Постанова

від 12.12.2019 по справі 352/467/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/467/18

Провадження № 22-ц/4808/1494/19

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Турів О.М.

з участю представника апелянта ОСОБА_1 , представників позивача Устінського В.В. , Ружанського В.В. , представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою Прокуратури Івано-Франківської області на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене у складі судді Хоминець М.М. 03 жовтня 2019 року в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

21.03.2018 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся в суд в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року у справі №352/1438/15-ц, яке набрало законної сили 04.03.2016 року, визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА №1023 від 15.11.2012 року Про надання дозволу ОСОБА_6 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та №1192 від 28.12.2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_6 ; визнано недійсним державний акт на право власності ЯМ №749633, виданий ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 1,1000 га кадастровий номер 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_6 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді. Даним судовим рішенням підтверджено факт незаконності вибуття вказаної земельної ділянки з комунальної власності без волі Загвіздянської сільської ради як власника землі. В ході виконання даного судового рішення встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 14.09.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №2198, ОСОБА_6 відчужив вищевказану земельну ділянку ОСОБА_7 . Останній на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26.09.2013 року поділив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 на дві земельні ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 та площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878. Згідно відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877, вказана земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №2785, відчужена ОСОБА_7 відповідачу ОСОБА_5 . Оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності Загвіздянської сільської ради поза її волею, то відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України підлягає поверненню сільській раді у порядку віндикації.

Посилаючись на наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив витребувати на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877, яка розташована в адміністративних межах Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 30.11.2018 року до участі в справі залучено правонаступника позивача - Загвіздянську сільську раду об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області.

Рішенням Тисменицького районного суду від 03.10.2019 року в позові першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки відмовлено за спливом позовної давності.

Рішення суду мотивоване тим, що рішенням Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року доведено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя без згоди Загвіздянської сільської ради та без її волі. Разом з тим, обставини щодо продажу ОСОБА_6 вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_7 , який поділив придбану земельну ділянку на дві, одну з яких площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 відчужив відповідачу ОСОБА_5 , прокуратурі та Загвіздянській сільській раді стали відомі ще у 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013090250000378 від 26.04.2013 року. Таким чином, звертаючись в суд з даним позовом 21.03.2018 року, позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, що є підставою для відмови у позові.

Не погодившись з рішенням суду, Прокуратура Івано-Франківської області подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки підставою для звернення в суд з даним позовом стали матеріали виконавчого провадження, відкритого 01.06.2016 року на підставі виконавчого листа №352/1438/15-ц, виданого 17.05.2016 року на виконання рішення Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року. В ході виконання встановлено, що незаконний власник ОСОБА_6 14.09.2013 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_7 , який у свою чергу здійснив її поділ на дві ділянки площею 0,2 га (кадастровий номер 2625881100:07:001:0878) та площею 0,9 га (кадастровий номер 2625881100:07:001:0877) і останню ділянку 22.11.2013 року відчужив ОСОБА_5

Загвіздянська сільська рада, як позивач, приймала участь в розгляді справи №352/1438/15-ц, користувалась процесуальними правами та виконувала процесуальні обов`язки. Водночас ОСОБА_6 , як відповідач, не повідомив суд та сторін про те, що спірна земельна ділянка відчужена ним на користь третіх осіб. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , як наступні власники земельної ділянки, участі у справі не брали і судом не залучались.

Крім того, підставою для звернення в суд з даним позовом стала бездіяльність Загвіздянської сільської ради, яка проявилась у неподанні позову про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_5 , що обумовлена відсутністю інформації про перехід права власності від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , адже з кримінального провадження, на яке зіслався суд, сільська рада не могла дізнатися про зміну власника в силу таємниці досудового розслідування.

Апелянт зазначає, що при пред`явленні прокурором позову, направленого на захист державної чи комунальної власності, застосовуються положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності і згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли саме держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів. Тому у даній справі початок перебігу позовної давності має починатись від дня коли саме Загвіздянська сільська рада, як власник спірної земельної ділянки, довідалась або мала реальну можливість довідатись про порушення її майнових прав.

Зауважує, що в оскаржуваному рішенні суд безпідставно зіслався на ухвалу Тисменицького районного суд від 28.04.2014 року, якою задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_5 , оскільки дана ухвала жодним чином не свідчить, що Загвіздянській сільській раді було відомо чи могло стати відомо з матеріалів кримінального провадження, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_5 .

Крім того, апелянт стверджує, що застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, оскільки спірне майно залишається у володінні особи, яка не є його дійсним власником, а законний власник, в свою чергу, попри гарантії недоторканності та непорушності права власності, не може отримати належної сатисфакції.

З наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник Загвіздянської сільської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги підтримав. Зазначив, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що сільській раді було відомо про зміну власника спірної земельної ділянки, оскільки жодної інформації про зміну власника до сільської ради не надходило, земельна ділянка не використовується, ні відповідач ОСОБА_6 , ні третя особа відділ Держгеокадастру у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, який погоджував поділ земельної ділянки, не надали суду доказів поділу і подальшого відчуження спірної земельної ділянки. Будучи учасником судового процесу, сільська рада не мала сумнівів, хто є власником.

Також суд безпідставно зіслався на ухвалу про арешт майна від 28.04.2014 року, оскільки Загвіздянська сільська рада не була учасником кримінального провадження №12013090250000378. Про зазначену ухвалу сільська рада дізналася тільки після її долучення до матеріалів даної цивільної справи. Тому висновок суду про те, що сільська рада була безпосередньо задіяна в рамках досудового розслідування не відповідає дійсності. Про відчуження земельної ділянки Загвіздянській сільській раді стало відомо у 2016 році під час виконання рішення суду по справі №352/1438/15-ц, а тому строк позовної давності повинен обчислюватись саме з цього моменту.

Просив апеляційну скаргу Прокуратури Івано-Франківської області задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила та зазначила, що твердження апелянта про те, що ні прокуратура, ні Загвіздянська сільська рада не знали і не могли знати про зміну власника спірної земельної ділянки аж до моменту виконання рішення Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року не відповідають дійсності. Судом першої інстанції правильно встановлено, що обставини переходу права власності на спірну земельну ділянку прокуратурі стали відомі під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013090250000378 від 26.04.2013 року, на яке є посилання в рішенні Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року. Ухвалою слідчого судді Тисменицького районного суду від 28.04.2014 року, постановленою в рамках вказаного кримінального провадження, накладено арешт на спірну земельну ділянку, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2014 року. Додатковим підтвердженням того, що і Загвіздянській сільській раді було відомо про те, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_5 , свідчить постанова про закриття кримінального провадження №12013090250000378 від 30.01.2015 року.

Представник відповідача вважає безпідставними посилання апелянта і на те, що приписи про позовну давність до віндикаційного позову не застосовуються, оскільки статтями 268, 387, 388 ЦК України цього не передбачено. Не виключає застосування позовної давності і сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. Висновку, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність, дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.10.2018 року у справі №362/44/17.

Суд першої інстанції правильно застосував практику Верховного суду та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в позові за спливом позовної давності.

Просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній.

Представники Загвіздянської сільської ради апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечила з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року у цивільній справі №352/1438/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради, яке набрало законної сили 04.03.2016 року, визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА №1023 від 15.11.2012 року Про надання дозволу ОСОБА_6 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та №1192 від 28.12.2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_6 ; визнано недійсним державний акт на право власності ЯМ №749633, виданий ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 1,1000 га кадастровий номер 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_6 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді (а.с. 9-12).

Наведеним рішенням встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі, а тому в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України при розгляді цієї справи дані обставини доказуванню не підлягають.

Також встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №2198, відчужив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_7

ОСОБА_7 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26.09.2013 року поділив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 на дві земельні ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 та площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.03.2018 року вбачається, що право власності на земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.11.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №2785, перейшло до відповідача ОСОБА_5 (а.с. 15-16).

Отже, встановлено, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877, що знаходиться в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

Позивач стверджує, що про вищевказані обставини прокуратурі стало відомо в ході виконання рішення Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року з інформації, наданої 02.03.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області (а.с. 13-14).

Частинами 1 та 2 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно положень частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановивши, що обов`язковою умовою віндикаційного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що на правовідносини щодо витребування спірної земельної ділянки поширюється дія припису статті 387 ЦК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення у належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів довідався та міг довідатися , вжитих у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.05.2018 року у справі №469/1203/15-ц та від 17.10.2018 року у справі №362/44/17.

Відповідно до положень частина 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що обставини щодо продажу ОСОБА_6 земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_7 , який поділив придбану земельну ділянку на дві, одну з яких площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 відчужив відповідачу, прокуратурі стали відомі ще у 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013090250000378 від 26.04.2013 року, на яке є посилання в рішенні Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року (а.с. 9-12).

Ухвалою слідчого судді Тисменицького районного суду від 28.04.2014 року, постановленою в рамках даного кримінального провадження, накладено арешт на ряд земельних ділянок, що знаходяться в урочищі Рінь с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області, виділених на підставі розпоряджень Тисменицької РДА від 28.12.2012 року, в тому числі розпорядження №1192. Ухвала слідчого судді містить виклад обставин про те, що розпорядженнями Тисменицької РДА від 28.12.2012 року неправомірно передані у приватну власність земельні ділянки в урочищі Рінь , у тому числі ОСОБА_6 передана земельна ділянка площею 1,1 га; у подальшому земельні ділянки було поділено на ділянки меншої площі і продано, у тому числі ОСОБА_5 продана земельна ділянка з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877. На вказану земельну ділянку у числі інших накладено арешт (а.с. 107-108).

Вказаний арешт нерухомого майна 07.05.2014 року зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-16).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що звернувшись в суд з даним позовом 21.03.2018 року, прокурор пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, а тому в позові слід відмовити за спливом позовної давності.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки підставою для звернення в суд з даним позовом стали матеріали виконавчого провадження, відкритого 01.06.2016 року, а також бездіяльність Загвіздянської сільської ради щодо неподання позову про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_5 , яка обумовлена відсутністю інформації про перехід права власності від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , спростовуються вищевстановленими обставинами та наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Не приймаються до уваги і доводи апеляційної скарги про те, що у даній справі початок перебігу позовної давності має починатись від дня коли саме Загвіздянська сільська рада, як власник спірної земельної ділянки, довідалась або мала реальну можливість довідатись про порушення її майнових прав, оскільки згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься в постанові від 17.10.2018 року у справі №362/44/17, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, зокрема у випадку, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові, врахувавши те, що прокуратура та Загвіздянська сільська рада дізналися про порушення права власності на спірну земельну ділянку ще в 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013090250000378 від 26.04.2013 року. Оскільки прокурор пред`явив позов 21.03.2018 року після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача, то висновок суду першої інстанції про те, що в позові слід відмовити за спливом позовної давності є обґрунтованим.

Також безпідставними є твердження апелянта про те, що застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, оскільки спірне майно залишається у володінні особи, яка не є його дійсним власником, а законний власник, в свою чергу, попри гарантії недоторканності та непорушності права власності, не може отримати належної сатисфакції, з огляду на наступне.

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 18.03.2008 року в справі Dacia S.R.L. проти Молдови (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява №3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§77).

Отже, на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Тому суд першої інстанції правильно застосував позовну давність до даних спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення в оскаржуваній частині.

З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Прокуратури Івано-Франківської області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Прокуратури Івано-Франківської області залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 03 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський

Повний текст постанови складено 18 грудня 2019 року