Ухвала

від 18.12.2019 по справі 420/266/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2019 року

Київ

справа №420/266/19

адміністративне провадження №К/9901/34627/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АПК Ельміра до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК Ельміра" звернулось до суду із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 1024980/35697272 від 14 грудня 2018 року та зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну № 2 від 31 жовтня 2018 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням ДФС у м. Києві подано апеляційну скаргу, яку ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року залишено без руху з підстав відсутності документа про сплату судового збору.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві повторно залишено без руху.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року задоволено клопотання Головного управління ДФС у м. Києві та продовжено строк усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання про продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги та повернуто апеляційну скаргу особі, яка її подала.

В жовтня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві повторно подано апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишено без руху, з наданням апелянту строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом подання до суду вмотивованої заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням інших поважних підстав його пропуску та надання документа про сплату судового збору.

На виконання вимог ухвали від скаржника надійшло клопотання про продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги для сплати судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року, відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління ДФС у м. Києві про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив із того, що відсутність та/або обмежене фінансування установи не може бути підставою як для звільнення його від сплати судового збору, так і для поновлення процесуального строку, встановленого законом. Крім того, зазначеним обставинам вже була надана правова оцінка в ухвалі П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року.

12 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому скаржник зазначає, що у зв`язку з незадовільним матеріальним положенням, контролюючий орган позбавлений можливості здійснення будь-яких платежів, у тому числі і щодо судового збору. Також вказує, що не реалізація органами ДФС права на апеляційне та касаційне оскарження позбавить можливості скасувати незаконні та необґрунтовані рішення, яким скасовано нараховані податкові зобов`язання та штрафні санкції, вказана обставина негативно вплине на процес забезпечення надходжень до Державного бюджету України.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Пункт 2 частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, згідно з частиною другою ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність та/або обмежене фінансування установи не може бути підставою як для звільнення його від сплати судового збору, так і для поновлення процесуального строку, встановленого законом.

Таким чином, подана Головним управлінням ДФС у м. Києві касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини першої та частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АПК Ельміра до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач Н.Є. Блажівська

Судді Л.І. Бившева

І.Я. Олендер