Рішення

від 17.12.2019 по справі 824/1278/19-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/1278/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лелюка О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіщук О.І.,

представника позивача Вівчара Р.Г.,

представника відповідача Решетника В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про скасування відмови та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про скасування відмови та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка розташована у межах сільської ради с. Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,40 га, яка розташована на території с. Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області на протязі одного місяця з моменту набрання чинності рішенням суду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що звертався до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0, 40 га, яка знаходиться на території села Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області. Однак, листом від 03 травня 2019 року отримав відмову, яка мотивована тим, що земельна ділянка розташована на господарському дворі, тому така не відповідає частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України. Вказану відмову позивач вважає незаконною та такою, яка підлягає скасуванню, оскільки розташування земельної ділянки не порушує жодну із встановлених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України вимог, а навпаки відповідає всім критеріям.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, встановлено строки для подання заяв по суті справи, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому суб`єкт владних повноважень просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає, що передача у приватну власність земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, розташованої за межами населеного пункту с. Динівці, Динівської сільської ради, Новоселицького району, Чернівецької області, не можливо здійснити, оскільки передача саме цієї земельної ділянки у приватну власність позивачу для ведення особистого селянського господарства суперечить нормам чинного законодавства. Вказував, що земельна ділянка знаходиться під господарськими будівлями і дворами. В доповненні до відзиву на позовну заяву, відповідач зазначав, що позивачем не надано доказів на вчинення всіх дій, передбачених чинним законодавством, зокрема не надано доказів щодо виконання положень розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III, а саме пункту 21.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та в доповненні до відзиву.

Заслухавши пояснення осіб, які з`явилась в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03 квітня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території села Динівці, Новоселицького району.

Листом від 03 травня 2019 року №О-665/0-646/0/16-9 відповідачем надано позивачу відповідь на його клопотання, в якому зазначено, що відповідно до поданого викопіювання та інформації відділу у Новоселицькому районі земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, розміщена на господарському дворі. Вказано, що сільськогосподарські двори, на яких розміщені будівлі і споруди (несільськогосподарські угіддя), використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до норм чинного законодавства, надаються громадянам або юридичним особам для обслуговування будівель та споруд. Повідомлено, що документи не відповідають вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України в частині невідповідності місця розташування земельної ділянки. Рекомендовано уточнити бажане місце розташування даної земельної ділянки.

Не погоджуючись із відмовою Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована у межах сільської ради с. Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Крім цього, відповідно до доданої до матеріалів справи інформації щодо земельної ділянки, що надається у власність гр. ОСОБА_1 за межами населеного пункту Динівці Динівецької сільської ради, Новоселицького району, Чернівецької області, наданої в.о. начальника відділу Головного управління Держгеокадастру в Новоселицькому районі Чернівецької області Т.Гусан - земельна ділянка кадастровий номер 7323081600:02:003:0098 належить до державної форми власності; за основним цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення; орієнтовна площа земельної ділянки складає 0, 40 га; цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; в Національній кадастровій системі земельна ділянка не накладатиметься на уже зареєстровані земельні ділянки; у власності/користуванні третіх осіб земельна ділянка не перебуває; земельна ділянка не відноситься до земель, які підлягають інвентаризації за державні кошти; до не витребуваних паїв земельна ділянка не відноситься; на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна; земельна ділянка не підлягає продажу на земельних торгах; дана земельна ділянка не передбачена під консервацію малопродуктивних та деградованих земель (відповідно до розроблених схем); місце розташування земельної ділянки не порушуватиме вимог раціональної організації території та компактності землекористування.

Вирішуючи спір, варто зазначити наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частин першої та другої статті 22 Земельного кодексу України ( тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до пункту а частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно пункту б частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2, 0 гектарів.

Аналізуючи зміст указаних норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.

Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, як вбачається зі змісту листа від 03 травня 2019 року №О-665/0-646/0/16-9 Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області відмовило позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території села Динівці, Новоселицького району, не з указаних вище підстав.

В зазначеному листі-відмові відсутнє правове обґрунтування рішення про відмову у задоволенні клопотання позивача.

Твердження, зазначене в листі від 03 травня 2019 року №О-665/0-646/0/16-9, про те, що подані позивачем документи не відповідають вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України в частині невідповідності місця розташування земельної ділянки, є безпідставними та необґрунтованими. При цьому, як вбачається зі змісту листа-відмови, до вказаного висновку суб`єкт владних повноважень дійшов виключно з того, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, розміщена на господарському дворі, та зазначено, що сільськогосподарські двори, на яких розміщені будівлі і споруди (несільськогосподарські угіддя), використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до норм чинного законодавства, надаються громадянам або юридичним особам для обслуговування будівель та споруд.

У зв`язку з цим варто зазначити, що приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України не передбачені вказані вище підстави для відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

До того ж, наведені твердження відповідача є безпідставними і з огляду на те, що згідно інформації щодо земельної ділянки, відносно якої позивачем подано клопотання, наданої в.о. начальника відділу Головного управління Держгеокадастру в Новоселицькому районі Чернівецької області Т. Гусан, на цій земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна (тобто, будівлі і споруди, про що зазначено відповідачем в оскаржуваному листі-відмові).

Щодо інших доводів, наведених відповідачем у відзиві та доповненні до відзиву, то такі оцінці судом не підлягають, оскільки вони не були покладені в основу оскаржуваного рішення, що вбачається зі змісту листа від 03 травня 2019 року №О-665/0-646/0/16-9.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході судового розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваної відмови.

Відтак, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість відмови, оформленої листом від 03 травня 2019 року №О-665/0-646/0/16-9, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка розташована у межах сільської ради с. Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі закону та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень. Зазначене свідчить про його протиправність, а тому воно підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги в частині оскарження відмови Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,40 га, яка розташована на території с. Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області, то такі також підлягають задоволенню, оскільки є фактично похідними від попередніх та, на переконання суду, є належним способом захисту порушених прав позивача.

Так, згідно частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, задовольняючи позов в указаній вище частині, суд в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує правову позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, викладену у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17.

Зокрема, суд касаційної інстанції зазначає: На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними .

Оскільки в даній справі у відповідача не було законних підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а ті, що зазначені в листі від 03 травня 2019 року №О-665/0-646/0/16-9 є протиправними, то суд приходить до висновку про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваного рішення та наявність правових підстав для задоволення заявленого позову. Натомість доводи відповідача, з огляду на вище викладене, є безпідставними.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції від 25 жовтня 2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1538 грн 00 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати відмову, оформлену листом від 03 травня 2019 року №О-665/0-646/0/16-9, Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка розташована у межах сільської ради с. Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,40 га, яка розташована на території с. Динівці, Новоселицького району, Чернівецької області.

Cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1538,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено 18 грудня 2019 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (Чернівецька область, Новоселицький район, с. Динивці), відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 194-А).

Суддя О.П. Лелюк