Рішення

від 21.12.2019 по справі 910/14351/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2019Справа № 910/14351/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/14351/19

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Нові продукти доТовариства з обмеженою відповідальністю ГЕО-ЛАЗЕР простягнення 88 446,80 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Нові продукти (надалі - позивач, ТОВ Нові продукти ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕО-ЛАЗЕР (надалі - відповідач, ТОВ ГЕО-ЛАЗЕР ) про стягнення 88 446,80 грн., з яких: 79 968,00 грн. - основна заборгованість та 8 478,80 грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами Договору поставки №10052019 від 10.05.2019р. відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійсненна попередня оплата.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019р. позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14351/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Проте, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, хоча за висновками суду, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, виходячи з наступного.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.10.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04074, м. Київ, вул. Шахтарська, 2.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.10.2019р. був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

В той же час, за приписами п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відтак, в силу положень п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за закінченням встановленого строку зберігання вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.10.2019р.

При цьому судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.10.2019р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, поважних причин невиконання вимог суду не повідомив, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.05.2019р. між ТОВ ГЕО-ЛАЗЕР (постачальник) та ТОВ Нові продукти (покупець) було укладено Договір поставки №10052019 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати покупцю у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити матеріали та устаткування (далі - товар), в кількості, за ціною та вартістю згідно з наступною специфікацією:

№Назва Од.Кількість Ціна без ПДВСума без ПДВ 1Тепловізор Flir E6шт. 1.000 66640.00 66640.00 Разом без ПДВ: 66640.00 ПДВ: 13328.00 Всього з ПДВ: 79968.00

Пунктом 2.1 Договору визначено, що ціна товару встановлюється у специфікації та у п. 1.1 договору.

Сума договору визначається як загальна вартість товару, зазначеної у п. 1.1 договору, та складає 79 968,00 грн., у тому числі ПДВ 13 328,00 грн. (п. 2.2 Договору).

Згідно із п. 4.1 Договору, товар поставляється в асортименті, за цінами та в кількості, що вказані у специфікації до даного договору.

Строк поставки товару 15 (п`ятнадцять) робочих днів після внесення першого платежу згідно п. 5.1 цього договору. Постачальник зобов`язаний повідомити покупця про готовність товару до поставки (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 4.7 Договору, постачальник для приймання товару покупцем зобов`язаний надати документи, накладні та податкові накладні.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що розрахунки за цим договором провадяться безготівковою формою шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника наступним чином: 50% передплата протягом 3-х банківських днів після виставлення постачальником рахунку, та 50% протягом 3-х банківських днів після виставлення рахунку після метрологічної атестації, наведеного у п. 10 цього договору. Датою платежу вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку покупця.

Згідно із п. 8.1 Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019р.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з платіжних доручень №D820183 від 30.05.2019р. та №D858926 від 10.07.2019р., позивачем на виконання умов Договору було здійснено 100% попередню оплату вартості товару у розмірі 79 968,00 грн.

За доводами позивача, поставка тепловізора Flir E6, який був попередньо оплачений позивачем, повинна була бути здійсненою відповідачем не пізніше 20.06.2019р.

Однак, відповідач взятих на себе зобов`язань з поставки товару у визначений Договором строк не виконав, що стало підставою для направлення ТОВ Нові продукти претензії вих. №1016 від 10.09.2019р. про необхідність поставки обумовленого сторонами товару протягом трьох календарних днів з моменту отримання даної претензії, а також сплатити пеню за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 6 629,68 грн.

Оскільки станом на жовтень 2019р. відповідачам зобов`язання з поставки товару виконано не було, а конверт із вищевказаної вимогою не був вручений адресату та повернувся на адресу відправника із зазначенням причини: відправлення не вручене під час доставки: інші причини , що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku про відстеження рекомендованого поштового відправлення за №010190909038830, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача існуючої передоплати у розмірі 79 968,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, Господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Нові продукти підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між сторонами договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов укладеного між сторонами Договору ТОВ ГЕО-ЛАЗЕР , як постачальник, зобов`язалось протягом 15 (п`ятнадцять) робочих днів після внесення позивачем першого платежу поставити і передати у власність останнього товар - тепловізора Flir E6; кількістю - 1 шт., а ТОВ Нові продукти , як покупець, зобов`язалось прийняти цей товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до умов пункту 5.1 Договору, розрахунки за цим договором провадяться безготівковою формою шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника наступним чином: 50% передплата протягом 3-х банківських днів після виставлення постачальником рахунку, та 50% протягом 3-х банківських днів після виставлення рахунку після метрологічної атестації, наведеного у п. 10 цього договору.

Тобто, враховуючи, що позивачем оплату 50% вартості товару у розмірі 39 984,00 грн. здійснено 30.05.2019р., що підтверджується платіжним дорученням №D820183 від 30.05.2019р., то з урахуванням змісту п. 4.3 Договору, відповідач повинен був поставити товар у строк по 20.06.2019р. включно, у зв`язку з чим прострочка виконання зобов`язання по поставці товару виникла у відповідача з 21.06.2019р.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, у строк по 20.06.2019р. включно, товар не поставив, чим порушив строки виконання зобов`язань за Договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97- ВР від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991р., Федоренко проти України від 01.06.2006р. зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії , Пономарьов проти України , Агрокомплекс проти України ).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018р. у справі №904/8972/17.

Отже враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів поставки товару у строк, визначений Договором №10052019 від 10.05.2019р., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та про наявність підстав для повернення позивачу суми оплати у розмірі 79 968, 00 грн.

Крім цього, за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару за Договором позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 478,80 грн. за період з 21.06.2019р. по 11.10.2019р.

Оскільки судом встановлений факт прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, то дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Яка діяла на момент виконання зобов`язань, обчислену від вартості непоставленого у строк товару, за кожний день прострочення.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення строків поставки товару пеню, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, не тільки за невиконання грошового зобов`язання, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 8 399,93 грн. В іншій частині - 78,87 грн., пеня нарахована безпідставно (арифметично невірний розрахунок), а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, Господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Нові продукти підлягають частковому задоволенню.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕО-ЛАЗЕР (04074, м. Київ, вул. Шахтарська, 2; ідентифікаційний код 36025009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нові продукти (01033, м. Київ, Спортивна площа, 3; ідентифікаційний код 33234957) суму передоплати у розмірі 79 968,00 грн., пеню у розмірі 8 399 грн. 93 коп. та судовий збір у розмірі 1 919,29 грн.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 21.12.2019.

Суддя А.І. Привалов