Рішення

від 21.12.2019 по справі 910/13124/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2019Справа № 910/13124/19

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Альтернативна Теплова Компанія (вул. Замкова, буд. 51, м. Дубно, Рівненська обл., 35600) до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний індустріал (пр.-т Перемоги, буд. 44, корп. Щорсовський, оф. 107, м. Київ, 03057) про стягнення 51753,03 грн,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Альтернативна Теплова Компанія , звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний індустріал , в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний індустріал на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альтернативна Теплова Компанія грошові кошти у сумі 51753,03 грн. та 1921,00 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що позивачем 11.02.2019 на рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ Земельний капітал (МФО 305880), що належить відповідачу помилково перераховано грошові кошти в сумі 50000,00 грн. Разом з тим як на час перерахування вищевказаних коштів, так і на дату подання позовної заяви між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини щодо купівлі-продажу (поставки) матеріалів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, відповідачу надано строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

Копію ухвали про відкриття провадження позивачем отримано 04.11.2019, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі направлено відповідачу за юридичною адресою (пр-т Перемоги, буд. 44, корп. Щорсовський, оф. 107, м. Київ, 03057) згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідачем копію ухвали про відкриття провадження у справі не отримано, конверт з копією ухвали повернувся до суду із відміткою поштового відділення інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення .

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 п. 4 с. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку"рекомендовані поштові відправлення, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і не вручена підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Тобто неотримання відповідачем поштової кореспонденції, надісланої судом за належною адресою, залежало виключно від суб`єктивної поведінки сторони.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що неотримання листів з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачем та повернення її до суду є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

Таким чином, відповідач у справі був належним чином повідомлений про розгляд справи у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів. Відповідач не скористався правом подання до суду відзиву на позовну заяву, позивачем додаткових пояснень до суду подано не було.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи 11.02.2019 позивачем на рахунок № НОМЕР_1 , отримувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельний індустріал (ідентифікаційний код 41210904) перераховано суму грошових коштів у розмірі 50000,00 грн, призначення платежу - оплата за матеріали згідно рахунку № 4 від 03.01.2019.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає про те, що між ним та відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини щодо купівлі-продажу (поставки) матеріалів у зв`язку з чим наявні правові підстави для подання кондикційного позову до відповідача.

30.05.2019 позивачем на адресу відповідача (пр-т Перемоги, буд. 44, корп. Щорсовський, оф. 107, м. Київ, 03057) направлено досудову вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Матеріалами справи та її фактичними обставинами підтверджується здійснення позивачем перерахування грошових коштів у розмірі 50000,00 грн на користь відповідача. Вказані відомості сторонами не спростовано.

У відповідності до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 1 частини першої статті 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17 та взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові суду від 08.10.2019 у справі № 924/173/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Позивачем стверджується факт відсутності будь-яких договірних зобов`язань щодо купівлі-продажу (поставки) матеріалів за рахунком № 4 від 03.01.2019. Будь-яких договорів, укладений між сторонами, матеріали справи не містять, як і не містять видаткових накладних, актів приймання-передачі товару (матеріалів).

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі рахунки) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

З огляду на вищевикладені доводи в їх сукупності, враховуючи той факт, що судом не встановлено факту досягнення між сторонами будь-якої домовленості щодо поставки товару, матеріали справи не містять доказів укладення відповідного договору, оформлення видаткової накладної, актів приймання товару, враховуючи відсутність заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача суд доходить висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 50000,00 грн, як отриманих без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення ст. 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Позивачем до сплати відповідачу нараховано 3% річних у розмірі 904,00 грн та інфляційні нарахування у розмірі 849,03 грн. Наданий позивачем розрахунок 3% річних, відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача 3% річних є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Заперечень щодо вказаних нарахувань відповідачем не надано.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань суд враховує таке.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду № 905/600/18 від 05.07.2019.

Таким чином, враховуючи день здійснення перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача (11.02.2019), нарахування інфляційних витрат має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж, тобто починаючи з березня 2019 року у зв`язку з чим розмір інфляційних нарахувань складає 595 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню з покладенням на відповідача у справі 1921,00 грн витрат зі сплати судового збору, на підставі положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний індустріал (пр.-т Перемоги, буд. 44, корп. Щорсовський, оф. 107, м. Київ, 03057, ідентифікаційний код 41210904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альтернативна Теплова Компанія (вул. Замкова, буд. 51, м. Дубно, Рівненська обл., 35600, ідентифікаційний код 36631296) грошові кошти у розмірі 50000 грн 00 коп, 3% річних у розмірі 904 грн 00 коп, інфляційні нарахування у розмірі 595 грн 00 коп та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн 00 коп, а всього 53420 (п`ятдесят три тисячі чотириста двадцять) грн 00 коп.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 21.12.2019.

Суддя В.О.Демидов