ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12255/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко В.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Беспалова О.О., Степанюка А.Г.,
при секретарі Горяіновій Н.В.
за участю
представника позивача: Ліщенко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Украгроімпекс на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Украгроімпекс до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю Украгроімпекс (далі по тексту - позивач, ТОВ Украгроімпекс ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 2126552209 та № 2026552209 від 15.05.2015 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ Украгроімпекс .
На підставі проведеної перевірки, відповідачем було складено акт перевірки №289/26-55-22-07/32850209 від 17.04.2015 року Про результати виїзної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Украгроімпекс з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Авант Маркетинг , за період з 01.09.2014 по 30.09.2014, з ТОВ Дайнекс , ТОВ Бекар-М , ТОВ Граце , ТОВ Бостон ЛТД за період з 01.11.2014 рокупо 30.11.2014року (далі по тексту - акт перевірки).
У висновку акта перевірки зафіксовано наступні порушення:
- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2, 138.5, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.6, 201.7, 201.9 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, занижено задекларований об`єкт оподаткування податком на прибуток в 2014 році на суму 4 268 193,00 грн. та занижено податок на прибуток на суму 768 275,00 грн.;
- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2, 138.5, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.6, 201.7, 201.9 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, завищено податковий кредит на суму 853 639,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 853 639,00 грн., в тому числі за жовтень 2014 року на суму 294 625,00 грн., в листопаді 2014 року на суму 559 014,00 грн.
Вказані в акті перевірки порушення, обґрунтовані податковим органом безпідставним визначенням об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість та включенням до складу витрат та податкового кредиту сум придбаних послуг по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ Авант Маркетинг , ТОВ Дайнекс та ТОВ Бекар-М , у зв`язку з відсутністю у зазначених підприємств трудових ресурсів, виробничого обладнання, устаткування, транспортних засобів, складських приміщень, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності та те, що господарські відносини носять характер фіктивності , створені без мети настання правових наслідків; відповідно до наданих засновником ТОВ Авант Маркетинг пояснень, останній жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності не мав.
Так, на підставі акта перевірки, контролюючим органом прийнято:
- податкове повідомлення-рішення від 15.05.2015 року № 2126552209, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 77.1 статті 77, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.5, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, ТОВ Украгроімпекс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 152 430,00 грн., у тому числі за основним платежем на 768 275,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 384 138,00 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР № 2126552209 від 15.05.2015 року);
- податкове повідомлення-рішення від 15.05.2015 року № 2026552209, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2, 138.5, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.6, 201.7, 201.9 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, ТОВ Украгроімпекс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 280 459,00 грн., у тому числі за основним платежем на 853 639,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 426 820,00 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР № 2026552209від 15.05.2015 року).
Вважаючи протиправними оскаржувані ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду питання правомірності формування витрат позивачем, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг, отриманих від контрагентів, що виключає можливість формування останнім податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як вбачається з акту перевірки, встановлені податковим органом порушення обґрунтовані безпідставним визначенням об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість та включенням до складу витрат та податкового кредиту сум придбаних послуг по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ Авант Маркетинг , ТОВ Дайнекс та ТОВ Бекар-М .
Зазначене вмотивовано тим, що у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, устаткування, транспортні засоби, складські приміщення, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності та те, що господарські відносини носять характер фіктивності , створені без мети настання правових наслідків; відповідно до наданих засновником ТОВ Авант Маркетинг пояснень, останній жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності не мав.
Дана категорія справ має сталу судову практику, яка першочергово визначає, що при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, для визначення обґрунтованості позовних вимог, слід встановити факт здійснення (реальності) господарських операцій між позивачем та його контрагентами; мету придбання та обставини використання придбаних робіт/товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Украгроімпекс (замовник) та ТОВ Бекар-М (виконавець) укладено договір №0111/14У про надання послуг з передпродажної підготовки від 01.11.2014 року, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов`язується надати замовнику за плату послуги з проведення передпродажної підготовки товарів, що цікавлять замовника (овочі, фрукти).
Згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ Бекар-М надало послуги з передпродажної підготовки та виписало податкові накладні на загальну суму 701 007,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 116 834,42 грн.
У свою чергу, між ТОВ Украгроімпекс (замовник) та ТОВ Авант-Маркетинг (виконавець) укладено договір №09/14У про надання послуг з передпродажної підготовки від 02 вересня 2014 року, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов`язується надати замовнику за плату послуги з проведення передпродажної підготовки товарів, що цікавлять замовника (овочі, фрукти).
Згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ Авант-Маркетинг надало послуги з передпродажної підготовки та виписало податкові накладні на загальну суму 1 767 747,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 294 624,50 грн.
Так, між ТОВ Украгроімпекс (замовник) та ТОВ Дайнекс (виконавець) укладено договір №3110/14У про надання послуг з передпродажної підготовки від 31 жовтня 2014 року, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов`язується надати замовнику за плату послуги з проведення передпродажної підготовки товарів, що цікавлять замовника (овочі, фрукти).
Згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ Дайнекс надало послуги з передпродажної підготовки та виписало податкові накладні на загальну суму 2 653 078,11 грн., у тому числі податок на додану вартість 442 179,69 грн.
Станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем належних доказів оплати за поставлені контрагентами послуги суду не надано.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та нормами Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Суд враховує наявність в матеріалах справи копій актів здачі-приймання наданих послуг та зазначає, що такі документи лише фіксують господарські операції, проте, не підтверджують їх реальність (товарність), оскільки не містять детального переліку робіт, що входили до складу наданих послуг з передпродажної підготовки, місце виконання послуг, переліку осіб, які виконували зазначені послуги, дії позивача щодо доступу до товару та надання можливості виконання робіт з передпродажної підготовки.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Разом з тим, позивачем не надав належних доказів, які б підтверджували реальність (товарність) господарських операцій з його контрагентами.
Так, в матеріалах справи не міститься доказів, з яких можливо було б встановити зміст та мету надання послуг з передпродажної підготовки; позивач не підтвердив, у чому полягали такі послуги та не надав будь-яких доказів, які б дозволили ідентифікувати участь Авант Маркетинг , ТОВ Дайнекс та ТОВ Бекар-М у наданні таких послуг.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із Авант Маркетинг , ТОВ Дайнекс та ТОВ Бекар-М та пов`язаність придбаних послуг із господарською діяльністю підприємства.
Крім того, в акті перевірки податковим органом наголошено на тому, що Авант Маркетинг , ТОВ Дайнекс та ТОВ Бекар-М відсутні основні засоби, технологічне обладнання та інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності та про ознаки фіктивності, не підтверджуються документально, однак, звертає увагу, що зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов`язаності придбаних товарів і послуг із господарською діяльністю.
Враховуючи наведене у сукупності, а також беручи до уваги обставини не підтвердження реальності спірних господарських операцій, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність у позивача підстав для формування витрат за результатами оформлення таких операцій.
При цьому суд враховує, що наявність складених актів та податкових накладних за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.
Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм ПК України, в частині заниження податку на прибуток, є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.
Щодо висновків акта перевірки про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого), у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З акта перевірки вбачається, що позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами.
Проте,як вже зазначалося, наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.
Під час розгляду питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг, отриманих від Авант Маркетинг , ТОВ Дайнекс та ТОВ Бекар-М , що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.
З огляду на зазначене, висновки акта перевірки та доводи контролюючого органу про порушення позивачем норм податкового законодавства, в частині заниження податку на додану вартість, є обґрунтованими, а тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є правомірним.
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки оскаржувані ППР є обґрунтованими та правомірними.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Украгроімпекс - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: О.О. Беспалов
А.Г. Степанюк
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.12.2019 |
Оприлюднено | 21.12.2019 |
Номер документу | 86459764 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Блажівська Н.Є.
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Кобаль Михайло Іванович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Кобаль Михайло Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні