Рішення

від 18.12.2019 по справі 911/2473/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2473/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО-СФЕРА

до Києво-Святошинського районного коммунального підприємства Шкільні Їдальні

про стягнення 46 035,25 грн.

Представники сторін:

від позивача: Ткаченко Т.О.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКО-СФЕРА звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Києво-Святошинського районного комунального підприємства Шкільні Їдальні про стягнення 46 035,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 402 від 11.06.2014. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 33 992,86 грн. основного боргу, 7 497,62 грн. пені, 1 392,82 грн. 3 % річних та 3 151,95 грн. інфляційних втрат .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.10.2019 відкрито провадження по справі № 911/2473/19. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.11.2019.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.10.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Жуковського, б.4.

Зазначену ухвалу від 09.10.2019 відповідачем отримано 22.10.2019, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за № 0103271004269.

06.11.2019 представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 06.11.2019 представником позивача надано пояснення по справі.

В судовому засіданні 06.11.2019 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 21.11.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 11.11.2019 судом складено та направлено на офіційне місцезнаходження відповідача ухвалу-повідомлення.

Однак, зазначене поштове відправлення знаходиться у точці видачі/доставки, що підтверджується інформацією, яка міститься на офіційному сайті ПАТ Укрпошта .

21.11.2019 в судове засідання представник відповідача вдруге не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 21.11.2019 представником позивача надано пояснення по справі.

В судовому засіданні 21.11.2019 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 11.12.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення представника відповідача про дату судового засідання, 27.11.2019 судом складено та направлено на офіційне місцезнаходження відповідача ухвалу-повідомлення.

11.12.2019 представник відповідача втретє не з`явився в судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 11.12.2019 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначення розгляду справи по суті на 18.12.2019, яка занесена до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 12.12.2019 судом складено та направлено на офіційне місцезнаходження відповідача ухвалу-повідомлення.

12.12.2019 представник позивача в судове засідання не з`явився в судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 12.12.2019 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити повністю.

Наразі, суд наголошує, що представник відповідача, в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.12.2019 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКО-СФЕРА (далі - постачальник, позивач) та Києво-Святошинським районним комунальним підприємством ШКІЛЬНІ ЇДАЛЬНІ (далі - покупець, відповідач) укладено договір № 402 (далі - договір). Пунктом 1.1 зазначеного правочину сторони узгодили, що в порядку та на визначених цим договором умовах, постачальник зобов`язується постачати покупцеві соки, напої та іншу продовольчу продукцію (надалі-Товар), згідно видаткових накладних, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на даного Договору.

Кількість, асортимент та ціни на Товар зазначаються у специфікації або у видаткових (товарно-транспортних) накладних, які є невід`ємною частиною Договору. Разом з товаром Постачальник зобов`язаний надати Покупцю видаткову накладну, податкову накладну, документи про якість Товару (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. п. 4.1 договору-1, поставка Товару здійснюється відповідно до Замовлення Покупця, в якому встановлюється найменування, кількість, вид, адреса та строки поставки. Замовлення може містити і інші положення, які оформлюються за взаємною згодою сторін.

Згідно пункту 4.5 договору, здача-приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється Покупцем в момент отримання Товару від Постачальника, шляхом підписання представниками сторін накладних. У разі виявлення невідповідності кількості Товару складається відповідний акт. У випадку, коли такий акт за участю представника Постачальника не складено, претензії по кількості Товару Постачальником не приймаються. Постачальник несе відповідальність за якість поставленого товару в період всього терміну його придатності. В разі виявлення заводських дефектів, щодо якості Товару такий Товар підлягає поверненню або заміні його на якісний.

Судом встановлено, що позивачем, за період дії договору, було поставлено товар на загальну суму 367 886,70 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних. Зазначені видаткові накладні з боку відповідача підписано без будь-яких зауважень та заперечень.

Пунктами 3.1, 3.2-3.4 договору визначено, що сума Договору складає суму всіх поставок, здійснених в межах даного Договору. Покупець здійснює оплату кожної партії Товару, за ціною передбаченою у накладній на Товар, протягом 45 календарних днів з моменту поставки Товару. Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зараховується на розрахунковий рахунок Постачальника або день внесення готівки в касу Постачальника.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 333 893,84 грн. (копії виписок по рахунку долучено до матеріалів справи).

Згідно з п. 6.1 та 6.2 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2014. Якщо за 30 календарних днів до закінчення дії Договору жодна із Сторін не відмовиться від цього Договору, дія Договору вважається продовженою на наступний рік з аналогічною пролонгацією на невизначений термін на тих самих умовах.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 402 від 11.06.2014, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладено між сторонами договорів поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договорами належним чином, поставивши відповідачеві товар по договору на загальну суму 367 886,70 грн., що підтверджується накладними, копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено у п.п. 3.1, 3.2-3.4 договору визначено, що сума Договору складає суму всіх поставок, здійснених в межах даного Договору. Покупець здійснює оплату кожної партії Товару, за ціною передбаченою у накладній на Товар, протягом 45 календарних днів з моменту поставки Товару. Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зараховується на розрахунковий рахунок Постачальника або день внесення готівки в касу Постачальника.

Враховуючи дати накладних та строки, встановлені сторонами для здійснення оплати, господарський суд встановив, що строк оплати товару поставленого позивачем відповідачу є таким, що настав.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 333 893,84 грн., у зв`язку із чим, товар на загальну суму 33 992,86 грн. є неоплаченим. Протилежного не доведено, доказів оплати суду не подано.

Крім того, 28.05.2019 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу № 24/05 від 24.05.2019, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКО-СФЕРА вимагало від відповідача сплатити наявну заборгованість у сумі 33 992,86 грн.(копії вимоги та доказів направлення наявні у матеріалах справи).

Зазначена вимога з боку відповідача залишена без належного реагування, заборгованість не оплачена.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 33 992,86 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 договору, у випадку несвоєчасної оплати, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої партії Товару за кожен день прострочення.

Щодо наведеної вимоги, господарський суд зазначає наступне.

При дослідженні розрахунку, наданого позивачем, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКО-СФЕРА визначено початок прострочення за видатковою накладною № КСЕС0004677 від 10.05.2018 з 25.06.2018; за видатковою накладною № КСЕС0004938 від 17.05.18 з 02.07.2018 та за видатковою накладною № КСЕС0005142 від 23.05.2018 з 08.07.2018.

Разом із тим, судом встановлено, що позивачем не враховані наступні приписи законодавства України щодо не врахування вихідних днів.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням зазначеного, Господарський суд встановив, що прострочення за накладною № КСЕС0004677 від 10.05.2018 почалось з 26.06.2018; за видатковою накладною № КСЕС0004938 від 17.05.18 почалось з 03.07.2018 та за видатковою накладною № КСЕС0005142 від 23.05.2018 прострочення почалось з 10.07.2018.

Наразі суд зазначає, що хоча позивачем невірно визначено початок прострочення по накладним № № КСЕС0004677, КСЕС0004938 та КСЕС0005142, разом із тим, зазначений розрахунок здійснено в межах 6-місячного строку, передбаченого законодавством України.

Отже, здійснивши власний перерахунок пені в межах розрахунку позивача з урахуванням умов договору; здійснених поставок, а також порядку розрахунків погодженого сторонами та дат прострочення, встановлених судом, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 7 450,77 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати за договором поставки 3% річних в сумі 1 392,82 грн. та інфляційні втрати у сумі 3 151,95 грн.

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням встановлених судом дат прострочення платежів, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 1 388,68 грн. та 2 644,10 грн. відповідно.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 897,68 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Києво-Святошинського районного комунального підприємства Шкільні Їдальні (місцезнаходження: 08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Жуковського, б.4, код ЄДРПОУ 32170620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКО-СФЕРА (місцезнаходження: 22400, Вінницька обл., Калинівський район, м. Калинівка, вул. Івана Мазепи, 45 код ЄДРПОУ 32320552) 33 992,86 грн. основного боргу, 7 450,77 грн. нарахованої пені, 1 388,68 грн. 3 % річних, 2 644,10 грн. інфляційних втрат та 1 897,68 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2019.

Суддя Л.В. Сокуренко