Постанова

від 18.12.2019 по справі 460/1252/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11477/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Якість і будівництво до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,

суддя(і) у І інстанції Махаринець Д.Є.,

час ухвалення рішення 14 год 45 хв,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Якість і будівництво (далі - ТОВ) звернулося до адміністративного суду із позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області (далі -Управління) № РВ54381122/000123/ТД-ФС від 10 травня 2019 року про накладення штрафу у розмірі 250380 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року у справі № 460/1252/19 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивач не був належним чином повідомлений про проведення інспекційного відвідування та йому не був доведений до відома перелік питань, щодо яких інспекторами праці мало бути проведене інспекційне відвідування. Окрім того, суд дійшов висновку, що підставою притягнення роботодавця до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Закон не містить окремої відповідальності за неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У апеляційній скарзі Управління просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у ході проведення інспекційного відвідування позивача встановлено двох працівників за виконанням трудової функції - дорожніх робіт, які допущені до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такі повідомлення були зроблені в день інспекційного відвідування після 14 год., що вказує на факт допуску до роботи без укладення трудового договору.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому звертав увагу апеляційного суду на те, що у відповідача були відсутні підстави на проведення інспекційного відвідування ТОВ.

Представник Управління у судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ТОВ відмовити.

Представник ТОВ у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Управління - без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, начальником Управління було винесено наказ від 18 квітня 2019 року № 690 Про інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у Товариства з обмеженою відповідальністю Якість і будівництво , яким вирішено провести з 18 квітня 2019 року по 19 квітня 2019 року включно інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у ТОВ, місце провадження господарської діяльності: 33028, місто Рівне, вулиця Чорновола 93 З . кв.40, код ЄДРПОУ 38288436, місце провадження господарської діяльності: на території м. Рівне, вул. Костромська. На підставі цього наказу відповідачем оформлено направлення на інспекційне відвідування від 18 квітня 2019 року № 512-11/09-27.

Інспектором Управління проведено інспекційне відвідування ТОВ, результати якого оформлено актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 19 квітня 2019 року № РВ543/1122/АВ. В акті зазначено про виявлення порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) внаслідок допуску працівників підприємства до роботи після укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу, а саме:

18 квітня 2019 року о 14 год 00 хв виконував дорожні роботи ОСОБА_1 . Проте, відповідно до наказу від 18 квітня 2019 року № 18/04/19 ОСОБА_1 прийнято на роботу дорожнім працівником з 18 квітня 2019 року, а повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу подано 18 квітня 2019 року після 14 год 00 хв (квитанція № 2 о 16 год 08 хв 17 сек);

18 квітня 2019 року о 14 год 00 хв ОСОБА_2 виконував дорожні роботи. Проте, відповідно до наказу від 17 квітня 2019 року № 18/04/19 він прийнятий на роботу з 18 квітня 2019 року на посаду дорожнього працівника, а повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу подано 18 квітня 2019 року після 14 год 00 хв (квитанція № 2 о 16 год 11 хв 23 сек).

ТОВ подані заперечення від 02 травня 2019 року на акт інспекційного відвідування, за результатами розгляду яких позивачу надіслано лист Про надання відповіді від 08 травня 2019 року № 13-10/2287, яким повідомлено про обґрунтованість висновків акта інспекційного відвідування.

Відповідачем прийнято рішення від 26 квітня 2019 року щодо розгляду справи про накладання штрафу. За результатами розгляду відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10 травня 2019 року № РВ543/1122/000123/Т8-ФС, якою застосовано штраф за порушення законодавства про працю у розмірі 250380 грн 00 коп.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища (стаття 1 Закону № 877-V)

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Приписами частини 1 статті 259 КЗпП передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 вказаної статті КЗпП встановлено, що центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Процедуру проведення Держпраці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці, застосування статті 259 КЗпП встановлено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.

Пунктами 8 - 10 Порядку № 295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Разом із тим, як стверджує позивач, лише на наступний день після проведення інспекційного відвідування, а саме 19 квітня 2019 року його представник отримав направлення від 18 квітня 2019 року разом із письмовою вимогою відповідача про надання документів № РВ543/1122/НД від 19 квітня 2019 року.

Управлінням зворотнє не доведено ні у ході розгляду справи судом першої інстанції, ні у ході її апеляційного перегляду.

Таким чином, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не був належним чином повідомлений про проведення інспекційного відвідування, відповідно йому не був доведений до відома перелік питань, щодо яких інспекторами праці мало бути проведене інспекційне відвідування.

Крім того, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що в направленні на інспекційне відвідування Управлінням Держпраці не зазначений чіткий перелік питань, щодо яких буде здійснюватися захід контролю, а вказано лише назву нормативно-правового акту, що містить такі питання.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що наказом Міністерства соціальної політики України від 18 серпня 2017 року № 1338 затверджено не одну форму акта, а декілька, в т.ч.: форму акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю; форму акта про відмову від підпису; форму акта за результатами проведення перевірки щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; форму акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; форму акта про неможливість складення висновку.

Згідно із частиною 1 статті 21 КЗпП трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 статті 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно із приписами частини 3 статті 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Частиною 2 статті 265 КЗпП передбачена відповідальність для юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відповідно до матеріалів справи, оскаржувана постанова Управління від 10 травня 2019 року № РВ54381122/000123/ТД-ФС була прийнята на підставі встановлених під час інспекційного відвідування ТОВ порушень вимог частини 3 статті 24 КЗпП, що проявилося у допуску працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

Разом із тим, як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було допущено до роботи після видання наказів про їх прийом на роботу, тобто укладення трудових договорів. При цьому слід погодитись з думкою суду першої інстанції, що Квитанції № 2, на яку посилається відповідач, свідчить про результат обробки повідомлення роботодавця і дату та час доставки документа в ДФС, а не дату та час їх подання, а тому, на думку суду, не підтверджує час укладення з працівниками трудового договору.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що …адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень .

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про відсутність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності оскаржуваною постановою Управлінням № РВ 54381122/000123/ТД-ФС від 10 травня 2019 року.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року у справі № 460/1252/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 19 грудня 2019 року.