Рішення

від 19.12.2019 по справі 714/723/19

ГЕРЦАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/714/216/19

ЄУН: 714/723/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2019 р. м.Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Костишин Н.Я.

секретар судових засідань Гавалешко Д.М.

за участі: представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 27 листопада 1999 року по 05 вересня 2014 року перебував з відповідачкою ОСОБА_2 у шлюбі. Під час шлюбу, на земельній ділянці що в АДРЕСА_1 , він разом із відповідачкою побудували житловий будинок, який зареєстрований за відповідачкою. Вважає, що вказаний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а тому його частка у вказаному будинковолодінні складає Ѕ.

З посиланням на те, що у них з відповідачкою виник спір з приводу поділу сумісно набутого за період шлюбу майна, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку та Ѕ частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування вказаного будинку.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав наведених у позовній заяві. Житловий будинок на який позивач має право за законом є об`єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя, побудований за час їх шлюбу. Тому за ним, слід визнати право власності на половину спірного житлового будинку та половину земельної ділянки на якій розташований будинок для його утримання. Спір між сторонами з приводу набутого за період шлюбу житлового будинку виник взимку 2018 року, коли відповідачка звернулася до суду із позовом про виселення з нього позивача.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували. Попри те, що відповідачка визнає обставини, що будівництво спірного житлового будинку було проведено за час шлюбу з відповідачем, на земельній ділянці, що була їй виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку (державний акт ЯЛ №630973 від 18.02.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки 7320710100:01:001:0063), просили відмовити у задоволенні вимог позивача так як останній звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, який відраховується з дати набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили.

Окрім того, представник відповідачки у своїх поясненнях посилався на те, що спір між сторонами з приводу житлового будинку виник ще за час перебування сторін у шлюбі, підтвердженням чого слугує постанова суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, за вчинення відносно відповідачки насильства у сім'ї - суперечки із дружиною, в ході якої позивач висловлювався в її бік нецензурною лайкою та виганяв з будинку.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , сторони у справі, з 27 листопада 1999 року по 05 вересня 2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_2 , тобто відповідачці, згідно рішення Герцаївської міської ради №149-39/10 від 07.09.2010 року виділено в приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку (державний акт ЯЛ №630973 від 18.02.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки 7320710100:01:001:0063).

Під час шлюбу, сторони, побудували в АДРЕСА_1 , на зазначеній вище земельній ділянці з кадастровим номером 7320710100:01:001:0063, житловий будинок. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.03.2014 року за відповідачкою ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок.

Дані обставини визнаються учасниками справи, а тому згідно положень ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст.ст.60-61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, з урахуванням положень чинного сімейного законодавства, житловий будинок в АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , сторін у справі, і частки позивача та відповідачки як подружжя є рівними у цьому спірному житловому будинку - по Ѕ.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно із ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч.4 ст.120 ЗК).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у ч.4 ст.120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Приймаючи до уваги, що право власності позивача у спірному житловому будинку складає Ѕ його частину, то до нього, пропорційно до вказаної частини, має перейти і право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7320710100:01:001:0063, як необхідної для обслуговування житлового будинку, тобто на Ѕ її частину.

Доводи відповідачки та її представника про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом є безпідставними, з огляду на таке.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2002 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався, або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, в тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б свідчили про заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, яке зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу строку позовної давності (постанова Верховного суду України від 23.09.2015 року у справі №6-258цс15).

Як вбачається з матеріалів справи, шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 05.09.2014 року, яке набрало законної сили 17.11.2014 року.

Позивач ОСОБА_4 є зареєстрованим і продовжує проживає в спірному житловому будинку.

Рішенням Герцаївського районного суду від 14.08.2018 року, яке набрало законної сили 26.09.2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення останнього з житлового будинку було відмовлено.

Виходячи з обставин справи та наведених положень закону, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, а розірвання шлюбу не тягне за собою припинення цього права. Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними. Оскільки позивач дізнався про порушення свого права під час судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням та його виселення зі спірного житлового будинку, в лютому 2018 року, він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Крім того, суд зазначає, що притягнення позивача ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства у сім'ї, не є доказом існування/виникнення майнового спору між сторонами з приводу житлового будинку набутого ними у період шлюбу.

Як уже зазначалось судом, спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю сторін у справі і частка позивача у цьому спірному майні складає Ѕ його частину, відповідно до позивача, пропорційно до вказаної частини будинку, має перейти і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування житлового будинку, тобто на Ѕ її частину.

Тому позовні вимоги про визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку та Ѕ частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування вказаного будинку підлягають задоволенню.

Виходячи зі змісту ст.141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача понесені останнім судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 1 675,52 грн.

На підставі ст.ст.60-61, 63, 70, 72 СК України, ст.ст.256-257, 261, 337 ЦК України, ст.120 ЗК України, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 7320710100:01:001:0063 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 1 675,52 грн. (однієї тисячі шестисот сімдесяти п`яти грн. 52 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Герцаївський районний суд Чернівецької області протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя