Рішення

від 21.12.2019 по справі 910/13947/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2019Справа № 910/13947/19

Суддя Господарського суду м. Києва Демидов В.О. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України (вул. Генерала Наумова, буд. 15, м. Київ, 03164) до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство Дніпро-МТО (б-р Верховної Ради, буд. 22, м. Київ, 02094) про стягнення 26974,81 грн,

Без виклику сторін

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Інститут проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України, звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство Дніпро-МТО , в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство Дніпро-МТО на користь Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України суму нарахованої пені та штрафів за простроченим платежам в розмірі 26974,81 грн та витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди № 04/16 майна, що належить до майнового комплексу НАН України від 12.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 позовна заява прийнята до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі позивачем отримано 30.10.2019, відповідачем - 05.11.2019, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

31.10.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у справі № 910/13947/19 щодо суми нарахованої пені та штрафів за простроченими платежами по договору оренди, які виникли у період з 20.08.2016 по 05.10.2018 у зв`язку з пропущенням строку позовної давності. Заперечуючи проти вказаних позовних вимог відповідач у поданому відзиві на позовну заяву зазначає, що належними доказами, які підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , які встановлюють розмір заборгованості. Однак, позивачем не надано належних первинних документів (їх засвідчених копій), які могли б підтвердити факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо своєчасності сплати орендних платежів за договором, зокрема не надано належним чином оформлених виписок про стан рахунка орендодавця, тощо. Вважає, що позивач нараховував пеню та штрафи на всю суму боргу за період з 20.08.2016 по 05.10.2018, а не конкретно на кожен прострочений платіж, а також не врахував ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Відповідно до розрахунку останній день нарахування пені та штрафів зазначений датою 05.10.2018 - датою погашення заборгованості, що означає те, що право на подання позову про стягнення такої санкцій (пені та штрафу) виникло у позивача у той же день, 05.10.2018, а отже саме з цього дня починається дія строку на звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та законних інтересів, а саме щодо стягнення неустойки, який відповідно до ст. 258 Господарського кодексу України складає 1 рік. Позовна заява надійшла до суду лише 07.10.2018, а отже позивачем пропущено строк позовної давності.

05.11.2019 до суду від позивача надійшли дві відповіді на відзив аналогічного змісту, в яких позивач зазначає, що за кожен місяць прострочення платежу нарахування пені проводилося відповідно за кожен день від простроченої суми до повного розрахунку боржника, але не більше 182 календарних днів, що не перевищує шести місяців. Щодо пропущеного строку позовної давності, позивач зазначив, що вказаний строк переривався на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України (визнання пред`явленої претензії, що підтверджується відповіддю відповідача на претензію № 1 від 22.01.2019; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу). Також, зазначив про те, що відзив відповідача не відповідає вимогам ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

18.11.2019 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких відповідач повторно просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо суми нарахованої пені та штрафів за простроченими платежами по договору оренди, які виникли у період з 20.08.2016 по 05.10.2018 у зв`язку з пропущенням строку позовної давності. Додатково зазначив, що акт звірки не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським документом. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження обставин за умови, що інформація відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Щодо тверджень позивача про переривання строку позовної давності зазначив, що з наведених позивачем документів відповідач не визнає існування боргу перед позивачем по сплаті пені та штрафів по простроченим платежам за договором, а тільки визнає наявність заборгованості з орендної плати за користування нерухомим майном та інших періодичних обов`язкових платежів передбачених умовами договору.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

12.08.2016 між Інститутом проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова НАН України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство Дніпро-МТО (орендар) укладено договір оренди № 04/16 майна, що належить до майнового комплексу НАН України.

За умовами п. 1.1. статті 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові приміщення кімнати №№ 1104, 1104А, 1105, 1112, 1113, 1114 загальною площею 121,4 кв.м., розміщене за адресою: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 15, на 11-му поверсі будівлі ІЛК, що перебуває на балансі Інституту проблем моделювання в енергетиці ім.. Г.Є.Пухова НАН України, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна від 31.05.2016 і становить за незалежною оцінкою станом на 31.05.2016 - 893972 грн.

Цей договір укладено строком на одинадцять місяців і 20 днів, що діє з 12.08.2016 до 31.07.2017 включно. Умови цього договору зберігають силу протягом усього терміну дії цього договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань щодо слати орендної плати та понесених збитків - до виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 2.1. статті 2 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

12.08.2016 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в оренду кімнати №№ 1104, 1104А, 1105, 1112, 1113, 1114 загальною площею 121,4 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Генерала Наумова, 15, на 11-му поверсі будівлі ІЛК. Вказаний акт підписано сторонами без зауважень та застережень.

Згідно із п.п. 3.1., 3.3., 3.4. статті 3 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 зі змінами, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2016 року 13409,58 грн, крім того ПДВ 2681,92 грн, разом 16091,50 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України (пункт призупинено за 2016 рік в частині індексації орендної плати відповідно до ст. 9 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на2016 рік ). Орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Відповідно до розрахунку плати за перший (базовий) місяць оренди державного майна, яке перебуває на балансі ІПМЕ ім. Г.Є. Пухова НАН України з ТОВ НВТ Дніпро-МТО згідно договору № 04/16 від 12.08.2016, орендна плата за перший (базовий) місяць оренди (липень) складає 13409,58 грн.

Відповідно до п. п. 3.7., 3.8. статті 3 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі двох відсотків від суми заборгованості.

15.08.2016 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату згідно договору оренди 11016,18 грн (рахунок № 337 від 15.08.2016), 09.09.2016 - на оплату 17075,08 грн (рахунок № 373 від 09.09.2016), 07.10.2016 - на оплату 17075,08 грн (рахунок № 425 від 07.10.2016), 09.11.2016 - на оплату 16091,50 грн (рахунок № 488 від 09.11.2016), 09.12.2016 - на оплату 16091,50 грн (рахунок № 542 від 09.12.2016), 13.01.2017 - на оплату 16091,50 грн (рахунок № 7 від 13.01.2017), 13.02.2017 - на оплату 16268,51 грн (рахунок № 60 від 13.02.2017), 13.03.2017 - на оплату 16431,19 грн (рахунок № 113 від 13.03.2017), 12.04.2017 - на оплату 16726,96 грн (рахунок на оплату № 168 від 12.04.2017), 11.05.2017 - на оплату 16877,50 грн (рахунок на оплату № 235 від 11.05.2017), 09.06.2017 - на оплату 17096,90 грн (рахунок № 289 від 09.06.2017), 11.07.2017 - на оплату 17370,46 грн (рахунок № 339 від 11.07.2017), 10.08.2017 - на оплату 17405,20 грн (рахунок № 389 від 10.08.2017), 12.09.2017 - на оплату 17387,80 грн (рахунок № 445 від 12.09.2017), 11.10.2017 - на оплату 17735,56 грн (рахунок № 499 від 11.10.2017), 13.11.2017 - на оплату 17948,39 грн (рахунок № 557 від 13.11.2017), 11.12.2017 - на оплату 18109,92 грн (рахунок № 611 від 11.12.2017), 15.01.2018 - на оплату 18291,02 грн (рахунок № 7 від 15.01.2018), 12.02.2018 - на оплату 18565,39 грн (рахунок № 66 від 12.02.2018), 14.05.2018 - на оплату 19090,04 грн (рахунок № 242 від 14.05.2018), 07.06.2018 - на оплату 19090,04 грн (рахунок № 287 від 07.06.2018), 13.08.2018 - на оплату 18956,41 грн (рахунок № 398 від 13.08.2018), 12.09.2018 - на оплату 18956,41 грн (рахунок № 449 від 12.09.2018).

Згідно платіжного доручення № 1298 від 05.09.2017 відповідачем на рахунок позивача здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 17096,90 грн згідно рахунку № 289 від 09.06.2017.

Відповідно до платіжного доручення № 1516 від 19.12.2017 відповідачем на рахунок позивача здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 36865,07 грн, як орендної плати за грудень 2017 року.

Згідно із актом звірки взаємних розрахунків, складеного та підписаного уповноваженими представниками сторін договору оренди, станом на 30.06.2019 заборгованість відповідача складає 26975,51 грн.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов договору № 04/16 майна, що належить до майнового комплекту НАН України у зв`язку з чим позивачем нараховано до сплати відповідачу штраф та пеню.

Відповідно до п. 9.1. статті 9 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.

19.10.2018 позивачем на адресу відповідача направлено лист-повідомлення про погашення заборгованості по укладеному договору у розмірі 295211,01 грн.

05.12.2018 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1 про погашення заборгованості за договором.

Відповідно до листа-відповіді відповідача від 22.01.2019 на претензію № 1, відповідачем повідомлено про сплату останнім заборгованості у розмірі 70285,09 грн та висловлено прохання про оплату іншої частини боргу рівними платежами по 33970,80 грн.

05.03.2019 позивачем на адресу відповідача направлено лист про погашення заборгованості, в якому позивач просив відповідача повідомити строки погашення заборгованості.

Відповідачем у листі-повідомленні від 23.04.2019 повідомлено позивача про погашення останнім заборгованості з оренди та комунальних послуг до 31.05.2019.

22.04.2019 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 2 про погашення заборгованості за договором у розмірі 203824,84 грн.

02.09.2019 позивачем на адресу відповідача направлено лист щодо плати суми нарахованої пені та штрафів по простроченим платежем у розмірі 94278,01 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Приписами ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності врегульовано на законодавчому рівні Законом України Про оренду державного та комунального майна (далі - Закон).

Частиною 1 статті 2 Закону передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону Об`єктами оренди за цим Законом, зокрема, є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Матеріалами справи та її фактичними обставинами підтверджується факт укладення між позивачем та відповідачем договору оренди № 04/16 майна, що належить до майнового комплексу НАН України від 12.08.2016, за умовами якого відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування державне майно (нежитлові приміщення кімнати № 1104, 1104А, 1105, 1112, 1113, 1114 загальною площею 121,4 кв.м. за адресою: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 15) та зобов`язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату у розмірі, погодженому сторонами у договорі та розрахунках орендної плати до договору, зведеному розрахунку орендної плати до договору. Факт прийняття даного об`єкту нерухомого майна з боку відповідача підтверджується актом приймання-передачі від 12.08.2016, підписаного повноважним представником відповідача без застережень та скріпленого печаткою відповідача.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 552 Цивільного кодексу України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, законодавчо кредитор має право вимагати від боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повернення не тільки основного боргу, а й сплати пені, штрафу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідач у поданому відзиві просить суд застосувати до заявлених позовних вимог про стягнення пені та штрафу за період з 20.08.2016 до 05.10.2018 строк позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 вказаної статті).

Зі змісту частини 6 статті 232 Господарського кодексу України вбачається, що пеня починає нараховуватися від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають, позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду із заявленим позовом 07.10.2019, про що свідчить відбиток штемпелю прийняття кореспонденції Господарським судом міста Києва.

За умовами частин 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

При дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, у кожному випадку слід встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, визнання пред`явленої претензії, або підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

З матеріалів справи вбачається, що 30.06.2019 позивачем та відповідачем складено і підписано повноваженими представниками акт звірки взаємних розрахунків, за відомостями якого заборгованість відповідача за договором складає 26975,51 грн. Вказаний акт підписано без зауважень та застережень з боку сторони відповідача.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.09.2019 у справі № 910/14566/18 .

Враховуючи вищевказані обставини, а також беручи до уваги підписання уповноваженою на це посадовою особою відповідача разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків від 30.06.2019, який підтверджує наявність заборгованості відповідача саме у тій сумі, щодо якої виник спір, враховуючи, що здійснення оплати коштів за оренду відповідно до умов договору відповідачем з порушенням строку оплати, обумовленого договору, підтверджується виписками по рахунку позивача, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності до пред`явлених позовних вимог перервався саме 30.06.2019.

При цьому переривання строку позовної давності у зв`язку з підписанням між сторонами вищезазначеного акту звірки взаєморозрахунків відбулося лише стосовно тих вимог, строк давності щодо пред`явлення яких на час такого підписання ще не сплив, оскільки визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Твердження позивача щодо переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах у зв`язку з визнанням відповідачем боргу у листах, направлених в якості відповіді на претензії, не беруться судом до уваги, оскільки у вказаних листах відсутні відомості про визнання відповідачем саме спірної суми нарахованих позивачем штрафних санкцій, тоді як за змістом Глави 19 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, сама по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки), а відтак не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Таким чином, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності та положення вищенаведених законодавчих приписів, а також зважаючи на переривання 30.06.2019 строку позовної давності щодо спірних вимог, початком строку для стягнення з відповідача пені та штрафу є 30 червня 2018 року.

За таких обставин, беручи до уваги дійсні періоди прострочення відповідачем виконання спірних грошових зобов`язань, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня за період серпня-вересня 2018 року. Позивачем нараховано за вказаний період 401,98 грн пені.

В той же час вказаний розрахунок є арифметично неналежним. Суд здійснивши належний розрахунок, дійшов висновку, що сума пені за період серпня-вересня 2018 складає 334,98 грн, з яких: 54,53 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу за несвоєчасну оплату орендної плати у серпні 2018 року в розмірі 18956,41 грн у період з 21.08.2018 до 23.08.2018; 280,45 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу за несвоєчасну оплату орендної плати у вересні 2018 року в розмірі 18956,41 грн у період з 21.09.2018 до 05.10.2018. У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача решти нарахованої пені слід відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності до таких вимог.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати орендних платежів, позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 2206,36 грн.

За частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України згідно з якою під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що наведена штрафна санкція нарахована позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань протягом 2016, 2017 р.р. Враховуючи, що судом до спірних правовідносин у даний період застосовано строки позовної давності, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в зв`язку із застосуванням строку позовної давності. За період серпня, вересня 2018 року відповідачем штраф у відповідності до умов договору не нараховано.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 120, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство Дніпро-МТО (б-р Верховної Ради, буд. 22, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код 19133152) на користь Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України (вул. Генерала Наумова, буд. 15, м. Київ, 03164, ідентифікаційний код 05516949) пеню у розмірі 334 грн 98 коп та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн 00 коп, а всього 2255 (дві тисячі двісті п`ятдесят п`ять) грн 98 (дев`яносто вісім) коп.

3. В решті позову -відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Дата складення та підписання рішення 21.12.2019.

Суддя В.О.Демидов