Рішення

від 18.12.2019 по справі 910/10597/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.12.2019Справа № 910/10597/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Оленіна Дениса Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гілсофт Україна"

про стягнення 72 262,92 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Оленін Денис Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гілсофт Україна" про стягнення 72 262,92 грн., з яких: 71 100 грн. - основного боргу, 853,20 грн. - інфляційних втрат, 309,72 грн. - 3% річних.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 та від 06.09.2019 по справі №910/10597/19 залишено без руху позовну заяву Фізичної особи-підприємця Оленіна Дениса Олександровича, надано позивачу строк для усунення недоліків.

02.09.2019 та 12.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяви про усунення недоліків з відповідними додатками.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повної або часткової оплати спірної заборгованості, контррозрахунку позовних вимог, у разі їх наявності).

Ухвала Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103050878060 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 41.

Відомостями з офіційного веб-сайту АТ Укрпошта підтверджується, що 03.10.2019 конверт з поштовим відправленням № 0103050878060 було вручено відповідачу.

Крім того, 08.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду представник подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, проте інших заяв та клопотань, а також відзиву на позовну заяву не станом на момент ухвалення даного рішення від сторони не надійшло.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив клопотань та заяв по суті справи, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 18.12.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

02.05.2019 між Фізичною особою-підприємцем Оленіним Денисом Олександровичем (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гілсофт Україна" (замовник, відповідач) було укладено Договір № ПС-ОД-02/05 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець, за завданням замовника, зобов`язується надати послуги (виконати роботи) у сфері інформатизації, зокрема але не виключно: консультування з питань інформатизації; аналіз, проектування і програмування готових систем (аналіз потреб і проблем користувачів, пошук оптимальних рішень); розробка, виробництво, поставка і документування програмного забезпечення відповідно до вимог замовника тощо.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальна ціна цього Договору визначається як сума вартості всіх наданих послуг (виконаних робіт), відповідно до підписаних Сторонами Актів прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) за цим Договором протягом строку його дії.

Згідно з п. 2.2 Договору вартість наданих послуг (виконаних робіт) Виконавця за кожний окремий період надання послуг (виконання робіт) протягом дії цього Договору визначається Актом прийому-передачі наданих послуг(виконаних робіт) за цей період.

Вартість надання послуг (виконаних робіт) за цим Договором включає вартість майнових прав на об`єкти інтелектуальної власності, створені Виконавцем при наданні послуг (виконанні робіт) Виконавцем Замовникові в рамках даного Договору (п. 2.3 Договору).

За умовами п. 2.4 Договору оплата за цим Договором може бути здійснена на будь-яких умовах за домовленістю Сторін, зокрема, на умовах попередньої оплати, за наслідками надання послуг або на умовах щомісячної (абонентської) плати.

Пунктом 2.6 Договору визначено, що розрахунки між Сторонами здійснюються виключно в національній валюті України.

В п. 3.3 Договору сторони домовились, що з метою підтвердження факту надання послуг (виконання робіт) Виконавцем в цілому або виконання конкретного етапу на певну дату Сторони складають відповідний Акт прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), що є достатньою підставою для здійснення розрахунків з Виконавцем.

На підставі п. 3.5 Договору виконавець надає Замовнику два екземпляри Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) не пізніше третього числа наступного за звітним місяця в якому були надані послуги (виконані роботи).

Згідно з п. 3.6 Договору Замовник зобов`язується підписати надані Виконавцем два екземпляри Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) не пізніше п`яти робочих днів з моменту надання їх оригіналів Замовникові Виконавцем і у вищезазначений строк надати підписаний екземпляр Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) Виконавцеві або надати у вищезазначений строк мотивовану відмову від підписання цього Акту. У випадку ненадання у вищезазначений строк Виконавцеві підписаного Акту або мотивованої відмови, роботи (послуги) будуть вважатися прийнятими, наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Замовником.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про факт невиконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті наданих за договором послуг, через що позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 71 100 грн., на яку також стороною нараховано 3% річних та інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов`язання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Укладений сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу відповідні послуги про що складений акт № 01/04-ГУ-К приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання послуг № ПС-ОД-02/05 від 02.05.2019 на суму 71 100 грн.

Вищезазначений акт підписаний з боку виконавця та замовника без жодних зауважень та заперечень.

Доказів повного або часткового погашення заборгованості матеріали справи не містять.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до п. 2.5 Договору оплату за наслідками надання послуг (виконання робіт), а також у випадку щомісячної оплати. Замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 10 банківських днів з дня підписання Сторонами відповідного Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи факт того, що виконання обов`язку позивача з надання договірних послуг на загальну суму 71 100 грн. підтверджено належними доказами, з огляду на факт того, що акт приймання наданих послуг за Договором було підписано сторонами 31.05.2019, суд дійшов висновку про правомірність доводів позивача стосовно того, що відповідач повинен був оплатити такі послуги не пізніше 14.06.2018, тобто строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором є таким що настав.

Таким чином, внаслідок невиконання обов`язку з оплати наданих позивачем договірних послуг, за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 71 100 грн.

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не наведено.

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, тоді як доказами які містяться в матеріалах справи, підтверджено виконання позивачем договірних обов`язків, суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 71 100 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути з відповідача 853,20 грн. - інфляційних втрат, 309,72 грн. - 3% річних.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 309,72 грн. підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, на підставі офіційних відомостей, опублікованих Державною службою статистики України судом встановлено, що у червні, липні та серпні 2019 року мало місце дефляція, через що розрахунок позивача є безпідставним та необґрунтованим, а вимоги про стягнення 853,20 грн. інфляційних втрат є такими, що не підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за надані позивачем послуги, а також позовні вимоги про стягнення 3% річних, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гілсофт Україна" (04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 41, ідентифікаційний код 38999299) на користь Фізичної особи-підприємця Оленіна Дениса Олександровича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 71 100 грн. - основного боргу, 309,72 грн. - 3% річних та судовий збір у розмірі 1 898,32 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2019.

Суддя І.В. Приходько