Рішення

від 20.12.2019 по справі 489/5794/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

20.12.2019

Справа №489/5794/18

Провадження №2/489/209/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судового засідання - Середою А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка дії в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Миколаївської обласної державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Миколаївської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з місця реєстрації та виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з місця реєстрації та виселення, обґрунтовуючи свій позов тим, що 28.05.2008 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, та в забезпечення виконання зобов`язань за цим договором укладено договір іпотеки між Банком та ОСОБА_3 . Рішенням суду в рахунок погашення заборгованості, яка виникла у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . Проте позивачу стало відомо, що на даний час у вищевказаній квартирі, яка йому належить на праві власності, незаконно зареєстровані відповідачі.

Представник відповідачів надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідачі на теперішній час не тільки зареєстровані у спірній квартирі, а й фактично в ній проживають, вона є їх єдиним місцем проживання їх та їх неповнолітніх дітей. Крім того, вказав, що спірна квартира була придбана відповідачем ОСОБА_3 майже за 5 років до укладення іпотечного договору за власні кошти, а не кредитні. З цього слідує, що виселення відповідачів не можливе без надання іншого житлового приміщення. Також зазначає, що відповідачі не отримували вимоги позивача про добровільне звільнення квартири.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

28 травня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/08-112/79207, відповідно до якого остання отримала від Банку 22000,00 доларів США та зобов`язувалася виконати зобов`язання за договором.

10 липня 2009 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору №014/08-112/79207.

22 листопада 2010 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору №014/08-112/79207.

03 квітня 2015 року між Банком та позичальником ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №014/08-112/79207/81-1-0-00/17733, відповідно до якого змінено умови кредитування.

03 квітня 2015 року між Банком та позичальником ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №014/08-112/79207/81-1-0-00/17735 про встановлення процентної ставки за користування кредитом.

28 травня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором №014/08-112/79207, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .

22 листопада 2010 року та 03 квітня 2015 укладено договори про внесення змін до вище вказаного іпотечного договору.

06 листопада 2017 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва, залишеним у силі постановою апеляційного суду Миколаївської області від 22.01.2018, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №014/08-112/79207 від 28.05.2008 в розмірі 455095,99 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки ЖКП ММР "Південь" від 05.02.2018 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Згідно з Статутом АТ "Райффайзен Банк Аваль", затвердженого загальними зборами від 27.04.2018, змінено найменування ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" на ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

12 червня 2018 року представником позивача на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про виконання грошових зобов`язань та про усунення порушення основного зобов`язання за кредитним договором №014/08-112/79207 від 28.05.2008.

12 червня 2018 року представником позивача на адресу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 були направлені вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що ними отримані відповідно до списку №3986. (а.с. 61-62)

Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради надано висновок від 21.02.2019 року за вих. № 588/02.02.01-22/22/14/19, відповідно до якого орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради вважає за недоцільним зняття з місця реєстрації, виселення та визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Згідно зі статями 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно із ч.1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 вказаного Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Аналіз ч.3 ст. 33 Закону України Про іпотеку свідчить, що законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За такого, суд вбачає, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою кредитного зобов`язання, що встановлено в рішенні Ленінського районного суду м. Миколаєва, про яке йшлося раніше.

У свою чергу, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у власності будинок, користуються ним і мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ст. 155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

У відповідності до ч.4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України, згідно якої, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з цим, згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до Постанови ВСУ від 16.11.2016 у справі № 6-709цс16, згідно з положеннями статті 391ЦК України лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Проте, з матеріалів справи судом не встановлено, що Банк є власником предмета іпотеки, а тому суд приходить до висновку, що за даних обставин позивач позбавлений права пред`являти саме такі позовні вимоги (в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом).

При цьому, пред`являючи позов, позивач не навів правові підстави (норми права) щодо своїх вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Також, як вбачається із змісту позову, позивач обґрунтовує свою вимогу тим, що при реєстрації відповідачів у квартирі не було їх згоди, а тому реєстрація була проведена незаконно.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання.

У ст. 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні встановлено, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином у зв`язку з відмовою у задоволенні первісної позовної вимоги банку, суд вбачає, що вимога про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання також задоволенню не підлягає.

Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, суд вбачає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду у порядку адміністративного судочинства щодо питання правомірності процедури реєстрації спірних осіб у квартирі, яка є предметом іпотеки.

Що стосується вимоги позивача про виселення відповідачів, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.40 Закону України Про іпотеку звернення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У ч.2 і ч.3 ст.40 Закону України Про іпотеку вказано, що законодавець установлює певний порядок дії банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з ч. 4 ст.9, ст. 109 ЖК України, ст., ст.39-40Закону України Про іпотеку виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як встановлено судом, позивач дійсно направляв на адресу відповідачів вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, проте ним не надано доказів отримання такої вимоги останніми.

Долучений до матеріалів позову список №3986 не є підтвердженням отримання відповідачами такої вимоги.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не дотримано встановлений законом порядок щодо виселення відповідачів, а тому вимоги про їх виселення зі спірного приміщення є передчасними.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат, то суд зазначає, що у відповідності до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка дії в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Миколаївської обласної державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Миколаївської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з місця реєстрації та виселення - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", ЄДРПОУ 14305909, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_7 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Миколаївської обласної державної адміністрації, ЄДРПОУ - 23627687, юридична адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16.

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Миколаївської міської ради, ЄДРПОУ - 22434727, юридична адреса: 54027, м. Миколаїв, вул. Адмиральська 20.

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено 20 грудня 2019 року.