Рішення

від 19.12.2019 по справі 910/14408/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2019Справа № 910/14408/19 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Перспектива , с. Ілліча, Костянтинівський район, Донецька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми АВ Центр , м. Київ

про стягнення 7 901,62 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Перспектива (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми АВ Центр (надалі також - відповідач) суми коштів в розмірі 7 848,72 грн та 3% річних в розмірі 52,90 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано поставку товару, оплаченого позивачем.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050924584 отримав ухвалу суду від 21.10.2019 про відкриття провадження у справі 29.10.2019.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 13.11.2019 року (включно).

07.11.2019 року (в межах визначеного судом строку) відповідачем засобами поштового зв`язку надіслано до суду відзив на позовну заяву в якому зазначено, що 05.06.2019 року відповідачем було передано вантаж для позивача на відділення №17 Нова пошта в місті Києві, про що свідчить експрес-накладна №59998079771567 і з того часу позивач офіційно не звертався до нашого підприємства з претензіями щодо поставки товару.

21.11.2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій він зазначає про те, що зазначені відповідачем документи не підтверджують самого факту передачі відповідачем позивачу товару у власність останнього.

Відповідач правом на подачу до суду заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, як постачальником, було виставлено позивачу, як покупцю, для оплати рахунок №11312 від 29.05.2019 року за товар: 6800 Маска повна 3М, CL1, середнього розміру в кількості 2 шт на суму 5 913,60 грн та 6075 фільтр 3М А1+формальдегід в кількості 4 шт на суму 627,00 грн. Загальна суму рахунку №11312 від 29.05.2019 року складає 7 848,72 грн (з урахуванням ПДВ).

В подальшому позивачем було здійснено оплату вказаного у рахунку товару на суму в розмірі 7 848,72 грн, на підставі платіжного доручення №3100 від 04.06.2019 року.

Однак, як зазначає позивач, обов`язок щодо поставки товару відповідачем виконано не було, у зв`язку із чим позивач просить суд стягнути з відповідача кошти перераховані відповідачу в розмірі 7 848,72 грн.

З метою досудового врегулювання, позивач звертався до відповідача з претензією №102 від 21.06.2019 року, якою вимагав протягом 10 днів з моменту її отримання поставити товар чи повернути кошти.

Зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді, товар поставлено не було, грошові кошти позивачу не повернуті, внаслідок чого останній звернувся із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено вище, відповідач виставив позивачу для оплати рахунок №11312 від 29.05.2019 року на загальну суму в розмірі 7 848,72 грн (з урахуванням ПДВ).

Позивачем було здійснено оплату рахунку на вказану суму на підставі платіжного доручення №3100 від 04.06.2019 року.

Проте, товар, позивачем отримано так і не було.

Як зазначає відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, 05.06.2019 року ним було передано вантаж для позивача на відділення №17 Нова пошта в місті Києві, про що свідчить експрес-накладна №59998079771567 і з того часу позивач офіційно не звертався до нашого підприємства з претензіями щодо поставки товару.

Відповідно до вказаної експрес-накладної № 59998079771567 одержувачем посилки зазначено ТОВ Перспектива ОСОБА_1 , м. Костянтинівка, відділення №3 Донецька область.

Судом встановлено, що відповідно до офіційної інформації, яка міститься на сайті https://novaposhta.ua , відправлення за експрес-накладною №59998079771567, станом на час розгляду справи, перебуває на сортувальному терміналі у місті Київ.

В цей же час, адресою місцезнаходження позивача є Донецька область, Костянтинівський район, с. Ілліча, про що зазначено в рахунку №11312 від 29.05.2019.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно із статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами першою, другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.91, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

У зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку з поставки товару позивач звернувся до відповідача з претензією №102 від 21.06.2019 року, якою вимагав протягом 10 днів з моменту її отримання поставити товар чи повернути кошти.

Зазначена претензія направлена на адресу відповідача, проте відповідно до відомостей поштового відправлення №8511307942651 не вручена 01.07.2019 року під час доставки.

В той же час, відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 №270, у випадку правильного зазначення адреси одержувача поштового відправлення, останній має відповідально ставитись до обов`язку з отримання таких відправлень за місцем реєстрації у поштовому відділенні чи в своїй поштовій скринці.

Частина 1 статті 662 ЦК України встановлює, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач вимагав відповідача поставити товар чи здійснити повернення коштів у строк до 10 днів з дня отримання вимоги, проте у зв`язку з відмовою відповідача отримати поштове відправлення позивача, відлік строку виконання обов`язку з поставки товару чи повернення коштів починається з 01.07.2019 року і повинен був бути виконаний до 10.07.2019 року включно.

Частиною 1 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи, а також поясненнями сторін встановлюється факт того, що товар позивачу вручений не був.

Твердження відповідача щодо того, що оскільки він здав товар на Нову пошту то його обов`язок з передачі товару є виконаним, не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки у відповідності до положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Ні із заяв по суті спору, поданих сторонами, ні з матеріалів справи, не вбачається здійснення передачі позивачу оплаченого ним товару на суму в розмірі 7 848,72 грн.

Як і твердження відповідача, що ним було передано на Нову пошту товар для відправки позивачу за експрес-накладною №59998079771567 не знаходять свого підтвердження і не доводять факту відправки товару, оскільки, як зазначалось вище, станом на час розгляду справи, товар перебуває на сортувальному терміналі у місті Київ, а не у м. Костянтинівка, де його мав би отримати позивач.

Таким чином, доказів виконання зобов`язань по договору, укладеному в спрощений спосіб, відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, суд дійшов до висновку, що у встановлений позивачем строк, відповідачем передачу товару позивачу не здійснено і кошти в розмірі 7 848,72 грн не повернуто, а позивачем, в свою чергу, належним чином, відповідно до статей 525, 526, 655, 712 ЦК України та статей 181, 193 ГК України, доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована позиція викладена в позовній заяві.

Враховуючи те, що товар позивачем отриманий не був, кошти відповідачем повернуті позивачу не були, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача та про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов цій частині підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 52,90 грн, нарахованої за період з 11.07.2019 року по 30.09.2019 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення коштів згідно умов договору, укладеного в спрощений спосіб, у позивача виникло право на нарахування 3% річних у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір нарахованих процентів відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 52,90 грн підлягають задоволенню.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Перспектива до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Ав Центр про стягнення 7 848,72 грн основного боргу та 52,90 грн 3% річних грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2019 року між адвокатом Гарматіним Кирило Володимировичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю Перспектива (клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги №б/н, предметом якого є надання клієнту адвокатом професійної правничої допомоги, здійснення захисту, представництва за окремими дорученнями в судових справах.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Додатколву угоду №1 від 30.09.2019 року, Акт приймання-передачі наданих послуг від 02.10.2019 року та платіжне доручення №109 від 02.10.2019 на суму 1 000,00 грн.

Судом встановлено, що Гарматін К.В. є адвокатом в розумінні Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

Проте, Суд зазначає, що позовна заява від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Перспектива підписана не адвокатом, а директором позивача Тулєєвим В.Ю.

Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг від 02.10.2019, заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн, складається з:

- надання усної консультації з питання безпідставно набутих ТОВ фірма Ав Центр грошових коштів - 200,00 грн;

- складання позовної заяви до господарського суду міста Києва про стягнення безпідставно набутих ТОВ фірма Ав Центр грошових коштів - 800,00 грн.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 1 921,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Ав Центр (ідентифікаційний код 20028822, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Аляб`єва, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Перспектива (ідентифікаційний код 25118903, місцезнаходження: 85113, Донецька область, Костянтинівський район, с. Ілліча, вул. Дорожна, буд. 45) суму коштів в розмірі 7 848,72 грн (сім тисяч вісімсот сорок вісім гривень 72 копійки), суму 3% річних в розмірі 52,90 грн (п`ятдесят дві гривні 90 копійок), суму судового збору у розмірі 1 921,00 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.М. Морозов