Рішення

від 20.12.2019 по справі 910/13813/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2019Справа № 910/13813/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Санбізнесгруп

про стягнення 19 548, 65 грн.,

Без виклику (повідомлення) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Санбізнесгруп (далі - відповідач) про стягнення 19 548, 65 грн., з яких 14 176, 44 грн. основного боргу, 2 338, 37 грн. пені, 2 392, 79 грн. інфляційних втрат та 641, 05 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 20.01.2016 року між ним та відповідачем було укладено Договір банківського рахунку № 2185568-160119-095458, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати, а відповідач - оплатити послуги з розрахункового касового обслуговування, а також інші пов`язані послуги. Проте, відповідач, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

18.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/13813/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно з частиною 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відомості про офіційну адресу місцезнаходження юридичної особи, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до ч. 1 статті 7 та ч. 1 статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , є достовірними.

Суд зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача (код ЄДРПОУ 40152077): 01042 , місто Київ, вул. Івана Кудрі, будинок 18, офіс 3.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 22.10.2019, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

Однак поштове відправлення не було вручено відповідачу та було повернуте до суду.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.10.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2016 року між позивачем (Банк) та відповідачем (Клієнт) було укладено Договір банківського рахунку № 2185568-160119-095458 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Банк зобов`язується надати Клієнту послуги з розрахунково-касового обслуговування, які пов`язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього Клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплачувати вартість таких послуг та надає Банку право користуватися тимчасово вільними коштами Клієнта на власний розсуд.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Банк протягом трьох банківських днів після надання всіх необхідних документів зобов`язався відкрити Клієнту поточний(і) рахунок(нки) № НОМЕР_1 в гривнях (далі разом - Рахунки, а кожен окремо - Рахунок) та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування (надалі - послуги), відповідно до умов цього Договору, законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з пунктом 2.3 Договору Оплата за Послуги, надані Банком Клієнту відповідно до переліку операцій з розрахунково-касового обслуговування, здійснюється згідно з Тарифами за послуги ТВБВ № 10026/0106 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" (Додаток № 1 до цього Договору, який є його невід`ємною складовою частиною), які можуть бути змінені Банком в порядку, визначеному умовами цього Договору (далі - Тарифи).

У пункті п. 3.1 Договору вказано, що вартість Послуг Банку визначена у Тарифах у вигляді суми тарифу - вартості послуги.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що при настанні термінів оплати вартості наданих Банком Послуг з розрахунково-касового обслуговування Клієнт доручає Банку здійснювати договірне списання коштів в передбаченому Тарифами розмірі, що необхідний для оплати наданих Банком Послуг з Рахунку Клієнта, а також інших поточних рахунків Клієнта, відкритих в АТ "Ощадбанк" або тих, що будуть відкриті протягом строку дії цього Договору. При цьому, з метою здійснення Банком права договірного списання, у разі відсутності або недостатності на рахунках клієнта в національній валюті коштів у сумі, необхідній для повної оплати послуг, Клієнт надає Банку право договірного списання коштів з його рахунків в іноземній валюті та доручає Банку здійснити продаж іноземної валюти у розмірі, еквівалентному сумі, що необхідна для повної оплати послуг. Сума іноземної валюти, зазначена вище, розраховується та її продаж здійснюється по курсу продажу іноземної валюти банку для клієнтів-юридичних осіб на день здійснення її продажу. Сплата Клієнтом коштів за надані Банком послуги здійснюється одночасно з проведенням операцій або не пізніше визначеного числа місяця наступного за звітним відповідно до Додатку №1 до цього Договору.

Пунктом 4.3.3 Договору встановлено обов`язок клієнт виконувати умови Договору та вимоги законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

У відповідності до п. п. 4.3.10, 4.3.11 Договору клієнт зобов`язується сплачувати вартість послуг Банку згідно з Тарифами в порядку, визначеному Розділом 3 цього Договору, а також своєчасно поповнювати Рахунок(нки) грошовими коштами, у разі відсутності або недостатності коштів на рахунку(ах), з метою належного виконання своїх обов`язків за Договором щодо сплати на користь Банку вартості наданих ним Послуг, в тому числі з метою забезпечення можливості здійснення Банком права договірного списання коштів у сумі, необхідній для повної оплати Послуг, а також в інших випадках, визначених Договором, для реалізації Банком права договірного списання коштів з Рахунку (ів).

Пункт 6.1. Договору передбачає відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у відповідності з вимогами законодавства України. Кожна із Сторін за цим Договором зобов`язується відшкодувати іншій стороні збитки, заподіянні невиконанням чи неналежним виконанням передбачених цим Договором зобов`язань понад неустойку (пеню, штраф).

Цей Договір набуває чинності з дати підписання Сторонами та діє протягом одного календарного року. Дія Договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із Сторін не попередить в письмовій формі іншу Сторону про припинення його дії не менше ніж за один місяць до закінчення відповідного строку дії Договору (п. 9.1. Договору).

У Додатку № 1 до Договору встановлено Тарифи за послуги ТВБВ № 10026/0106 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ Ощадбанк (тарифний пакет "Зручна готівка"), зокрема, пунктом 2.1.2.1 визначено, що щомісячне обслуговування тарифного пакету складає 399,00 грн. Оплату за щомісячне обслуговування клієнт зобов`язаний проводити не пізніше 5-го числа наступного місяця.

Спір у справі виник, у зв`язку з тим, що відповідач починаючи з квітня 2016 року не виконує своїх зобов`язань за Договором з оплати наданих банком послуг з обслуговування тарифного пакету (комісії), у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.05.2019 року становить 14 176, 44 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 72 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно з ч. 4 ст. 1068 Цивільного кодексу України клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Як вбачається з Додатку №1 до Договору (Тарифи за послуги ТВБВ №10026/0106 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк"), клієнту був підключений Тарифний пакет "Зручна готівка".

Пунктом 2.1.2.1 Додатку № 1 до Договору сторонами визначено, що щомісячна вартість послуг з обслуговування Тарифного пакету "Зручна готівка" становить 399,00 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 Договору та пунктом 2.1.2.1 Додатку №1 до Договору визначено, що сплата клієнтом коштів за надані банком послуги здійснюється одночасно з проведенням операцій або не пізніше 5 числа наступного місяця за звітним.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач починаючи з квітня 2016 року не виконує своїх зобов`язань з оплати щомісячного розміру вартості послуг у сумі 399, 00 грн., у зв`язку з чим станом на 01.05.2019 року за ним утворилась заборгованість в сумі 14 176, 44 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи до уваги вищевикладене, борг в сумі 14 176, 44 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 641, 05 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 392, 79 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, згідно з якою нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 129 Конституції України), одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини наголосив, що вжитий у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" має на увазі дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" стосується не лише писаного права, а саме норм писаних законів, а й неписаного, тобто усталених у суспільстві правил та засад моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дати змогу громадянинові у разі потреби досить точно передбачити за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Таким чином, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 належать до тієї судової практики, яка визначає сталість правозастосування на даний час.

Отже, розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 2 392, 79 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Разом з тим, розрахунок 3% річних в сумі 641, 05 грн. суд вважає арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає положенням чинного законодавства, оскільки під час здійснення розрахунку позивачем не було враховано приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За розрахунком суду, розмір 3% річних складає 640, 61 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2 338, 37 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Сторонами у п.п. 6.4 Договору визначено, що за несвоєчасне поповнення рахунку, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані Банком послуги, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,2 % від належної до сплати суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарского кодексу України нарахування штрафних санкцій або прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що сторонами у п. 6.4 Договору погоджено, що за несвоєчасне поповнення рахунку, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані Банком послуги, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,2 % від належної до сплати суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 2 338, 37 грн. за період з 01.11.2018 по 30.04.2019 року на суму заборгованості, зростаючу на розмір щомісячного платежу від 11 782, 44 грн. до 14 176, 44 грн.

Разом з тим, положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам Договору, судом встановлено, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим при нарахуванні пені та в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, позивач мав право на нарахування пені за період з 26.02.2019 року по 26.08.2019 року.

Разом з тим, позивачем пеня нарахована всупереч вищевказаних положень чинного законодавства, а саме після спливу шестимісячного строку, від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, пеню слід було розраховувати із відповідного розміру заборгованості, нарахування пені на яку не припинилося у межах шестимісячного строку в межах заявленого позивачем періоду - з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені з урахуванням норм чинного законодавства, а також умов, погоджених сторонами у договорі, дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача є 495, 70 грн.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За таких обставин, оскільки судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Головного управління по м. Києву та Києвській області АТ Ощадбанк задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Санбізнесгруп (01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, будинок 18, офіс 3; код ЄДРПОУ 40152077) на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, місто Київ, вулиця Госпітальна, будинок 12-Г; код ЄДРПОУ 00032129) в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 27; код ЄДРПОУ 09322277) заборгованість у розмірі 14 176 (чотирнадцять тисяч сто сімдесят шість) грн. 44 коп., пеню у розмірі 495 (чотириста дев`яносто п`ять) грн. 70 коп., інфляційні витрати у розмірі 2 392 (дві тисячі триста дев`яносто дві) грн. 79 коп., 3% річних у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 61 коп. та судовий збір у розмірі 1 739 (одна тисяча сімсот тридцять дев`ять) грн. 85 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 20.12.2019 року.

Суддя В.С. Ломака