Постанова

від 16.12.2019 по справі 715/1223/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 року м. Чернівці

справа № 715/1223/18

провадження 22ц/822/1062/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.

секретар Скрипка С.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мрія Фармінг Буковина на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Букагропром про визнання договору оренди землі недійсним

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Букагропром про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовувала слідуючими обставинами. Вона є власницею земельної ділянки загальною площею 1,31 га цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7321081900:01:002:0161, яка розташована на території Димківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 434094 від 28 серпня 2006 року.

Восени 2017 р. вона дізналась про існування договору оренди вищевказаної землі з ТзОВ Букагропром і що підпис у вказаному договорі та в акті приймання-передачі земельної ділянки в графі Орендодавець виконано не нею. У договорі оренди землі зазначений строк його дії - 10 років.

При огляді переданих їй документів (яких вона не підписувала) вона виявила те, що у договорі оренди землі від 15.08.2013р., акті приймання - передачі об`єкту оренди (земельної ділянки) від 15.08.2013р., кадастровому плані земельної ділянки від 16.10.2012р. та в акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 16.10.2012р. її записано як ОСОБА_1 та зазначені паспортні дані наступні: паспорт серії НОМЕР_1 який виданий 18 червня 2001 р., Глибоцьким РВ УМВС України в Чернівецькій області.

В той час її паспортні дані наступні: паспорт серії НОМЕР_2 який виданий 29 квітня 2009 р., Глибоцьким РВ УМВС України в Чернівецькій області.

З 2013р. по сьогоднішній час, відповідачем, в особі ТзОВ Букагропром неправомірно використовується вищезазначена земельна ділянка. Жодних законних підстав та будь-яких домовленостей чи договорів, які б надавали право користування цією земельною ділянкою, вона не укладала.

На її неодноразове усне звернення до відповідача з проханням повернути її землю ніяких заходів останній не приймав.

Зважаючи на наведене, самовільне зайняття земельної ділянки ТзОВ Букагропром порушують її права, як власника земельної ділянки на самостійне володіння, користування, розпорядження нею.

Стверджувала, що нею не було підписано жодних документів про оренду землі. Також нею не було підписано акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акту приймання - передачі земельної ділянки (паю). Тобто договір не є укладеним. Не укладений договір не породжує для його сторін прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення при його документальному оформленні.

На письмове звернення позивача до ТзОВ Букагропром щодо повернення безпідставно набутого майна, а саме, земельної ділянки загальною площею 1,31га., цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7321081900:01:002:0161, яка розташована на території Димківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 434094 від 28 серпня 2006 року, нею було отримано відповідь про недопустимість розірвання договору оренди в односторонньому порядку, так як на даний час наявний укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки (паю) є діючим.

Позивач просила визнати недійсним договір оренди землі від 15.08.2013року, серія та номер: б/н, укладеним між позивачкою та ТзОВ Букагропром на земельну ділянку загальною площею 1,31га., цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7321081900:01:002:0161, яка розташована на території Димківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 434094 від 28 серпня 2006 року. Стягнути з відповідача на її користь витрати у зв`язку з розглядом судової справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійним договір оренди землі від 15.08.2013 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ Букагропром на земельну ділянку загальною площею 1,31га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7321081900:01:002:0161, яка розташована на території Димківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №434094 від 28 серпня 2006 року.

Стягнуто з ТзОВ Букагропром , судові витрати в розмірі 1958 грн. у відшкодування судових витрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТзОВ Мрія Фармінг Буковина , яке є правонаступником ТзОВ Букагропром , просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю Мрія Фармінг Буковина у апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на те, що при прийнятті рішення в суді першої інстанції відповідач участі не приймав. Більш того, відповідача ТзОВ Букагропром не повідомляли про судові засідання, які призначалися судом після зупинення провадження у справі, ухвали про поновлення провадження, як і повісток про виклик в судове засідання ТзОВ Букагропром не отримувало.

Вказує на те, що договір оренди та акт приймання -передачі земельної ділянки в оренду підписано позивачем, як і надано останнім орендарю власні правовстановлюючі та особисті документи з метою виготовлення технічної документації, щодо виділення земельної ділянки в натурі на місцевості, кадастрового плану земельної ділянки. Вказані документи були необхідними для державної реєстрації права оренди за договором оренди та без наявності останніх було б неможливо здійснити державну реєстрацію права оренди.

Посилання суду в оскаржуваному рішенні на висновок експерта №603-К від 22.05.2019 р., відповідно до якого підпис у договорі оренди землі від 15.08.2013 р. виконаний, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою, є безпідставним, оскільки грунтується на припущенні. Суд не повно встановив всі обставини справи та безпідставно не взяв до уваги той факт, що позивач отримувала орендну плату. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки загальною площею 1,31 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7321081900:01:002:0161, яка розташована на території Димківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 434094 від 28 серпня 2006 року.

Як вбачається з договору оренди землі від 15.08.2013 року б/н, укладеного між ОСОБА_1 , мешканкою с. Димка Глибоцького району Чернівецької області, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 18.06.2001 р. та Товариством з обмеженою відповідальністю Букагропром земельну ділянку загальною площею 1,31 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7321081900:01:002:0161, яка розташована на території Димківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №434094 від 28.08.2006р. передано позивачкою в оренду відповідачу ТзОВ Букагропром терміном на 10 років.

Згідно висновку експерта №603-К від 22 травня 2019 року, підпис у договорі оренди землі від 15 серпня 2013 року в частині Реквізити сторін - орендодавець - виконаний, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповісти на питання в категоричній формі не виявилось можливим у зв`язку з ненаданням вільних зразків підпису ОСОБА_1 Підпис у акті приймання - передачі об`єкту оренди (земельної ділянки) від 15.08. 2013 року, в частині Орендодавець передав - виконаний, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Окрім того судом встановлено, що вищевказаний договір оренди землі та акт прийому-передачі об`єкту оренди (земельної ділянки) складені 15.08. 2013 року, кадастровий план земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 16.10. 2012 р. і в них зазначено особу - ОСОБА_1 , та паспортні дані позивачки зазначені наступні: паспорт серії НОМЕР_1 , який виданий 18.06. 2001р., Глибоцьким РВ УМВС України в Чернівецькій області.

В той же час паспортні дані позивачки на момент укладення договору (13 серпня 2013 року) були наступні: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , який виданий 29.04.2009 р., Глибоцьким РВ УМВС України в Чернівецькій області. Оскільки вона змінила прізвище та отримала новий паспорт.

Суд першої інстанції задовольняючи позов зазначив, що вказані обставини підтверджують той факт, що відповідач не володів інформацією про паспортні дані позивачки, і в договорі було зазначено паспорт позивачки, який був підставою для укладення попереднього аналогічного договору оренди земельної ділянки, строк якого закінчився, що також свідчить про відсутність волі позивачки на укладення вказаного договору оренди земельної та взагалі ставить під сумнів її присутність при укладенні вказаного договору.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року задоволено клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю Мрія Фармінг Буковина про залучення його до участі у справі в якості правонаступника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Букагропром . При цьому судом було враховано, що як вбачається із протоколу № 09-07-2018 загальних зборів ТОВ Букагропром від 09.07.2018р. та рішення учасника ТОВ Мрія Фармінг Буковина №11-06-2019 від 11.06.2019 р., Статуту ТОВ Мрія Фармінг Буковина в редакції від 11.06.2019 року, відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю Мрія Фармінг Буковина є правонаступником усіх прав та обов`язків відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю Букагропром .

ТзОВ Мрія Фармінг Буковина в апеляційній скарзі посилається на розгляд справи 05 липня 2019 року за відсутності представника ТзОВ Букагропром , не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції 05.07.2019р. розглянув справу за відсутності представника відповідача ТзОВ Букагропром , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки відповідача у судове засідання суд не з`ясував.

Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставі для скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи зазначені обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставі для його скасування та ухвалення нового рішення.

Згідно статті 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. (статті 14 Закону).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону ).

Положеннями частини першої статті 16 Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Встановлено, що 15.08.2013р. між ОСОБА_1 та ТзОВ Букагропром укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,31 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7321081900:01:002:0161, яка розташована на території Димківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №434094 від 28.08.2006р. передано позивачкою в оренду відповідачу ТзОВ Букагропром терміном на 10 років. Право оренди зареєстровано 25.07.2015р. Реєстраційною службою, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про інше речове право № 10552661.

В п.40 зазначеного договору сторонами погоджено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, враховуючи, що почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис на договорі оренди земельної ділянки не належать ОСОБА_1 , зробив висновок про невідповідність вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки. При цьому суд зазначив, що позивач особисто не підписувала договір оренди землі, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волі орендодавця на їх укладення, а тому наявні правові підстави для визнання договору недійсним.

Установивши під час розгляду справи факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення спірного договору оренди землі, оскільки згідно з вказаним експертним висновком експерта №603-К від 22 травня 2019 року цей договір нею не підписувався, суд дійшов висновку про визнання такого договору оренди недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Однак, судом першої інстанції не було враховано наступного.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом не враховано, що експертом не дана категорична відповідь щодо підпису у договорі оренди, оскільки у висновку експертизи зазначено, що підпис виконаний ймовірно не ОСОБА_1 , а іншою особою. Однак, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Положеннями ст.21 Закону України Про оренду землі визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до письмових відомостей на виплату зерна та видачу пшениці в рахунок орендної плати, позивач отримувала від відповідача протягом 2015-2017рр. зерно в якості орендної плати за надання в користування земельної ділянки.

Зазначене також підтверджується підписами напроти прізвища позивача у відомостях про одержання пшениці.

Отже, отримання позивачем орендної плати свідчить про її обізнаність про укладення між сторонами договору оренди землі та фактичне погодження з ним.

Доводи апелянта, що згідно вказаного договору оренди протягом всього строку дії договору відповідачем оброблялася земельна ділянка та сплачувалась орендна плата, яка була прийнята позивачем, отже, вказаний договір вважається таким, що прийнятий/схвалений/погоджений позивачем, заслуговують на увагу та є обгрунтованими.

При розгляді апеляційної скарги позивач підтвердила, що отримувала від відповідача протягом 2015-2016рр. зерно в якості орендної плати за землю. Крім того зазначила, що неодноразово усно зверталася до відповідача з проханням повернути їй землю, оскільки на даний час має бажання обробляти її самостійно. Отже, фактично позивач була обізнана про договір оренди від 15.08.2013р. та отримувала орендну плату.

В апеляційній скарзі апелянт посилався на пропуск позивачем строку позовної давності. Про застосування строку давності було заявлено відповідачем і в суді першої інстанції.

Суд першої інстанції вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізналася восени 2017 року. Суд посилався на те, що згідно висновку експерта позивач не підписувала даного договору у зв`язку з чим не могла знати про його існування.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства .

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Оспорюючи договір оренди від 15.08.2013р. в суд з позовом позивач звернулася 14.06.2018р. Позивач зазначала, що дізналася про зазначений договір оренди лише в 2017р., однак належними та допустимими доказами це не підтвердила та не зазначила при яких обставинах їй стало це відомо. Крім того зазначене спростовується доказами виплати їй та отриманням нею орендної плати за землю починаючи з 2015р. Як було встановлено судом позивач отримувала від відповідача протягом 2015-2017рр. зерно в якості орендної плати за землю. Презюмується можливість та обов`язок особи знати про стан своїх майнових прав, що передбачає в тому числі обов`язок доведення того факту, що особа не могла дізнатися про порушення свого права.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

За таких обставин, колегія вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Згідно з роз`ясненнями абз.3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи, що позов не доведено, що є самостійною підставою, в позові слід відмовити по суті позовних вимог.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставі для його скасування та ухвалення нового рішення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374, п.2, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково, або змінити рішення у разі недоведеності обставин що мають значення для справи, а також в разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставі для його скасування та ухвалення нового рішення.

Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, безпідставно вважав позов доведеним належними, допустимими та достатніми доказами, що відповідно до п.2, п.4 ч.1, п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.2, п.4 ч.1, п.3. ч.3 ст. 376, ст.ст. 367, 368, 381, 382, 284 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мрія Фармінг Буковина задовольнити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2019 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Букагропром про визнання договору оренди землі недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мрія Фармінг Буковина 1057,20грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови - 18 грудня 2019 року.

Головуючий (підпис) І.Б. Перепелюк

Судді (підпис) А.І. Владичан

(підпис) Н.К. Височанська

Згідно з оригіналом :