Рішення

від 30.10.2018 по справі 826/8964/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2018 року №826/8964/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології техногенної безпеки" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології техногенної безпеки", (далі - позивач, ТОВ "Сучасні технології техногенної безпеки") до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.11.2015 р. №0021651501 та №0021641501.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Погрібніченко І.М.) від 14.06.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №826/8964/16, (далі - справа).

У подальшому, у зв`язку із припиненням повноважень судді Погрібніченко І.М. щодо здійснення правосуддя, у провадженні якого перебувала справа та ним не розглянута по суті, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Шрамко Ю.Т.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 справу прийнято до провадження судді Шрамко Ю.Т.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач під час камеральної перевірки протиправно здійснив перевірку своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань товариством. Водночас, результати і висновки перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, а на їх підставі протиправно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Під час прийняття судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

05.11.2015 р. ДПІ у Подільському районі проведено камеральну перевірку своєчасності сплати грошового зобов`язання до бюджету, за результатами якої складено Акт №4831/26-56-11-01-18 від 05.11.2015 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем граничних термінів сплати самостійно визначених грошових зобов`язань з податку на додану вартість, визначених в п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, (далі - ПК України), за податковими деклараціями, що наведені в переліку акту перевірки.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0021641501 від 25.11.2015 р., яким на підставі ст. 126 ПК України за затримку понад 30 днів сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість зобов`язано ТОВ "Сучасні технології техногенної безпеки" сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 9621,91 грн.;

- №0021651501 від 25.11.2015 р., яким на підставі ст. 126 ПК України за затримку до 30 днів сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість зобов`язано ТОВ "Сучасні технології техногенної безпеки" сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 28394,50 грн.

Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся в адміністративному порядку з скаргами до Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду яких оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вважаючи дії ДПІ у Подільському районі із проведення камеральної перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України (у редакції, чинній на час проведення камеральної перевірки), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно п. 75.1.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

У ст. 76 ПК України закріплено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

В той же час, згідно з п. 76.2 ст. 76 ПК України, порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог ст. 86 цього Кодексу.

Згідно з п. 2.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 р. №165, (далі - Методичні рекомендації), акт про результати камеральної перевірки складається у вигляді відповідного зразка, який наведено у додатку №2 і складається у разі встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.

Таким чином, проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що у даному випадку камеральна перевірка повинна бути проведена виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Разом з тим, аналізуючи зміст акту перевірки, суд звертає увагу, що податковий орган проводив перевірку не податкової звітності позивача, а перевірку своєчасності сплати позивачем самостійно визначених у податкових деклараціях сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.3 ст. 77 ПК України, що, враховуючи положення п. 78.9 ст. 78 ПК України, є предметом документальної, а не камеральної перевірки.

В той же час, відповідно до Методичних рекомендацій (додатку №2 форма акту) камеральні перевірки можуть бути проведені лише з приводу перевірки даних, задекларованих у податковій звітності та з використанням податкової декларації (розрахунку) та бази даних фіскального органу.

Отже, виходячи з викладеного, під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Суд зазначає, що на відміну від камеральної перевірки, документальна невиїзна перевірка потребує наявності наказу про призначення документальної перевірки та обов`язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення. Проте, позивач не отримав від відповідача копії наказу про проведення документальної невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку перевірки та місце її, що є підтвердженням порушення відповідачем при проведенні перевірки вимог діючого законодавства, зокрема контролюючий орган діяв не у спосіб, передбачений Законом.

Також, суд зазначає, що акт перевірки, отриманий в результаті перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №826/442/13-а та від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17.

Враховуючи вищезазначене, зокрема, зважаючи на те, що в межах спірних правовідносин камеральну перевірку відповідачем проведено протиправно, у зв`язку з чим складений за результатами такої перевірки Акт перевірки є недопустимим доказом, отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо посилань позивача на встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIIІ мораторій на проведення камеральних перевірок, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків позивача в цій частині.

Так, дійсно, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIIІ від 28.12.2014 р. встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

- з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

- з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених п. 27 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

З аналізу зазначених норм, якими встановлений спеціальний порядок проведення перевірок суб`єктів господарювання за певними умовами, суд вважає, що у будь-якому випадку запроваджені наведеним Законом обмеження не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом. Разом з тим, об`єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології техногенної безпеки" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд звертає увагу, що позивачем фактично сплачено судовий збір у розмірі 1450 грн., проте до сплати належало 1378,00 грн.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1378,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології техногенної безпеки" (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, офіс 256; код ЄДРПОУ 33548677) до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 12, код ЄДРПОУ 39467012) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 25.11.2015 р. №0021641501 та №0021651501.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології техногенної безпеки" сплачений ним судовий збір у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко