Рішення

від 18.12.2019 по справі 920/1052/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.12.2019 Справа № 920/1052/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1052/19 у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик (вул. Євгенія Харченка, буд. 42, м. Київ, 02088, ідентифікаційний код 35871504),

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Сімейний ресторан груп (пр-т Михайла Лушпи, буд. 4/1, м. Суми, 40034, ідентифікаційний код 39581273),

2) фізичної особи громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

про стягнення 14198,65 грн. на підставі договору поставки № 1357 від 15.03.2017 та договору поруки б/н від 15.03.2018, укладених між сторонами,

за участю представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідачів: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик (вул. Євгенія Харченка, буд. 42, м. Київ, 02088, ідентифікаційний код 35871504) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідачів - 1) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Сімейний ресторан груп (пр-т Михайла Лушпи, буд. 4/1, м. Суми, 40034, ідентифікаційний код 39581273) , 2) фізичної особи громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в якій просив стягнути з відповідачів як з солідарних боржників на свою користь заборгованість за договором поставки № 1357 від 15.03.2017 в сумі 11555,10 грн, інфляційні нарахування в сумі 257,55 грн та 3 % річних в сумі 188,00 грн відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, пеню в сумі 2198,00 грн відповідно до умов пункту 7.1 договору поставки № 1357 від 15.03.2017, всього в сумі 14198,65 грн, а також витрати по слати судового збору в сумі 1921,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що першим відповідачем було порушено умови договору поставки № 1357 від 15.03.2017 щодо оплати отриманої продукції, а тому наявні підстави для нарахування 3 % річних від простроченої суми основної заборгованості та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а також пені на підставі пункту 7.1 договору поставки № 1357 від 15.03.2017. Крім того, оскільки перший відповідач був зобов`язаний сплатити за продукцію, яка поставлена по договору поставки, а другий відповідач - виконати зазначене зобов`язання, у разі невиконання його першим відповідачем, то наявні підстави для стягнення вищевказаних сум з відповідачів, як солідарних боржників.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21.10.2019 відкрито провадження у справі № 920/1052/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.11.2019, 11:00; запропоновано відповідачам надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу у 5-денний строк від дня отримання відзивів на позов надати суду відповіді на відзиви.

Копію вищезазначеної ухвали судом надіслано на адресу відповідачів, що зазначені позивачем у позовній заяві та зазначена відповідачами у договорі поставки № 1357 від 15.03.2017 та у договорі поруки б/н від 15.03.2018 .

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником першого відповідача 24.10.2019.

Копію вищезазначеної ухвали, що надіслано судом на адресу другого відповідача (вул. Чкалова, буд. 88, м. Кременчук, Полтавська область, 39601) повернуто відділенням поштового зв`язку до суду з відміткою: за закінченням терміну зберігання .

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за запитом № 1001965285, станом на 10.01.2017 другий відповідач - гр. ОСОБА_1 є засновником першого відповідача та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22-24).

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, відповідачі вважаються такими, що належним чином повідомлені про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 28.11.2019 від відповідачів на адресу суду не надходило заяв із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзивів на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

28.11.2019 представник позивача подав до суду заяву про зменшення позовних вимог б/н від 28.11.2019 (вх. № 3655к), де представник позивача зазначає, що першим відповідачем частково сплачено заборгованість перед позивачем в сумі 3300,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень № 1183 від 18.11.2019 на суму 1000,00 грн, № 1178 від 11.11.2019 на суму 1000,00 грн та № 1154 від 28.10.2019 на суму 1300,00 грн, у зв`язку з чим представник позивача просить суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку основний борг в сумі 8255,10 грн, 3 % річних в сумі 188,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 257,55 грн та пеню в сумі 2198,00 грн.

Ухвалою від 28.11.2019 судом постановлено відкласти судове засідання та розгляд заяви представника позивача про зменшення позовних вимог б/н від 28.11.2019 на 18.12.2019, 12:00.

Представники сторін в судове засідання по суті 18.12.2019 не з`явилися, про поважність причин неявки суду не повідомили.

18.12.2019 представником позивача подано суду заяви про зменшення позовних вимог б/н (вх. №№ 3856к, 10441 від 18.12.2019), відповідно до яких представник позивача зазначає, що у період з 28.10.2019 по 17.12.2019 відповідачем частково погашено заборгованість перед позивачем в сумі 6555,10 грн., а тому представник позивача просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 5000,00 грн, 3 % річних в сумі 188,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 257,55 грн та пеню в сумі 2198,90 грн.

Суд приймає до розгляду подані представником позивача заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

15.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик (постачальник - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірми Сімейний ресторан груп (покупець - відповідач) укладено договір поставки № 1357 (далі - договір). Вищезазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору та сторонами не спростовується (а.с. 15).

Предметом договору була поставка алкогольних напоїв узгодженими партіями, які відповідач мав приймати і оплачувати згідно умов договору.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язувався передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язувався приймати і оплачувати товар на умовах договору.

Згідно розділу 3 договору постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника, на умовах DDP відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс (в редакції 2010 року). Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на товар. Постачальник зобов`язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру. Постачальник поставляє товар покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв`язку.

Відповідно до пункту 4.1 договору найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Пунктом 5 договору визначено, що ціна на товар визначається у видатковій накладній на товар. Загальна сума договору дорівнює загальній вартості товару, який позивач поставив відповідачу впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар.

За умовами пункту 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються відповідачем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача або в іншому узгодженими сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

Пунктом 6.2 договору визначено, що датою оплати відповідачем отриманого товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок позивача.

Відповідно до пункту 9.7 договору сторони погодили, що договір діє протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 05.01.2019 по 14.03.2019 позивач поставив першому відповідачу товар на загальну суму 11555,10 грн за наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна від 05.01.2019 № 278/238 на суму 4384,86 грн;

- видаткова накладна від 24.01.2019 № 1908/1794 на суму 1003,32 грн;

- видаткова накладна від 09.02.2019 № 3512/3297 на суму 2470,56 грн;

- видаткова накладна від 21.02.2019 № 4747/4414 на суму 1334,10 грн;

- видаткова накладна від 28.02.2019 № 5601/5275 на суму 1017,48 грн;

- видаткова накладна від 14.03.2019 № 7107/6649 на суму 1344,78 грн.

Як вбачається з матеріалів справи перший відповідач частково сплатив за поставлений товар і станом на 18.12.2019 заборгованість першого відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 5000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги; частина перша статті 512 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

Частини перша та третя статті 549 Цивільного кодексу України визначають, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Згідно частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 у справі № 911/1280/16.

07.04.2017 між позивачем та другим відповідачами укладено договір поруки б/н (надалі - договір поруки), відповідно до якого другий відповідач поручився перед позивачем за виконання першим відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 1357 від 15.03.2017. Вищезазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору поруки (а.с. 25-27).

Відповідно до пункту 1.3 договору поруки поручитель (другий відповідач) відповідає перед позивачем за порушення першим відповідачем своїх зобов`язань за основним договором (договором поставки № 1357 від 15.03.2017) як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи зобов`язання з оплати товару, а також сплату штрафу, пені, неустойки, інфляційних нарахувань тощо та відшкодування збитків у випадках, передбачених основним договором, в тому числі тих, що виникнуть у майбутньому.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

В силу приписів статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 543 цього ж Кодексу у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як зазначалося судом раніше, станом на 18.12.2019 заборгованість першого відповідача перед позивачем з оплати отриманого товару за договором поставки № 1357 від 15.03.2017 не погашена в повному обсязі та складає 5000,00 грн., часткове погашення суми боргу за договором здійснено в сумі 6555,10 грн здійснено першим відповідачем під час розгляду судом цієї справи, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень та визнається представником позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів, як солідарних боржників, заборгованості першого відповідача перед позивачем з оплати отриманого товару за договором поставки № 1357 від 15.03.2017 в сумі 5000,00 грн, а в частині стягнення з відповідача на користь позивача частини основного боргу в сумі 6555,10 грн провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів 257,55 грн інфляційних нарахувань, 188,00 грн. - 3 % річних та 2198,00 грн пені (загальний період з 20.01.2019 по 02.09.2019) суд зазначає наступне.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3 % річних, з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог та виправлення представником позивача арифметичних помилок у цих заявах, суд вважає арифметично вірним.

Судом було встановлено, що першим відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання на суму 11555,10 грн за загальний період з 20.01.2019 по 02.09.2019, а тому суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню 257,55 грн інфляційних нарахувань та 188,00 грн - 3 % річних за вказаний вище період.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 2198,00 грн пені (загальний період з 20.01.2019 по 02.09.2019) суд зазначає наступне.

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.1 договору, у разі несвоєчасної оплати товару, відповідач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день порушення строків оплати.

Як вже було встановлено судом, першим відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання перед позивачем. Оскільки пеня передбачена сторонами у договорі і розрахована позивачем вірно, то суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачів як солідарних боржників 2198,00 грн пені (загальний період з 20.01.2019 по 02.09.2019) є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги те, що відповідачі не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву та заперечень по суті позовних вимог, а також обґрунтованість та правомірність вимог позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1921,00 грн. покладається на відповідачів, як солідарних боржників.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, пунктом 2 частини першої статті 231 та статтями 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідачів, як з солідарних боржників, на користь позивача основного боргу в сумі 6 555,10 грн - провадження у справі закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Сімейний ресторан груп (пр-т Михайла Лушпи, буд. 4/1, м. Суми, 40034, ідентифікаційний код 39581273) та фізичної особи громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в солідарному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Баядера Логістик (вул. Євгенія Харченка, буд. 42, м. Київ, 02088, ідентифікаційний код 35871504) заборгованість за поставлений товар в сумі 5000,00 грн, пеню в сумі 2198,00 грн, 3 % річних в сумі 188,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 257,55 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України) .

Повне рішення складено 20 грудня 2019 року.

Суддя Ю.А. Джепа