Постанова

від 13.11.2019 по справі 132/861/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 132/861/17-ц

провадження № 61-29250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Прилуцьке ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Денишенко Т. О., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке (далі - ТОВ Прилуцьке ), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю СХК Вінницька промислова група (далі - ТОВ СХК Вінницька промислова група ) про визнання недійсним договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала таке. Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серія І-ВН № 050008 від 30 серпня 2002 року, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 49, позивач є власником земельної ділянки загальною площею 3,8398 га, кадастровий номер 0521689000:02:001:0010, яка розташована в одному земельному масиві на території Чернятинської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна ділянка оброблялися відповідачем на підставі договору оренди

від 16 квітня 2011 року, який був укладений строком на 5 років.

Влітку 2016 року представники відповідача повідомили позивача про те, що договір оренди, укладений з нею закінчився, тому існує необхідність укладення нового договору оренди, на що остання не погодилась, а натомість розписалась за отримання коштів за оренду землі в наданих їй для підпису документах.

Після закінчення строку дії договору позивач мала намір здійснювати самостійний обробіток власної землі, але з часом зрозуміла, що не має на те можливості і залучила для її обробітку іншу особу.

У лютому 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналася про наявність нового договору оренди, укладеного між сторонами 11 серпня 2016 року, який зареєстровано 16 жовтня 2016 року відділом надання адміністративних послуг Могилів-Подільської міської ради Вінницької області. При цьому, договір оренди землі, укладений між нею та відповідачем 16 квітня 2011 року, який зареєстрований 14 травня 2012 року, був чинним станом на 11 серпня 2016 року, тому позивач з відповідачем не мали права до його закінчення укладати та реєструвати новий договір.

Договір оренди землі від 11 серпня 2016 року б/н, укладений між позивачем та відповідачем, є недійсним, оскільки право оренди на цю ділянки виникло у відповідача з 14 травня 2012 року і до цих пір воно не припинено, як і не припинено термін дії самого договору оренди, який діє до 14 травня 2017 року, а тому зобов`язання за цим договором мають виконуватися відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Калинівського районного суджу Вінницької області від 19 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди від 11 серпня 2016 року на підставі статей 203, 215 ЦК України, так як останній укладений з дотриманням вимог Закону України Про оренду землі та інших норм чинного законодавства України.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір оренди землі від 11 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Прилуцьке . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору оренди недійсним, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваний договір укладений у період дії раніше укладеного, 16 квітня 2011 року, договору оренди землі між тими ж сторонами та щодо тієї ж самої земельної ділянки, та зареєстрований у встановленому порядку. За частиною другою статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Як вбачається зі змісту оспорюваного договору оренди землі, його положення не містять ознак новації: відсутні відомості про наявність домовленості між сторонами договору про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між цими ж сторонами, а також судом не встановлено існування будь-якого іншого окремого договору про припинення зобов`язання за договором оренди, укладеного між цими сторонами 16 квітня 2011 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У листопаді 2017 року ТОВ Прилуцьке звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції не вказав, на підставі якої норми права оспорюваний договір оренди є недійсним. У чинному законодавстві не існує прямої заборони укладати інший договір, зокрема договору оренди землі, між одними і тими ж сторонами з приводу одного і того ж об`єкта за наявності чинного договору оренди. Висновки апеляційного суду не відповідають правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У вересні 2019 року до Верховного Суду від ТОВ СХК Вінницька промислова група надійшла заява про залучення до участі правонаступника відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року вказане клопотання задоволено, залучено до участі у справі правонаступника відповідача - ТОВ СКХ Вінницька промислова група , справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії І-ВН № 050008 від 30 серпня 2002 року, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 49, є власником земельної ділянки загальною площею 3,8398 га, кадастровий номер 0521689000:02:001:0010, яка розташована в одному земельному масиві на території Чернятинської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

16 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ Прилуцьке (правонаступником якого є ТОВ СХК Вінницька промислова група ) укладений договір оренди землі строком на 5 років, який зареєстрований 14 травня 2012 року. А 11 серпня 2016 року між цими ж сторонами укладений новий договір оренди землі, зареєстрований 16 жовтня 2016 року відділом надання адміністративних послуг Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, строком до 31 грудня 2026 року, з правом пролонгації, предметом цього договору є та ж земельна ділянка, що й за попереднім договором оренди, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 79353185.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

За вимогами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Згідно із частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Відповідно до вимог частини другої статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Новація - це угода сторін про те, що первісне зобов`язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов`язальне правовідношення. Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в угоді припинення зобов`язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов`язанням. Оскільки нове зобов`язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов`язання, що забезпечують виконання колишнього зобов`язання, якщо сторони не обумовили, що ті продовжують свою дію. Однак, якщо має місце не новація, а проста зміна умови договору (наприклад, подовження терміну його дії), то додаткові зобов`язання свою дію зберігають. Основна особливість новації полягає в тому, що при ній відбувається заміна зобов`язання: місце зобов`язання, що припинило своє існування, займає нове. Неодмінна вимога до новації - збереження суб`єктного складу зобов`язання (у первісному і тому, що заново виникло, зобов`язаннях виступають той же кредитор і той же боржник). Для здійснення новації необхідно, щоб і первісне, і нове зобов`язання були дійсними. На стороні, що посилається на новацію, лежить обов`язок у випадку суперечки довести угоду з цього приводу з іншою стороною зобов`язання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони скористались вказаним принципом свободи договору, уклавши договір оренди від 11 серпня 2016 року у новій редакції, який підписано обома сторонами (а.с. 110).

Суд першої інстанції правильно вказав, що такий договір відповідає вимогам Закону України Про оренду землі та іншим нормам чинного законодавства України, сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а тому відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання його недійсним.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір оренди землі від 11 серпня 2016 року відповідає вимогам Закону України Про оренду землі , ЦК України, ЗК України, сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, отже, позов є безпідставним.

При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК 2004 року) та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а у справі не встановлено, що укладенням оспорюваного договору оренди землі порушені законні права позивача.

Щодо посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-78цс13, то воно не заслуговує на увагу, оскільки у справах відмінні підстави позову, зміст позовних вимог та інші фактичні обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові у зв`язку з його безпідставністю, при цьому суд, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року скасувати.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко