Рішення

від 10.12.2019 по справі 540/607/19

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/607/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ковбій О.В.,

при секретарі: Калівошко В.В.,

за участі: представника позивача - Колосова М.А.

представника відповідача - Козлової Н.О.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМЗ" до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМЗ" (далі - позивач, ТОВ "ЕМЗ") звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.02.2019 року №0000411422 та №0000421422.

Ухвалою від 29.03.2019 року позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 15.04.2019 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу в загальному позовному провадженні. Підготовче засідання призначене на 02.05.2019 року о 15:30 год.

В судове засідання на вказану дату сторони з`явились. За їх спільним клопотанням, протокольною ухвалою суду оголошено перерву в підготовчому засідання до 21.05.2019 року.

В підготовчому засіданні, призначеному на 21.05.2019 року, за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 28.05.2019 року.

За клопотанням представника позивача також оголошено перерву в підготовчому засіданні, яке відбулось 28.05.2019 року. Наступною датою засідання визначено 14.06.2019 року.

В підготовче засіданні, призначене на 14.06.2019 року сторони з`явились. Ухвалою суду від 14.06.19 року клопотання представника позивача задоволено, по справі призначено судову економічну (бухгалтерського та податкового обліку) експертизу, проведення якої доручено експертам Херсонського науково дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Цією ж ухвалою провадження у справі зупинено до отримання результатів експертизи.

Ухвалою суду від 14.11.2019 року поновлено провадження в справі, судове засідання призначено на 14.11.2019 р. о 13:30 год.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "ЕМЗ" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., за результатами якої складені спірні ППР. Позивач вважає їх незаконними, оскільки перевіркою не вірно надана оцінка обставинам господарської діяльності ТОВ "ЕМЗ". Стверджує про реальність та дійсність господарських угод позивача з контрагентами-постачальниками ТОВ "Аппарель", ПП "Терраторгбуд", ТОВ "Преміум лайф", ПП "Златавабудпівдень", ПП "ВК Цемент", ПП "Херсонбудстар", ПП "Трайгон Херсон Південь", ТОВ "Транзит про", ТОВ "Кантрі торг", оскільки товар за угодами поставлений вказаними контрагентами у повному обсязі, належним чином оприбуткований та оплачений і використаний у власній господарській діяльності позивача з метою отримання прибутку. Крім того, наголошуючи на принципі індивідуального характеру відповідальності, позивач стверджує, що у нього відсунутій обов`язок перевіряти контрагентів стосовно дотримання ними норм податкового законодавства. Вважає, що ППР, прийняті за результатами проведеної перевірки, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, зазначила, що викладені позивачем у позові доводи безпідставні та необґрунтовані. Відповідач зазначає, що за результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлені порушення позивачем податкового законодавства, що полягало у заниженні податку на прибуток на загальну суму 1387218,00 грн. та заниженні податку на додану вартість на суму 1538188,00 грн. Відповідач зазначає, що господарські операції позивача з контрагентами були безтоварними, на що вказують дані ЄРПН. На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволені позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМЗ", код ЄДРПОУ 38915418 зареєстроване 27.09.2013 року № 14991020000016742 та розташоване за адресою: 749000, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 43-Л, кім. 3. Товариство взяте на облік Новокаховською ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області 30.09.2013 року за №210313155165. Видами діяльності позивача є: виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів (28.15), виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу (23.69), виробництво електронних компонентів (26.11), роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (47.52), вантажний автомобільний транспорт (49.41), основний вид - оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (46.69).

З 27.11.2018 року по 10.12.2018 року ГУ ДФС на підставі наказу про проведення перевірки від 14.11.2018 року № 1277 та направлень на проведення перевірки від 23.11.2018 року № 840 та від 26.11.2018 року № 845-846, проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "ЕМЗ" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р.

17.12.2018 року за результатами перевірки складено акт № 243/21-22-14-01 (далі - Акт № 243), яким встановлені наступні порушення:

1) п.44.1, пп.44.2,пп. 44.3 ст. 44. пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134. пп. 198.1, п. 198.2. п. 198.3 ст. 198 ПКУ, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 387 218 грн., у тому числі: 2016 рік на суму 670 113 грн., 2017 рік - 717 104 грн.

2) п. 192.1 ст. 192, п. 198.1. п. 19.3, п. 198.6 ст. 198 ПКУ в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 538 188 грн.

На підставі висновків Акта № 243 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.02.2019 року № 0000411422 з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 387 218,00 грн., штрафні санкції - 346 805,00 грн.), № 0000421422 з податку на додану вартість в сумі 1 538 188,00 грн., штрафні санкції - 384 547,00 грн.), в тому числі на суму:

- лютий 2016 - 26813 грн.;

- березень 2016 - 234200 грн.;

- квітень 2016 - 167 грн.;

- травень 2016 - 76000 грн.;

- серпень 2016 - 53383 грн.;

- вересень 2016 - 99050 грн.;

- жовтень 2016 - 121017 грн.;

- листопад 2016 - 25828 грн.;

- грудень 2016 - 55167 грн.;

- січень 2017 - 83133 грн.;

- лютий 2017 - 55217 грн.;

- березень 2017 - 111517 грн.;

- квітень 2017 - 64863 грн.;

- травень 2017 - 11751 грн.;

- червень 2017 - 76217 грн.;

- липень 2017 - 83432 грн.;

- серпень 2017 - 92200 грн.;

- вересень 2017 - 110700 грн.;

- жовтень 2017 - 78300 грн.;

- грудень 2017 - 79183 грн.

Позивач вважає прийняті ППР такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПКУ.

Згідно п. 44.2 ст. 44 ПКУ для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень ПКУ. Такі платники податку при застосуванні положень Податкового кодексу України, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПКУ, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 44.3 статті 44 ПКУ визначено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів, з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового Кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення пре незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п. 192.1 ст.192 ПКУ якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних:

постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації;

отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.

Складені платником податку розрахунки коригування до податкових накладних, складених до 1 лютого 2015 року, розрахунки коригування до податкових накладних, які не підлягали наданню отримувачу (покупцю) - платнику податку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальником (продавцем). Зазначене не поширюється на розрахунки коригування, що передбачають зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику (зменшення податкового зобов`язання постачальника та податкового кредиту отримувача), складені після 1 липня 2015 року до податкових накладних, складених до 1 липня 2015 року на отримувача (покупця) - платника податку, які підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувачем (покупцем) товарів/послуг.

Розрахунок коригування до податкової накладної складається також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, у тому числі не пов`язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг.

Підпунктом 192.1.1 п. 192.1 статті 192 ПКУ визначено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

- постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

- отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв`язку з отриманням таких товарів/послуг.

Постачальник має право зменшити суму податкових зобов`язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

- постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

- отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Отримувач має право збільшити суму податкового кредиту лише після реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Відповідно до п.п. 198.1-198.3 та п. 198.6 ст.198 ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 ПКУ, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 ПКУ, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного додаткового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому пункту 198.6 ст. 198 ПКУ документами, платник податку несе відповідальність відповідно до ПКУ.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Згідно п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Суд зауважує, що первинні документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Позивачем в ході перевірки надано відповідачу всі первинні документи, якими підтверджується виконання господарських операцій по спірним угодам, зокрема, копії договорів, видаткових накладних, рахунків на оплату, банківських виписок, акти здачі-прийняття робіт, оформлених відповідно до законодавства про бухгалтерський облік та на підставі яких ТОВ "ЕМЗ" було задокументовано придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг, сформовано показники бухгалтерського обліку по взаємовідносинам з ТОВ "Апарель", ПП "Терраторгбуд", ТОВ "Преміум лайф", ПП "Златавабудпівдень", ПП "ВК Цемент", ПП "Херсонбудстар", ПП "Трайгон Херсон Південь", ТОВ "Транзит про", ТОВ "Кантрі торг", які мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов`язковість яких встановлена ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 року.

Крім того, судом досліджені декларації з ПДВ з додатками Д1 "Розрахунок коригування сум податку на додану вартість" та Д5 "Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", відповідно до яких ТОВ "ЕМЗ" задекларовано за 2015-2017 роки суми податкового кредиту, сформованих від вищезазначених контрагентів-постачальників, у загальній сумі 1 444 374 грн.

Щодо безтоварності операцій суд зазначає, що згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов`язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг, в даному випадку, вже само по собі, є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

У той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

В акті перевірки №243/21-22-14-01/38915418 від 17 грудня 2018 року відсутні посилання на прямі порушення законів, згідно яких можна встановити недійсність правочинів ТОВ "ЕМЗ" з його контрагентами, а тому недійсність цих правочинів має бути визнана судом.

Також, в акті перевірки відсутні посилання на судові рішення щодо встановлення недійсності правочинів підприємства з його контрагентами.

Враховуючи вищезазначене, а також наявність документальних підстав формування показників фінансової та податкової звітності ТОВ "ЕМЗ" та відсутністю судових рішень щодо встановлення безтоварності операцій по взаємовідносинам з зазначеними в акті перевірки контрагентами, суд дійшов висновку про те, що підприємством не занижено податок на прибуток на загальну суму 1 387 218 грн. та податок на додану вартість на загальну суму 1 538 188 грн.

За результатом дослідження наявної первинної бухгалтерської документації, з урахуванням висновку експерта від 22.10.2019 року №57-ЕК суд дійшов наступних висновків.

За результатом дослідження видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт, рахунків на оплату, банківських виписок, аналізів рахунку 631, детальний перелік яких наведений в Акті перевірки та в висновку експерта від 22.10.2019 року №57-ЕК, а тому суд вважає недоцільним перелічувати їх в тексті даного рішення, по взаємовідносинам ТОВ "ЕМЗ" з ТОВ "Апарель", ПП "Терраторгбуд", ТОВ "Преміум лайф", ПП "Златавабудпівдень", ПП "ВК Цемент", ПП "Херсонбудстар", ПП "Трайгон Херсон Південь", ТОВ "Транзит про", ТОВ "Кантрі торг" обсяги господарських операцій та проведення розрахунків є документально підтвердженими, на противагу висновків відповідача в Акті перевірки.

З урахуванням наведеного, а також відповідно до копій податкових декларацій з податку на прибуток підприємства, фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва ТОВ "ЕМЗ" підприємством отримано чистий прибуток в сумі 97,7 тис. грн за 2015 рік, 84,9 тис. грн. за 2016 рік та у сумі 55,5 тис. грн. за 2017 рік, що свідчить про правильність наведених у фінансовій звітності підприємства даних.

Додатково наведені висновки підтверджуються висновком акту перевірки від 22.10.2019 року №57-ЕК, здійсненою на виконання ухвали суду від 14.06.2019 року.

Так, згідно висновків експертизи:

1. Не підтверджується документально зазначене в акті документальної планової виїзної перевірки податкового законодавства №243/21-22-14-01/38915418 від 17 грудня 2018 року визначене податковим органом заниження податку на прибуток на загальну суму 1 387 218 грн.

2. Не підтверджується документально зазначене в акті документальної планової виїзної перевірки податкового законодавства №243/21-22-14-01/38915418 від 17 грудня 2018 року визначене податковим органом заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 538 188 грн.

3. Підтверджуються документально обсяги господарських операцій та проведення розрахунків з контрагентами, зазначеними в акті документальної планової виїзної перевірки податкового законодавствах №243/21-22-14- 01/38915418 від 17 грудня 2018 року.

4. За період, вказаний в акті документальної перевірки, ТОВ ЕМЗ задокументовано отримання чистого прибутку у сумі 97,7 тис. грн. за 2015 рік, у сумі 84,9 тис. грн. за 2016 рік та у сумі 55,5 тис. грн. за 2017 рік.

Отже, з наведеного висновку експерта убачається, що на підставі наявної первинної бухгалтерської документації спростовуються висновки контролюючого органу про заниження податку на прибуток на загальну суму 1387218,00 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 1538188,00 грн., які зроблені контролюючим органом в результаті визнання безтоварними господарські операції, що відбулись у перевіряємий період між позивачем та його контрагентами.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Також, суд звертає увагу на те, що згідно матеріалів проведеної відповідачем перевірки зустрічні перевірки контрагентів позивача не проводились, усі викладені в акті доводи були сформовані за результатами аналізу електронних баз даних контролюючого органу.

Крім того суд зазначає, що відповідачем під час перевірки ТОВ "ЕМЗ" по взаємовідносинам з кожним із контрагентів встановлено використання ТМЦ та робіт в господарській діяльності позивача (в подальшому реалізовано покупцям), що підтверджується Актом перевірки.

За статтею 1 та частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Ці документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій; вони фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

У платника податків відсутній обов`язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, зокрема, у справі К/800/12536/15 та № К/800/39823/13.

Також суд зазначає, що однією з основних підстав для висновків податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ "Апарель" є факт внесення відомостей до ЄРДР за фактом скоєння злочину контрагентами-постачальниками позивача передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

З цього приводу суд звертає увагу на позицію Верховного суду, викладену в постановах від 27.02.2018р. у справі №813/1974/17, від 27.03.2018 у справі №816/809/17, від 15.05.2018р. у справі №822/2348, від 29.03.2018р. у справі №826/3498/15, згідно з якою факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили (справа №826/3498/15).

Слід зазначити, що відповідачем не надано до суду жодного доказу про наявність вироку суду, що набрало законної сили відносно будь-якого з контрагентів позивача.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

В даному випадку посилання податкового органу на внесення відомостей до ЄРДР за фактом скоєння контрагентами-постачальниками позивача злочину передбаченого ч.1 ст. 205 КК України є безпідставними, оскільки, як на час здійснення спірних господарських операцій, проведення податкової перевірки, так і на час розгляду і вирішення даної справи відсутній обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб позивача або його контрагентів у здійсненні фіктивного підприємництва.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено відповідальність в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Розглядаючи справу "Інтерсплав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань…". …У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку… (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто суди зобов`язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини" як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Приписами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 визначено: акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

З дослідженого акту перевірки позивача вбачається, що посадова особа податкового органу у дійсності не перевіряла факти постачання контрагентами позивача товарів на надання послуг останньому, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робила, а відобразила в акті перевірки лише суб`єктивні думки щодо контрагентів позивача.

Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Окремо суд зауважує, що відсутність будь-кого з контрагентів позивача за податковою адресою не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин, вищевказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Отже, оскільки на момент здійснення господарських операцій юридична особа була зареєстрована у встановленому законом порядку, суд вказує на недоведеність висновків податкового органу в цій частині.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14.11.2019р. по справі №802/654/16-а.

З приводу висновку відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток суд зазначає наступне.

При вирішенні даної справи суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері. У зв`язку із цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди у спосіб повернення (заліку) або відшкодування податку з бюджету, є економічно виправданими, якщо таким платником податків під час декларування власних податкових зобов`язань перед бюджетом дотримано вимоги податкового законодавства України.

Тому, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що підтверджують нереальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт яких підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України)

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Надані сторонами документи на правильність висновків суду не впливають.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд -

вирішив :

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000411422 від 08.02.2019 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000421422 від 08.02.2019 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМЗ" (код ЄДРПОУ 38915418, 74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 43-Л) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 39473382, 73027, м. Херсон, проспект Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19 грудня 2019 р.

Суддя Ковбій О.В.

кат. 111030000