Рішення

від 18.12.2019 по справі 918/807/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/807/19

Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ"

до Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод"

про стягнення коштів

За участю представників сторін:

від позивача: представник Саламаха В.Р. (ордер серія ХВ № 000019 від 31.10.2019 року );

від відповідача: представник не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" (далі - Відповідач) в якому просить стягнути з останнього 297 949,40 грн заборгованості, 52 571,48 пені, 10 044,66 грн інфляційних та 7 547,49 грн 3 % річних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що 30.01.2017 року між ТОВ "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ" (Експедитор) та ІП "Томашгородський каменедробильний завод" (Клієнт) укладено договір транспортного експедирування № 1/17, відповідно до умов якого, Експедитор за плату і за рахунок Клієнта зобов`язується організувати надання транспортно - експедиторських послуг, пов`язаних з внутрішньодержавними та міжнародними перевезеннями вантажів Клієнта залізничним транспортом за маршрутами, що частково або повністю пролягають по території України, Російської Федерації, країн СНД та Балтії.

Позивач зазначає, що останній на виконання умов договору надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 297 949,40 грн, що підтверджується підписаними актами наданих послуг № 73 від 31.12.2018 року на суму 292 242,20 грн та № 73-1 від 08.04.2019 року на суму 5 707,20 грн.

На момент звернення з позовною заявою відповідач свої зобов`язання відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства не виконав, оплату актів не провів, та відповідно заборгованість відповідача перед позивачем складає 297 949,40 грн.

Позивачем на адресу Відповідача була надіслана претензія (вих. № 44/09-001 від 11.09.2019 року) з проханням сплатити заборгованість в розмірі 297 949,40 грн, яка була отримана останнім, про що свідчить підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення. Проте, дана претензія була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Крім того, за період прострочення виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати за надані послуги позивач, відповідно до п. 7.6., п. 7.7. Договору та ст. 625 ЦК України, нарахував та просить суд стягнути з Відповідача 52 571,48 грн пені, 10 044,66 грн інфляційних та 7 547,49 грн 3 % річних.

Відповідач відзиву у строки і порядку, визначені ухвалою суду від 18.11.2019 року, не надав, а відтак розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами.

Позивач неодноразово звертався до суду з клопотаннями, в якиз просив суд забезпечити проведення судового засідання у справі за № 918/807/19 в режимі відеоконференції.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.11.2019 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи на "04" грудня 2019 р.

Ухвалою суду від 03.12.2019 року в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ" про проведення судового засідання "04" грудня 2019 року в режимі відеоконференції - відмовлено.

Ухвалою господарського суду від 04.12.2019 року відкладено розгляд справи на "18" грудня 2019 р.

Ухвалою господарського суду від 04.12.2019 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено, судове засідання у справі призначене на "18" грудня 2019 року об 14:45 год. провести в режимі відеоконференції та доручено забезпечення проведення відеоконференції Східному апеляційному господарському суді.

Представник позивача в судовому засіданні 18.12.2019 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 18.12.2019 року не з`явився, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 33013 1042809 5, яке наявне в матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

За таких обставин, враховуючи, що Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача та відзиву з його боку за наявними у ній матеріалами.

Крім того, суд зазначає, що статтею 42 ГПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

30.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ" (Експедитор) та Іноземним підприємством "Томашгородський каменедробильний завод" (Клієнт) укладено Договір № 1/17 транспортного експедирування (далі - Договір), відповідно до умов якого, за даним договором Експедитор за плату і за рахунок Клієнта зобов`язується організувати надання визначених цим договорм транспортно - експедиторських послуг, пов`язаних з внутрішньодержавними та міжнародними перевезеннями вантажів Клієнта залізничним транспортом за маршрутами, що частково або повністю пролягають по території України, Російської Федерації, країн СНД та Балтії (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. - п. 4.3. Договору, ціна послуг за договором включає в себе вартість транспортно - експедиторського обслуговування тв винагороду експедитора. Вартість наданих послуг відображається в акті, що підписується сторонами в порядку, визначеному договором. Суму даного договору складає сума всіх актів, за весь період дії цього договору.

Згідно з п. 5.1, п. 5.3. та п. 5.5. Договору, цей договір передбачає розрахунок у безготівковій грошовій формі - шляхом банківського переказу на рахунок експедитора. Форма оплати за цим договором - 100 % попередня оплата (фінансування), в розмірі заявлених обсягів перевезень, розрахована на підставі погодженої сторонами вартості послуг. Оплата рахунків і нестачі фінансування, зафіксованої актом, проводяться в строки, що не перевищують 3-х банківських днів з дати виставлення рахунку та/або підписання (погодження) відповідного документа (акта, заявки).

Після надання послуг за договором, але не рідше ніж 1 раз на місяць, експедитор надає, а клієнт приймає акт здачі - приймання виконаних послуг (акт). Попередній термін надання актів виконаних робіт в електронному вигляді до 12 числа місяця, наступного за звітним, а податкових накладних до 15 числа. Протягом 5 - ти робочих днів з моменту отримання, клієнт розглядає і підписує акт про надані транспортно - експедиторські послуги, у разі якщо клієнт не підписує акт і не пред`являє письмовихзаперечень щодо його змісту протягом зазначеного терміну, акт вважається узгодженим і підписаним з боку клієнта. При необхідності, сторони проводять звірку взаєморозрахунків за визначений сторонами період. За вказаний в акті період, сторони підтверджують обсяги виконаного ТЕО, проводять звірку оплаченого і отриманого фінансування, погоджують і затверджують вартість послуг експедитора (п. 6.1. та п. 6.2. Договору).

Пунктом 7.6. та пунктом 7.7. Договору сторони передбачили, що у разі порушення термінів оплати передбачених розділом 5 цього договору, стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період нарахування пені, від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. У виняткових випадках, при відправленні вантажу до здійснення платежів, клієнт зобов`язаний здійснити оплату в повному обсязі, в строки обумовлені п. 5.5. договору, в разі порушення обумовлених термінів, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі передбаченому п. 7.6. цього договору.

Цей договір набирає чинності з дати підписання сторонами і діє по "31" грудня 2017 року включно. Якщо за 30 календарних днів до моменту закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про бажання розірвати його, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, без складання будь- яких додаткових угод (п. 11.1. та п. 11.2. Договору).

На виконання вимог Договору № 1/17 транспортного експедирування від 30.01.2017 року позивач виконав своєчасно свої зобов`язання щодо надання послуг (послуги ТЕО з перевезень та винагорода експедитора), що підтверджується актом наданих послуг № 73 від 31.12.2018 року на суму 292 242,20 грн та актом наданих послуг № 73-1 від 08.04.2019 року на суму 5 707,20 грн

Позивач звернувся до відповідача з претензією (вих. № 44/09-001 від 11.09.2019 р.) щодо сплати вартості послуг, яка отримана останнім 17.09.2019 року. Факт направлення претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01015 0797660 4 та описом вкладення у цінний лист від 12.09.2019 року.

Відповідач вимогу позивача не виконав, заборгованість не сплатив.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані послуги згідно Договору № 1/17 транспортного експедирування від 30.01.2017 року на суму 297 949,40 грн не виконав.

Разом з тим, у зв`язку з відсутністю оплати за послуги з перевезення вантажу з боку відповідача, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму основного боргу - 297 949,40 грн.

Враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов`язання, Позивач відповідно до п. 7.6. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з останнього 52 571,48 грн пені, 10 044,66 грн інфляційних та 7 547,49 грн 3 % річних.

На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем Позивачу 297 949,40 грн заборгованості, 52 571,48 грн пені, 10 044,66 грн інфляційних та 7 547,49 грн 3 % річних матеріали справи не містять.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з надання транспортно- експедиторських послуг на підставі укладеного Договору транспортного експедирування в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору транспортного експедирування.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК Укрвїни відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За таких обставин, враховуючи, що факт надання транспортно - експедиторських послуг Позивачем на виконання умов Договору № 1/17 транспортного експедирування від 30.01.2017 року підтверджується зібраними у справі матеріалами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів сплати повної вартості наданих послуг, позовні вимоги про стягнення з ІП "Томашгородський каменедробильний завод" 297 949 грн 40 коп заборгованості судом визнаються обґрунтованими.

Також судом взято до уваги положення чинного законодавства що регулюють порядок застосування забезпечення виконання зобов`язання, а також відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з положеннями пункту 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов`язання, суд, перевіривши подані розрахунки 3 % річних, визнає їх арифметично вірними, а відтак правомірним та обґрунтованим стягнення 7 547,49 грн 3 % річних.

Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов`язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 2.1 та 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Разом з тим, перевіривши подані розрахунки та період нарахування пені, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено Позивачем з порушенням порядку та періоди нарахування. Так зокрема, Позивачем не враховано п. 6 ст. 232 ГК України якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відтак, враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов`язання, пеня за період з 08.01.2019 року по 04.07.2019 року складає 51 730 грн 83 коп, а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 3.1. та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено Позивачем з порушенням періодів нарахування. Так зокрема, Позивачем не враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Тобто, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат по акту № 73-1 від 08.04.2019 року з березня 2019 року, проте нарахування інфляціних втрат здійснюється за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а саме з травня 2019 року. Відтак, враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов`язання, інфляційні втрати за період з січня 2019 року по вересень 2019 року складають 51 730 грн 83 коп, а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених поданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з Відповідача на користь Позивача 297 949,40 грн заборгованості за товар згідно Договору № 1/17 транспортного експедирування від 30.01.2017 року, 51 730,83 грн пені, 10 033,16 грн інфляційних, 7 547,49 грн 3 % річних.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Частиною 1 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У силу вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд, оцінивши надані позивачем докази у підтвердження витрат на правову допомогу, встановив таке.

Щодо підтвердження витрат, здійснених позивачем на надання правової допомоги.

У підтвердження витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, надано договір № 31/10-С про надання правової (професійної правничої) допомоги адвокатом від 31.10.2019 року, гонорар та порядок розрахунку (додаток № 1 до Договору № 31/10-С про надання правової (професійної правничої) допомоги адвокатом від 31.10.2019 року) акт приймання - передачі № 31/10-С/А від 05.11.2019 року, ордер серія ХВ № 000019 від 31.10.2019 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ХВ № 002388 від 09.10.2019 року.

За змістом глави 8 ГПК України необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Отже, розподіл судових витрат у справі має компенсаційний характер (тобто таких, що фактично понесені стороною) та не передбачає авансування можливих майбутніх витрат однієї сторони за рахунок іншої.

Вказана вимога є також гарантією реального виконання зобов`язань саме замовником (клієнтом) перед виконавцем (адвокатом, адвокатським бюро тощо) за договором про надання правової допомоги та в розмірі, визначеному договором, а не відповідачем у справі за результатами виконання судового рішення в обсязі, визначеному судом.

Водночас, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, що підтверджують фактичної сплати замовником коштів, зокрема, не подано платіжного доручення про перерахування коштів на рахунок адвоката.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У свою чергу, позивач доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу (їх оплату) у встановлені процесуальним законом строки суду не надав, так само як і до закінчення судових дебатів не зробив заяви про їх надання протягом 5-ти днів після ухвалення судового рішення (у випадку необхідності їх складання та проведення оплати за результатами розгляду та вирішення спору).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях у справах "Двойних проти України", "Гімайдуліна і інших проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Усупереч вимогам ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України позивач свій обов`язок щодо доказування та подання належних і допустимих доказів у підтвердження здійснення витрат на правову допомогу не виконав, а отже вказані витрати розподілу не підлягають.

Щодо розподілу судового збору, то згідно пункту 2 частини 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 5 508,92 грн покладається на відповідача, а решта в розмірі 12,78 грн - на позивача у справі.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" (34240, Рівненська обл., Рокитнівський район, смт. Томашгород, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ 04990904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ" (08132, Київська обл., Києво - Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 26, оф. 4/1, код ЄДРПОУ 40470861) 297 949 грн (двісті дев`яносто сім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять гривень) 40 коп заборгованості, 51 730 грн (п`ятдесят одну тисячу сімсот тридцять гривень) 83 коп пені, 10 033 грн (десять тисяч тридцять три гривні) 16 коп інфляційних, 7 547 грн (сім тисяч п`ятсот сорок сім гривень) 49 коп - 3 % річних та 5 508 грн (п`ять тисяч п`ятсот вісім гривень) 92 коп витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Позивач (стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕТЯ ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ" (08132, Київська обл., Києво - Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 26, оф. 4/1, код ЄДРПОУ 40470861).

Відповідач (боржник): Іноземне підприємство "Томашгородський каменедробильний завод" (34240, Рівненська обл., Рокитнівський район, смт. Томашгород, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ 04990904).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 20 грудня 2019 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Романюк Р.В.