Рішення

від 25.11.2019 по справі 910/12150/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2019Справа № 910/12150/19 Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Савчук Олени Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до проТовариства з обмеженою відповідальністю ВБК СОФІЯ (02068, м.Київ, ПРОСПЕКТ ГРИГОРЕНКА, будинок 1/7, квартира 72, Ідентифікаційний код юридичної особи 38611973) стягнення 50704 грн. 77 коп. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Фізична особа-підприємець Савчук Олена Валеріївна (далі-Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВБК Софія (далі-Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 50 704 грн. 77 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором з перевезення вантажів, укладеним в спрощений спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 року позовну Фізичної особи-підприємця Савчук Олени Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю ВБК-Софія про стягнення заборгованості у розмірі 50 704 грн. 77 коп. залишено без руху.

18.09.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 року позовну Фізичної особи-підприємця Савчук Олени Валеріївни прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 23.09.2019 року направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 27.09.2019 року уповноваженій особі Позивача ухвали суду від 23.09.2019 року.

11.10.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечуючи проти позову, стверджує про відсутність правовідносин перевезення з Позивачем, посилаючись на те, що Заявка-доручення не містить всіх істотних умов договору перевезення та експедирування. Крім того, відомості у міжнародній товаротранспортній накладній, наданій позивачем як доказ здійснення перевезення не відповідають відомостям, вказаним у заявці-дорученні.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує Позивач у позовній заяві, 11.06.2019р. до Фізичної особи-підприємця Савчук Олени Валеріївни (Експедитор) від Товариства з обмеженою відповідальністю ВБК Софія (Замовник) електронною поштою надійшла Зявка-доручення на перевезення вантажу.

Відповідно до змісту вказаної Заявки-доручення, Експедитором є ФОП Савчук О.М., Перевізником - ФОП Славко Д,М., перевезення здійснюється за маршрутом Рівне (Україна) - Boeigerstraat De Rijp (Нідерланди).

Згідно з Заявкою-дорученням датою завантаження є 18.06.2019р., адресою завантаження є: м. Рівне, адресою розмитнення: Rostockstraat 4, 7418 EL, Deventer; адресою розвантаження: Boeigerstraat De Rijp (Нідерланди); вид вантажу: стінові дерев`яні панелі; сума замовлення 1700€.

Строком доставки товару у відповідності до вказаної Заявки-доручення визначено 21.06.2019р.

Позивачем зазначено, що на виконання умов Зявки-доручення на перевезення вантажу від 11.06.2019 року ним було організовано перевезення вантажу на підтвердження чого надано міжнародну товарно-транспортну накладну CMR А№ 006690.

12.08.2019 року Позивачем направлено на адресу відповідача вимогу від 10.08.2019 року про оплату вартості перевезення, обумовленої Заявкою-дорученням у розмірі 50 704,77 грн..

Проте, за твердженням Позивача, Відповідачем не було проведено з Фізичною особою-підприємцем Савчук Оленою Валеріївною розрахунку за послуги перевезення за Заявкою-дорученням від 11.06.2019 р. у розмірі 50704,77 грн., що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи зі змісту Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за послуги з організації перевезення вантажу у міжнародному сполученні, Позивачем повинно бути доведено суду факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з оплати послуг перевезення, наявність обов`язку відповідача внести на рахунок позивача плату за послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Як вказувалось судом вище, в обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати послуг перевезення, наданих на підставі договору укладеного в спрощений спосіб.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, стверджуючи про відсутність правовідносин перевезення з Позивачем, посилаючись на те, що Заявка-доручення не містить всіх істотних умов договору перевезення та експедирування. Крім того, відомості у міжнародній товаротранспортній накладній, наданій позивачем як доказ здійснення перевезення не відповідають відомостям, вказаним у заявці-дорученні. Водночас, Відповідач вказує, що дійсно на виконання прохання контрагента за Контрактом № 04/06/2019 від 04.06.2019 року здійснював моніторинг міжнародних перевізників та цін на відповідні послуги. Однак, за умовами наведеного контракту саме Покупець організовує доставку вантажу, а не Продавець - Відповідач по справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Савчук Олени Валеріївни не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення Позивачем перевезення за Заявкою-дорученням від 11/06/2019.

Наразі, оцінюючи представлені до матеріалів справи докази, суд вважає за доцільне зауважити наступне.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини ,є більш вірогідними, ніж докази,надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Проте, додані до матеріалів справи докази, зокрема, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 006690 ніяким чином не вказує на організацію перевезення вантажу Відповідачем на виконання Заявки-доручення від 11/06/2019.

Так, зміст вказаної міжнародної товарно-транспортної накладної свідчить, що перевізником є Славко Дмитро (графа 16), Суд зазначає, що за Заявкою-дорученням перевізником також є ФОП Славко Д.М., разом з тим, Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності господарських правовідносин між Фізичною собою-підприємцем Савчук Оленою Валеріївною та Фізичною особою-підприємцем Славко Д.М. щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні.

Судом встановлено, що у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR № 006690 місцем розвантаження вантажу є: Uiterwaardenstraat 102 Amsterdam, Netherlands (графа 3); датою завантаження: 20.06.2019 р.; найменування вантажу: збірна будівельна конструкція у розібраному стані. Отже, умови щодо строків, місця доставки та вантажу не відповідають умовам Заявки-доручення від 11/06/2019, тобто міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 006690 ніяким чином не свідчить про перевезення вантажу на виконання Заявки-доручення від 11/06/2019. Жодних інших документів, які б вказували про організацію перевезення Позивачем вантажу за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 006690, матеріали справи не містять.

Одночасно, Суд зазначає, що згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 006690 одержувачем вантажу є Attika B.V. Uiterwaardenstraat 102 Amsterdam, Netherlands. Відповідачем наданий суду належним чином засвідчений примірник Контракту № 04/06/2019 від 04.06.2019, укладеного між ТОВ ВБК Софія та Attika B.V., умовами п. 4.2. якого передбачено, що постачання буде здійснюватися автомобільним транспортом на умовах F.C.A. За положеннями правил Інкотермс-2010 F.C.A. (Free Carrier) - Франко перевізник, означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця, тобто саме Покупець визначає перевізника вантажу.

Означене у сукупності фактично виключає можливість суду достеменно стверджувати про виникнення між Позивачем та Відповідачем господарських правовідносин з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, а отже, і виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю ВБК СОФІЯ грошового обов`язку перед Фізичною особою-підприємцем Савчук Оленою Валеріївною на суму 50 704,77 грн., строк виконання якого настав.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного, позов Фізичної особи-підприємця Савчук Олени Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю ВБК СОФІЯ про стягнення 50 704,77 грн. підлягає залишенню без задоволення як такий, що позбавлений належного доказового обґрунтування.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Савчук Олени Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю ВБК-Софія про стягнення заборгованості у розмірі 50 704 грн. 77 коп. - відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25 листопада 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин