 3 378,05 грн. - 3% річних, суд враховує наступне.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Пунктом 6.3. договору визначено, що у випадку порушення постачальником термінів поставки, відповідно до цього договору, він сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних зобов`язань за кожний день прострочки виконання зобов`язань.
Разом з цим, як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач не здійснив повну оплату товару згідно специфікації та виставленого відповідачем рахунку, перерахувавши 18.12.2017 на рахунок продавця тільки 71 480 грн., тоді як вже через 4 дні, а саме 22.12.2017, звернувся до відповідача з листом, в якому просив повернути раніше перераховані кошти за невідвантажений товар.
Враховуючи викладене, в розумінні умов договору та пункту 3 специфікації, обов`язок постачальника поставити покупцю товар протягом семи робочих днів з моменту оплати не виник, оскільки, по-перше, оплата була здійснена покупцем не в повному обсязі, а по-друге, вже через 4 дні після здійснення такої оплати покупець звернувся до постачальника з проханням повернути перераховану суму, а постачальник з цим погодився, що підтверджується листом № 1238 від 26.12.2017 та фактами часткового повернення грошових коштів на рахунок покупця.
В свою чергу, суд зауважує, що основне призначення неустойки як виду забезпечення виконання зобов`язань - стимулювання боржника до точного і неухильного виконання основного зобов`язання і попередження та/або зменшення негативних наслідків від можливого його порушення.
Відповідно до ч.1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 та ч.2 ст. 613 ЦК України, встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Також ч. 4 ст. 612 ЦК України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Враховуючи викладене, вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами можливість покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені за порушення постачальником термінів поставки, передбаченої п. 6.3. договору.
Також судом враховано, що, як про це зазначив Верховний Суд у постанові від 21.06.2019 по справі № 910/9288/18, та обставина, що умовами договору за порушення постачальником строку поставки, покупець має право нарахувати та стягнути з постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого (не поставленого) товару, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов`язання (в розумінні ст. 549 ЦК України), так само, як і обов`язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов`язанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16.
Окремою підставою для відмови у позові частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є факт того, що як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, в межах яких відповідач повинен був поставити товар.
Зобов`язання поставити товар, так само як і зобов`язання повернути сплачений аванс за непоставлений товар за своєю природою не є грошовим зобов`язанням.
Як на тому наголосив Верховний Суд України (постанова від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012) застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Таку ж саму правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 у справі № 910/14120/14.
При цьому, у п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 38 958, 29 грн. - пені, 12 336,67 грн. - інфляційних втрат та 3 378,05 грн. - 3% річних не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та недоведеними.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути сплачені позивачем кошти в якості попередньої оплати товару, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 67 933,20 грн. основної заборгованості.
В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЛЬЯНС УКРАЇНА ЛТД" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 10, ідентифікаційний код 36259267) на користь ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЦЕНТР СЕРТИФІКАЦІЇ ТА ЕКСПЕРТИЗИ НАСІННЯ І САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 8, ідентифікаційний код 37884028) 67 933,20 грн. - заборгованості та судовий збір у розмірі 1 064,38 грн.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2019.
Суддя І.В. Приходько
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2019 |
Оприлюднено | 20.12.2019 |
Номер документу | 86427246 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Приходько І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні