Рішення

від 18.12.2019 по справі 440/2590/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2590/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Солтис О.О.,

представника відповідача - Тур Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення,

В С Т А Н О В И В:

18 липня 2019 року позивач Державна установа "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2019 №0001031306, №0001041306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.01.2019 №0001021306, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2019 №Ю-0001011306.

В обґрунтування позову зазначив, що контролюючим органом протиправно прийняті оскаржувані рішення, оскільки єдиний внесок та податок з доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у виправній колонії, нараховуються, утримуються та перераховуються до бюджету безпосередньо підприємством, яке є у трудових відносинах роботодавцем та податковим агентом. За доводами позивача, між Державною установою "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" та Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№69) укладений договір про використання праці осіб позбавлених волі, на підставі якого підприємством перераховано у перевіряємий період на депозитний рахунок позивача особисті кошти, які мають право використовуватися безпосередньо засудженими; на спеціальний рахунок установи перераховано дохід від працевлаштування. Позивач стверджує, що на рахунки Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" заробітна плата засуджених, яка відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" є базою для нарахування єдиного соціального внеску, не надходила. З огляду на викладене, позивач зазначає про відсутність підстав для нарахування та сплати єдиного внеску, податку на доходи фізичних осіб саме Державною установою "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, прийнято рішення розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

05 серпня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник ГУ ДФС у Полтавської області просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірних рішень. Зазначив, що підприємство позивача відповідно до чинного законодавства є роботодавцем щодо засуджених та податковим агентом в частині несення обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб та платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

22 серпня 2019 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення, у яких представником відповідача зазначено, що податок з доходів фізичних осіб засуджених та єдиний внесок нараховуються, утримуються та перераховуються до бюджету безпосередньо підприємством, оскільки підприємство у цьому випадку стосовно засуджених є роботодавцем та податковим агентом щодо сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску.

Ухвалою від 05 вересня 2019 року витребувано у позивача додаткові докази та продовжений строк підготовчого провадження у справі №440/2590/19 до 21 жовтня 2019 року.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ГУ ДПС у Полтавській області про заміну відповідача Головного управління ДФС у Полтавській області на ГУ ДПС у Полтавській області.

Ухвалою від 21 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що Державна установа "Кременчуцька виправна колонія (№69)" (ідентифікаційний код 08564274) зареєстрована як юридична особа /а.с. 19 т. 1/.

Згідно з Положенням про Державну установу "Кременчуцька виправна колонія (№69)" ця установа є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України; органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України; виправна колонія є бюджетною неприбутковою установою /т. 1 а.с.14-17/.

У період з 10.12.2018 по 21.12.2018 посадовими особами ГУ ДФС у Полтавській області на підставі направлень та згідно з наказом від 07.12.2018 №3225 було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" з питань дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2016 по 30.09.2018.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами цієї перевірки складено акт від 28.12.2018 №1757/16-31-13-06-14/08564274 /т. 1 а.с. 20-49/, яким встановлено порушення позивачем:

- п. 54.2 ст. 54, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме:

не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб із доходів у вигляді заробітної плати засуджених, по якому термін сплати станом на 30.09.2018 настав в загальній сумі 1 022 545,37 грн.;

- не перераховано під час виплати доходу у вигляді заробітної плати засудженим податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі 1 099 950,36 грн., в т.ч. сальдо на 01.10.2016 року термін сплати якого 30.10.2016р. - 984 119,71 грн. та за жовтень 2016 - 11 587,93 грн., за листопад 2016 - 11 711,00 грн., за січень 2017 - 14 818,88 грн., за грудень 2017 - 1 682,16 грн., за січень 2018 - 10 119,03 грн., за лютий 2018 - 11 966,58 грн., за березень 2018 - 12 511,36 грн., за квітень 2018 - 10 676,71 грн., за травень 2018 - 9 485,34 грн., за червень 2018 - 6 948,15 грн., за липень 2018 - 7 522,69 грн., за серпень 2018 -6 800,82 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме: заниження бази нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених (з врахуванням додаткової бази нарахування) в загальній сумі 4 891 898,00 грн;

- п.1,2 ч.2 ст.6, п.1 ч.1 ст.7. ч.5 ст.8. ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в результаті чого занижено суму нарахованого єдиного внеску в загальній сумі 1 076 217,56 грн., в т.ч. за жовтень 2016 - 43 384,00 грн., за листопад 2016 - 37642.00 грн., за грудень 2016 - 46 464,00 грн., за січень 2017 - 80 256,00 грн.. за лютий 2017 - 71808,00 грн., за березень 2017- 57 728,00 грн., за квітень 2017 - 52 096,00 грн., за травень 2017 - 54 912,00 грн., за червень 2017 - 44 352,00 грн., за липень 2017 - 43 648,00 грн., за серпень 2017 - 42 240,00 грн., за вересень 2017 - 40 128,00 грн., за жовтень 2017 - 38 720,00 грн., за листопад 2017 - 38 720,00 грн., за грудень 2018 - 35 200,00 грн., за січень 2018 - 44 229,24 грн., за лютий 2018 - 47 505,48 грн., за березень 2018 - 52 419,84 грн., за квітень 2018 - 44 229,20 грн., за травень 2018 - 41 772,06 грн., за червень 2018 - 30 305,22 грн., за липень 2018 - 29 486,16 грн., за серпень 2018 - 30 305,22 грн., за вересень 2018 - 28 667,10 грн.;

- абз. "г" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та п. 3.1 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за №111/26556), а саме: подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями за 4 квартал 2016 року - 3 квартали 2018 року.

На підставі даного акту ГУ ДФС у Полтавській області 25.01.2019 винесено:

- податкове повідомлення-рішення №0001031306, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені у загальному розмірі 1 689 259,37 грн, з яких за основним платежем - 1 022 545,37 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 330 005,93 грн, нараховано пеню 336 708,07 грн /т. 1 а.с. 70/;

- податкове повідомлення-рішення №0001041306, яким до сплати визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, штрафної санкції у розмірі 510,00 грн /т. 1 а.с. 71/;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0001011306 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 1 076 217,56 грн /т. 1 а.с. 73/

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001021306, яким до позивача застосовано штрафні санкції за своєчасно не нарахований єдиний внесок в розмірі 529 344,84 грн /т. 1 а.с. 72/.

Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України /т 1 а.с. 74-81/.

Рішеннями ДФС України від 28.03.2019 №14694/6/99-99-11-05-02-25, від 11.04.2019 №16985/6/99-99-11-05-01-25 податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 25.01.2019 №0001031306, №0001041306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.01.2019 №0001021306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2019 №Ю-0001011306 залишено без змін, а скаргу Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" - без задоволення /т 1 а.с. 82-89/.

Позивач не погодився із зазначеними рішеннями та оскаржив податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 25.01.2019 №0001031306, №0001041306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.01.2019 №0001021306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2019 №Ю-0001011306 до суду.

Як свідчить зміст акту перевірки від 28.12.2018 №1757/16-31-13-06-14/08564274 підставою для прийняття оскаржуваних рішень фактично слугував лише висновок контролюючого органу про те, що відносини між позивачем та засудженими носять характер трудових, у зв`язку з чим відповідач стверджує, що відповідно до чинного законодавства позивач є роботодавцем та податковим агентом у таких відносинах.

Надаючи правову оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1.1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно зі ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

В силу положень ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Положеннями статті 162 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Положеннями підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп. 168.1.5 п. 168 ст. 168 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 168.4.1 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.

Аналіз наведений норм права дає підстави для висновку, що особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

За неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, відповідальність несуть, в т.ч. податкові агенти (пп. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47 Податкового кодексу України).

Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку, як це визначено п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами пункту 2 частини 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний : своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Платники єдиного внеску визначені у статті 4 цього Закону.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці : підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону , - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат , які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами .

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 1 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону , встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску , крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Частинами 1-4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктом 3 частини 11 статті 25 цього ж Закону встановлено, що за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Таким чином, приписи норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застосовуються виключно до платників єдиного внеску, визначення яких наведено у статті 4 цього Закону, зокрема, до роботодавців : підприємств, установ та організацій, інших юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

З огляду на викладене, діючим законодавством передбачено загальний обов`язок зі сплати ПДФО та ЄСВ, однак у правовідносинах пов`язаних з наймом працівників такий обов`язок покладено лише на роботодавця, як податкового агента.

Тобто, ключовим моментом при розв`язанні даного публічно-правового спору є з`ясування обставин наявності трудових відносин між позивачем, як податковим агентом, та засудженими, з доходів яких відповідач обчислював суми грошових зобов`язань, відображених у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, вимозі та рішенні.

Як зазначено судом вище, Державна установа "Кременчуцька виправна колонія (№69)" є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України /т. 1 а.с.14-17/.

Відповідно до підпункту 6 частини другої статті 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Положеннями частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Положеннями частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній станом на 01.01.2017) визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Суд звертає увагу на те, що викладені у відзиві на позов доводи відповідача стосовно того, що між засудженими особами та Державною установою "Кременчуцька виправна колонія (№69)" укладено строкові трудові договори, судом не спростовуються.

Водночас відповідно до вимог статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України строкові трудові договори повинні укладатися саме між Державною установою "Кременчуцька виправна колонія (№69)" та засудженими, тобто законодавством не передбачено можливості укладення строкових трудових договорів з державними або іншими форми власності підприємствами.

Згідно з частиною першою статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Верховною Радою України 07.09.2016 ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" від 07.09.2016 №1492-VIII (набрав чинності 08.10.2016), яким, зокрема, внесено зміни до ч. 1 ст. 118 КВК України, згідно з якими в`язні залучаються до оплачуваної праці на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором).

Відповідно до ч. 37 ст. 1 Закону №1492-VIII абзаци перший і третій частини першої ст. 118 КВК України викладено в такій редакції:

"1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції";

"Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом".

Тобто, з 08.10.2016 виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів із засудженими.

Стаття 118 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, що діяла з 08.10.2016 по 28.08.2018 передбачала можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією. Тобто залучення засуджених на підприємствах колоній або інших форм власності могло відбуватися (за умов укладання) на підставі строкових трудових договорів, які могли укладатися виключно із засудженими і виправною колонією.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності з 28.08.2018, було внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема частину першу викладено в такій редакції:

"1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами".

Тобто лише з 28.08.2018 виникли юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань).

Відповідно до чинної редакції статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Таким чином законодавець хоча й відніс правовідносини з приводу використання праці засуджених до трудових (оскільки є очевидна і нагальна необхідність у їх врегулюванні), але поряд з цим зазначив, що регулювання таких правовідносин здійснюється відповідно до законодавства про працю але з особливостями, визначеними Кримінально-виконавчим кодексом України.

Крім вказаного Кодексу особливості врегулювання таких відносин визначаються й підзаконними нормативними актами.

Так, положеннями пункту 1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919, передбачено, що засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Згідно з пунктом 5.1 указаної Інструкції праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що у порядку статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України між 22 засудженими особами та Державною установою "Кременчуцька виправна колонія (№69)" укладені строкові трудові договори /т. 2 а.с. 104-147/. Доказів укладення строкових трудових договорів з іншими засудженими суду позивачем не надано та під час перевірки відповідачем не встановлено.

При цьому, судом встановлено, 01.02.2017 між ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" (виконавець) та ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№69)" (замовник) укладено договір №Г-24/Г-36 на використання праці засуджених для виконання робіт і послуг на виробних об`єктах організацій та підприємств усіх форм власності /т. 1 а.с. 90/, відповідно до п. 1.1 якого Виконавець надає в розпорядження замовника згідно з його розрахунком робочу силу з числа засуджених на строк до 31.12.2017 для надання послуг та виконання робіт на об`єкті замовника .

Відповідно до п. 1.1 Договору №Г-7 про залучення засуджених до суспільно-корисної праці на контрагентському об`єкті від 03.01.2018 виконавець (ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№69)") виконує на території виробничих площ замовника (ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№69)") за адресою: проїзд Зональний, 1, м. Кременчук, Полтавська область роботи загально-господарського характеру в період з дати підписання і по 31.12.2018 силами засуджених ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" з заробітною платою за кожний відпрацьований чол./місяць не нижче законодавчо встановленого рівня мінімальної заробітної плати в Україні /т. 1 а.с. 94-96/.

На виконання умов договорів, укладених позивачем із ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№69)", в розпорядження замовника було надано засуджених до позбавлення волі .

Оплата виконаних засудженими робіт здійснювалась підприємством шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки установи виконання покарань (ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)"), про що свідчать звіти залучення засуджених до праці та платіжні доручення /т. 1 а.с. 80-103/.

Як пояснював у судових засіданнях представник позивача, в подальшому виконавець - ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" перераховувала кошти на особові рахунки засуджених, як їх заробітну плату, враховуючи особливості оплати праці засуджених до позбавлення волі, встановлених чинним законодавством України. Позивач не має доступу до особових рахунків засуджених і ніколи не здійснював перерахування коштів безпосередньо засудженим у вигляді заробітної плати чи інших. Тобто, позивач не здійснював оплату роботи засуджених осіб безпосередньо, натомість відповідні кошти, в силу вимог договору, перераховувались на рахунки установи виконання покарань у відповідності до умов договорів про залучення засуджених осіб та в подальшому саме установа виконання покарань здійснювала відповідні виплати засудженим.

До того ж суд зазначає, що чинним податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Відсутність у податковому законодавстві належно закріпленого порядку обчислення податків та єдиного внеску за працівників - фізичних осіб, які відбувають покарання, повертає до норми статті 118 КВК України, якою передбачено, що праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом. При цьому зазначений Кодекс не визначає правил оподаткування доходів, виплачених за працю засуджених.

Водночас, з аналізу податкового законодавства вбачається, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Суд зазначає, що нарахування заробітної плати за перевіряємий період засудженим проводилося Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№69)".

Також згідно письмових пояснень відповідача /т. 1 а.с. 233-234/ Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№69) являється роботодавцем по засудженим, що працевлаштовані на її об`єктах, про що свідчать умови укладених договорів на залучення засуджених до суспільно корисної праці, факт ведення первинної документації з обліку робочого часу (табелі, наряди), складання помісячних відомостей нарахування заробітної плати в розрізі кожного засудженого, що відображають кількість відпрацьованих днів на місяць, нараховану суму заробітної плати, утриману сума податку на доходи фізичних осіб, військового збору, інших відрахувань на соціально-побутові потреби та проведення перерахування особистих коштів (заробітку засуджених) на рахунки Державної установи для розподілу по особовим рахункам.

Оскільки нарахування заробітної плати на підставі табелів обліку робочого часу, наряд здійснювалось саме Державним підприємством Підприємство Державної кримінальні виконавчої служби України (№69) , тобто бухгалтерські та інші документи, відповідно до яких провадиться нарахування і (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу) (частина друга статті 9 Закону №2464) велися саме на підприємстві, тому Державне підприємство Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№69) повинно здійснювати нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених, які працювали на виробництві підприємства.

Таким чином, у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державній установі "Кременчуцька виправна колонія (№69)", позивач, виступаючи виконавцем перед підприємством, не є роботодавцем, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених.

При цьому положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відсутність у податковому законодавстві належно закріпленого порядку здійснення сплати податків та єдиних внесків за працівників - фізичних осіб, які відбувають покарання, дає можливість застосовувати презумпцію правомірності рішення платника податку відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Відсутність правового регулювання з даного приводу не надає податковому органу права поширювати на ці специфічні правовідносини загальні норми і правила оподаткування, у зв`язку з чим та з огляду на встановлені судовим розглядом обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування відповідачем сум грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та протиправність відповідного податкового повідомлення-рішення від 25.01.2019 №0001031306.

Враховуючи вже доведений факт протиправності нарахування відповідачем податку на доходи фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, протиправним слід також визнати і застосування штрафних санкцій стосовно позивача, передбачених абзацом "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2019 № 0001031306, № 0001041306.

Оскільки у позивача відсутній статус податкового агента, то слід зазначити і про відсутність у нього обов`язку сплачувати єдиний внесок за засуджених, а тому відсутні й підстави для застосування штрафних санкцій, у зв`язку з чим рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 25.01.2019 №0001021306 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2019 №Ю-0001011306 підлягають скасуванню як протиправні.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" (проїзд Зональний, 1, м. Кременчук, 39600, код ЄДРПОУ 08564274) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 25.01.2019 №0001031306, №0001041306.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 25.01.2019 №0001011306 про сплату боргу (недоїмки).

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 25.01.2019 №0001021306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути на користь Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області витрати зі сплати судового збору в розмірі 19 210 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повне рішення складено 20 грудня 2019 року.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва