Постанова

від 03.12.2019 по справі 201/10765/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8270/19 Справа № 201/10765/17 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря - Синенка Є.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину, застосування наслідків його недійсності, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, застосування наслідків його недійсності, витребування майна з чужого незаконного володіння (т. 1 а.с. 4-10, 28-34), який в подальшому уточнили (т. 1 а.с. 143-151).

В обгрунтування своїх вимог посилалися на те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.01.1981р. до 09.07.2013р. Після розірвання шлюбу, позивачі 05.02.2015р. знову одружилися. 07.10.2011р. (під час перебування у зареєстрованому шлюбі) на ім`я ОСОБА_1 подружжям було придбано легковий автомобіль марки AUDI, модель Q7, 2011 року випуску, номер кузова (шассі) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 . Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2011р. у справі № 203/7024/14-к до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 03.01.2015р., у зв`язку із підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. 18.11.2014р., в той час коли ОСОБА_1 знаходився в Дніпропетровському слідчому ізоляторі УДПтСУ Дніпропетровської області, у зв`язку з виниклими тяжкими життєвими обставинами, транспортний засіб за усною домовленістю з ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку № ВІА887348 від 18.11.2014р. було перереєстровано в сервісному центрі МВС м. Дніпропетровська на останнього під тим самим д.р.н. НОМЕР_6, видано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 . ОСОБА_5 з 01.06.2012р. і на момент перереєстрації автомобіля працював охоронцем у ТОВ Фенікс засновником якого є позивачка ОСОБА_2 . Позивачі наполягають на тому, що автомобіль фактично не був переданий ОСОБА_5 , а він не сплачував 138 000 грн. за його придбання. У довідці-рахунку серії ВІА № 887348, виданому ОСОБА_5 ТОВ БМ-Групп відсутній його підпис. А другий оригінальний ключ запалення від автомобіля знаходиться у позивачів і ОСОБА_5 не передавався. ОСОБА_5 виконував за домовленістю трудові обов`язки водія у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , не мав права здійснювати фактичне володіння і самостійно користуватись транспортним засобом. Автомобіль не повернув, зник разом з транспортним засобом. Як з`ясувалося, спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу № 1241/2017/548723 від 20.07.2017р. був відчужений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 . Позивачі стверджують, що ОСОБА_5 , розуміючи підстави, природу договору, не маючи грошей для оплати за автомобіль, діючи умисно, зловживаючи довірою позивачів, запевнив їх у тому, що він за першою їх усною вимогою поверне і перереєструє транспортний засіб на ім`я будь-кого з позивачів після того, як відпадуть обставини, які зумовили перереєстрацію. ОСОБА_5 , який працював охоронцем і виконував обов`язки водія, не мав грошових коштів, будь-яких інших доходів на придбання транспортного засобу, не вчинив жодних дій на виконання укладеного між сторонами правочину, фактично не одержував спірний транспортний засіб у власність, не сплачував коштів за нього. Позивачі не видавали ОСОБА_5 розписку про отримання від нього коштів. Тому правочин вчинено без наміру створення правових наслідків. Окрім того, позивачі посилаються на те, що правочин щодо відчуження автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, вчинено без згоди іншого з подружжя, хоч і після розірвання шлюбу 09.07.2013р. розпоряджання автомобілем здійснювалось за взаємною згодою подружжя.

Просили суд визнати недійсним правочин купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 у формі довідки-рахунку серії ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданого ТОВ БМ-Груп , застосувати наслідки його недійсності та витребувати автомобіль із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , компенсувати судові витрати шляхом стягнення їх з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2019 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено /т. 3 а.с. 28-32/.

Позивачі з вказаним рішенням суду не погодились та подали апеляційну скаргу в якій просять рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції не грунтується на засадах верховенства права, незаконне і необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та висновки викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи (т. 3 а.с. 44-68).

Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

ОСОБА_4 подав до суду письмові пояснення щодо апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Суд першої інстанції своє рішення обгрунтував тим, що оцінивши доводи сторін, представлені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачами не доведено, що укладений правочин є фіктивним, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним на підставі статей 233, 234 ЦК України, а також, що він укладений без згоди одного з подружжя, що виключає наслідки у вигляді визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 2 ст. 65 СК України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. чення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.01.1981р. до 09.07.2013р. Після розірвання шлюбу, а саме 05.02.2015р. позивачі знову одружилися, що підтверджується свідоцтвами про укладання шлюбу і про його розірвання (а.с. 11 -13 т. 1).

Позивач ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, а позивачка ОСОБА_2 є учасником ТОВ Фенікс , директором якого згідно з протоколом № 12 загальних зборів учасників від 19.12.2008р. є ОСОБА_6 (а.с. 15-17 т. 1).

07.10.2011р. (під час перебування позивачів у зареєстрованому шлюбі) на ім`я ОСОБА_1 був придбаний автомобілі марки AUDI, модель Q7, 2011р випуску, номер кузова (шассі) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_1 було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 . (а.с. 89 т. 1).

У зв`язку із заміною номерного знаку, 16.08.2013р. автомобіль повторно був зареєстрований на ОСОБА_1 , на його ім`я виданий реєстраційний номер НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 (а.с. 91 т. 1).

ОСОБА_5 був прийнятий на посаду охоронця у ТОВ Фенікс на підставі наказу від 01.06.2012р. № 3-к, отримував заробітну плату охоронця, що підтверджено позивачами довідкою ТОВ Фенікс № 17/02 від 14.07.2017р. (а.с. 18 т. 1).

Як зазначають позивачі, ОСОБА_5 фактично виконував обов`язки водія, у т.ч. возив самих позивачів на автомобілі марки AUDI, модель Q7, 2011р. випуску, номер кузова (шассі) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2011р. у справі № 203/7024/14-к до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 03.01.2015р., у зв`язку із підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України в рамках кримінального провадження № 12014040670000599 (а.с. 23 т. 1).

18.11.2014р., коли ОСОБА_1 знаходився в Дніпропетровському слідчому ізоляторі УДПтСУ Дніпропетровської області, у зв`язку з виниклими тяжкими життєвими обставинами, транспортний засіб за усною домовленістю з ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку № ВІА887348 від 18.11.2014р. було перереєстровано в сервісному центрі МВС м. Дніпропетровська на останнього під тим самим д.р.н. НОМЕР_6, видано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

З наявних в матеріалах справи документів Територіального сервісного центру № 1242 РСЦ МВС України у Дніпропетровській області та з даних реєстраційної картки ТЗ , видно, що дійсно ТОВ БМ-Групп (код 39178741, 02121, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 3-А) видано ОСОБА_5 18.11.2014р. довідку-рахунок серії ВІА № 887348 про те, що йому продано і видано легковий автомобіль марки AUDI Q7, кузов № НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) № НОМЕР_15 вартістю 138 000грн., які одержані касою торгівельної організації, про що у довідці є підпис керівника, бухгалтера, касира. У довідці зазначена адреса ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 ; вказані дані його паспорта: серія НОМЕР_10 , виданий Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 89 - 96 т. 1).

Того ж дня ОСОБА_5 , як власник автомобіля, звернувся до начальника Дніпропетровського ВРЕР-3 із заявою про перереєстрацію транспортного засобу за собою, надавши довідку-рахунок серії ВІА № 887348 від 18.11.2014р., сплативши на користь УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області кошти в сумі 304,15 грн. за реєстрацію транспортного засобу з видачою свідоцтва, що видно з наданих сервісним центром копій заяви ОСОБА_5 № 52707354 від 18.11.2014р., а також квитанції від 18.11.2014р. № ПН24645 (а.с. 93, 96 т. 1).

ОСОБА_5 було видане свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_11 від 18.11.2014р.

У подальшому, на підставі укладеного в ТСЦ договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1241/2017/548723 від 20.07.2017р. між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , автомобіль був перереєстрований на останнього, видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_12 від 20.07.2017р., присвоєний номерний знак НОМЕР_13 (а.с. 92 т. 1).

14.10.2017р. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер (а.с. 198 т. 1).

Згідно повідомлення адвоката Маковея О.Г. - засновника ТОВ БМ-Групп Полійчука Л.К. від 06.04.2018р. (а.с. 219-219а т. 1), ОСОБА_7 з лютого 2016р. числиться як засновник і директор ТОВ БМ-Групп , проте дізнався про це влітку 2017р. після обшуку в його помешканні на підставі ухвали слідчого судді про вилучення документів про реєстрацію товариства. Жодного відношення до ТОВ БМ-Групп ОСОБА_7 не має, ніколи не засновував і не очолював це товариство, у зв`язку з чим він звернувся до Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення злочину, на підставі ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 02.10.2017р. внесені відомості до ЄРДР з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 358 КК України, розпочато кримінальне провадження № 12017100020011027, яке на цей час триває (а.с. 225 - 229 т. 1).

Листом Головного сервісного центру МВС України у межах компетенції від 07.12.2018р. № 31/22293 (а.с. 79-80 т. 2) повідомлено, що ТОВ БМ-Групп (код ЄДРПОУ 39178741) поставлено на облік з 01.10.2014р. Департаментом ДАІ МВС України.

За даними з Єдиного державного реєстру МВС ТОВ БМ-Групп 07.11.2014р. було отримано довідку-рахунок серії ВІА з № 887348. Перереєстрація автомобіля AUDI Q7 (VIN - НОМЕР_1 ), на нового власника ОСОБА_5 здійснювалась 18.11.2014р. ВРЕР-3 УДАІ у Дніпропетровської області на підставі його заяви і вказаної довідки-рахунку серії ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданої ТОВ БМ-Групп (а.с. 194 т. 2).

Головним сервісним центром МВС України надано засвідчені належним чином копії документів, які стали підставою для постановки на облік ТОВ БМ-Групп , у т.ч. засновницькі документи, сертифікати відповідності на надання послуг, договір оренди приміщення, накази по ТОВ БМ-Групп про призначення відповідальних осіб за отримання, зберігання, видачу довідок-рахунків, звіру ідентифікаційних номерів автомобілів - директора ОСОБА_8 , а також реєстраційне повідомлення Департаменту ДАІ директору ТОВ БМ-Групп від 01.10.2014р. № 4/8-1336 про те, що підприємство поставлено на облік і йому пропонується розпочати діяльність, пов`язану з торгівлею транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, а також копію заяви ОСОБА_5 від 18.11.2014р. про реєстрацію транспортного засобу на підставі довідки - рахунку ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданої ТОВ БМ-Групп (а.с. 91 - 194 т. 2).

З метою встановлення приналежності наявного у позивачів ключа до певного ідентифікаційного номеру транспортного засобу, офіційним підприємством-виробником автомобілів AUDI AG в м. Дніпрі - Аudi Centre Dnepropetrovsk виконане дослідження - опитування пам`яті, про що представлено замовлення - наряд № НОМЕР_14 від 14.12.2018р., з якого видно, що за результатами зчитування даних ключа за допомогою пристрою Servis-Key, в ключі ідентифіковано VIN Audi Q7 VIN НОМЕР_1 , що співпадає з номером кузова спірного легкового автомобіля марки AUDI Q7 - НОМЕР_1 (а.с. 78 т. 2).

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів видно, що спірний автомобіль вибув з володіння позивачів шляхом укладення з ОСОБА_5 18.11.2014р. угоди про відчуження транспортного засобу, на підставі довідки - рахунку ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданої ТОВ БМ-Групп , що власне позивачкою та представником позивачів не заперечувалося під час розгляду справи.

Позивачі на обґрунтування позову наводять декілька підстав, зокрема, укладення правочину під впливом тяжких життєвих обставин; укладення правочину без наміру створити правові наслідки (фіктивного правочину), укладенні його без згоди другого з подружжя. При цьому, не зазначають правові норми статей ЦК України, які регулюють відповідні правовідносини.

Суд, враховує роз`яснення, надані у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду про те, що саме суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування).

Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Говорячи про недійсність правочину від 18.11.2014р. і витребування автомобіля, позивачі однією з підстав позову вказують укладення його ОСОБА_1 під впливом тяжких життєвих обставин, що виражалося у перебуванні його на момент укладення правочину в СІЗО у зв`язку із застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Водночас, стверджують у позові, що ОСОБА_5 , розуміючи підстави і природу договору, не маючи грошей для оплати за автомобіль, зловживаючи довірою позивачів, запевнив їх, що за першою їх вимогою поверне і перереєструє транспортний засіб на ім`я будь-кого з позивачів після того, як відпадуть обставини, які зумовили перереєстрацію.

Розглядаючи спір у межах позовних вимог, враховуючи, що підставою недійсності правочину позивачі визначили і вплив тяжких життєвих обставин у вигляді тримання під варто (лише для позивача ОСОБА_1 ), і вчинення правочину без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин), суд першої інстанції виходив з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визначення правочинів недійсними роз`яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже позивач ОСОБА_1 в даному випадку має довести, що за відсутності тяжкої обставини, правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Водночас, позивачі не називають, які конкретно обставини зумовили укладення цього правочину, як тимчасового заходу (на певний період у часі), з якою метою він був укладений на таких умовах, що передбачали обов`язкове повернення автомобіля у свою власність на першу вимогу, з чого слідує, що правочин був все ж таки укладений з певним наміром - тимчасовою реєстрацією права власності за ОСОБА_5 , що власне позивачі не заперечують.

Більш того, позивачі просять визнати недійсним правочин, не вказуючи конкретно, який це був правочин: купівлі-продажу (хоч і посилаються на норми ст. 655 ЦК України), оренди, довіреність тощо.

З цієї точки зору їх доводи є суперечливими, адже укладення договору купівлі-продажу з умовою подальшого повернення товару власнику суперечить самій природі такого договору.

При цьому, позивачі посилаються лише на сам факт тримання ОСОБА_1 під вартою і не вказують, що правочин був укладений з метою захисту майна від можливої втрати внаслідок його конфіскації, задоволення цивільного позову тощо. Не посилаються на те, що ОСОБА_1 не вчиняв би цього правочину взагалі, якби можливі тяжкі наслідки від його неукладення спонукали його зворотнє.

Частинами 1, 2 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Також, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-197цс14 від 21.01.2015р. і підтримана Верховним Судом у постанові від 08.02.2018р. у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

ОСОБА_5 на момент розгляду цієї справи помер, що унеможливлює взагалі з`ясувати чи відповідала його внутрішня воля зовнішньому її прояву, чи він знав, що правочин не буде виконаний, а вчинений лише для виду.

Суд наголошує, що тягар доказування фіктивності правочину покладається саме на позивача. Проте позивачами не доведено будь-якими іншими доказами, що ОСОБА_5 не мав наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину. Не підтверджені доказами, а тому безпідставними є доводи позивачів про те, що ОСОБА_5 не розумів дійсні підстави і мотиви правочину, не мав грошей для оплати, при тому що позивачами долучено до позову довідку про виплату на ТОВ Фенікс йому заробітної плати у період з червня 2012р. по червень 2017р. в загальній сумі 90 216,59 грн.

Суперечливими є й доводи про те, що ОСОБА_5 , не розуміючи мотиви і природи правочину, при цьому обіцяв повернути автомобіль.

Також суд першої інстанції зауважив, що вже через тиждень після вжиття суддею заходів забезпечення позову у вигляді арешту на автомобіль марки AUDI, модель Q7, 2011р. випуску, а саме 10.08.2017р., ОСОБА_5 оскаржив цю ухвалу (а.с. 33-36 виділених матеріалів).

Та обставина, що позивачі у своєму розпорядженні мають запасний ключ запалення від автомобіля, не свідчить про те, що сам автомобіль не був переданий ОСОБА_5 , адже саме автомобіль був предметом договору, зміст якого суду не представлений; до того ж позивачі не вказують на те, що вони не передавали ключ, а вказують, що мають лише другий екземпляр ключа. Окрім того, не заперечують, що ОСОБА_5 фактично користувався автомобілем увесь час і у період обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу, що автомобіль на вимогу позивачів не повернув, зник разом з ним; не посилаються на те, що перед ОСОБА_5 ставилася вимога про фактичне повернення автомобіля, звільнення його від виконання функції водія.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачами не доведено належними і допустимими доказами те, що договір укладено під впливом тяжкої для позивача ОСОБА_1 обставини, а також те, що правочин є фіктивним, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним на підставі статей 233, 234 ЦК України.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що покази свідків, які були допитані, про те, що у ОСОБА_5 грошей на придбання спірного автомобіля не було, договір купівлі-продажу автомобіля було укладено формально, по причині виниклих проблем у ОСОБА_1 , пов`язаних із кримінальним переслідуванням останнього, судом оцінюються критично, бо всі свідки в суді зазначили, що працюють (працювали) у прямому підпорядкуванні у ОСОБА_2 .

Посилаючись на таку підставу позову, як укладення правочину між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 без згоди дружини ОСОБА_2 , позивачами поза увагою залишена та обставина, що позов пред`явлений не ОСОБА_2 (як заінтересованою особою) до чоловіка ОСОБА_1 , який нібито відчужив автомобіль без її згоди, а обидва з подружжя вважають правочин недійсним з цих підстав, що виключає застосування ст. 65 СК України.

За правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-1587цс16, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Друга сторона правочину - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому неможливо встановити, чи діяв він недобросовісно, чи знав про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що ОСОБА_1 не отримав з годи на це другого з подружжя.

Жоден з позивачів не вказує, що не надавав згоди на укладення правочину, не пояснюють, яким чином був укладений правочин, з урахуванням того, що ОСОБА_1 на час його укладення перебував під вартою, а правочин укладений через торгівельну організацію ТОВ БМ-Групп , сторонами не надано відповідного документу (довіреності) на укладення правочину від імені ОСОБА_1

Навіть у позові і під час розгляду справи позивачі не вказували, а судом не установлено, хто саме з позивачів укладав правочин з ОСОБА_5 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що суд не може взяти до уваги доводи про те, що підставою недійсності правочину є укладення його без згоди когось з подружжя, оскільки ця обставина породжує правові наслідки у вигляді відновлення порушеного права одного співвласника майна у вигляді компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна, а не у вигляді його витребування на користь обох співвласників на підставі ст. 388 ЦК України із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду, стосовно того, що правонаступник ОСОБА_5 - його мати ОСОБА_3 , у цих правовідносинах не може виступати відповідачем, адже вона не є стороною оспорюваного правочину, не успадковувала від ОСОБА_5 автомобіль, про його витребування від останньої питання не ставиться.

Суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що позивачами не доведено належними і допустимими доказами те, що договір укладено під впливом тяжкої для позивача ОСОБА_1 обставини, того, що правочин є фіктивним, а також, що він укладений без згоди одного з подружжя, що виключає наслідки у вигляді визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 2 ст. 65 СК України, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним на підставі статей 233, 234 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Доводи заявника стосовно того, що є сумніви щодо юридичного факту стосовно укладення спірного правочину, оскільки місце вчинення спірного правочину та зареєстроване місцезнаходження суб`єкта господарювання є різними та посилання заявника на норми ст. ст. 211, 647 ЦК України, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, правочин було вчинено у відповідності до вимог чинного законодавства, за місцем проживання позивачів, які зробили пропозицію ОСОБА_5 стосовно укладання правочину.

Доводи заявників стосовно фіктивності спірного правочину, колегією суддів не береться до уваги, оскільки вони досліджувались в суді першої інстанції та рішенням суду їм надано оцінку, будь-яких доказів на спростування висновків суду першої інстанції щодо фіктивності спірного правочину, заявниками не надано. Крім того, судом першої інстанції було встановлено наявність в діях позивачів наміру створити правові наслідки обумовлені відчуженням спірного автомобіля у власність ОСОБА_5 .

Доводи заявників з приводу того, що відсутність підпису ОСОБА_5 в спірному правочині свідчить про відсутність з боку останнього намірів створити юридичні наслідки є тільки припущенням заявників, а тому не може бути взято колегією суддів до уваги, оскільки доказування згідно чинного законодавства, не може грунтуватись на припущеннях.

Доводи заявників стосовно того, що ОСОБА_5 не мав коштів на придбання автомобіля, також є припущеннями заявників, які жодними належними, достатніми та допустимими доказами не підтверджуються, тому також колегією суддів не беруться до уваги.

Доводи скарги позивачів фактично зводяться до незгоди заявників із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Заявником не надано до апеляційної скарги будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів на спростосування доводів та обставин викладених в рішенні суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2019 року підлягає залишенню без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров