Рішення

від 18.12.2019 по справі 916/3148/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/3148/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.

розглянувши справу №916/3148/19

За позовом: Селянського (фермерського) господарства „Україна» (67610, Одеська обл., Біляївський район, с. Кам`янка, вул. Кишинівська, буд. 4; код ЄДРПОУ 20933107)

До відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю „Софтіс» (65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, буд. 1А, офіс 105; код ЄДРПОУ 40636117)

Про стягнення 86286,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Встановив: Позивач - Селянське (фермерське) господарство „Україна» звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Софтіс» про стягнення 86286,00 грн.

Позовні вимоги позивача направлено на стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Софтіс» заборгованості за договором поставки, на підставі видаткової накладної №5 від 29.06.2017р. у розмірі 86286,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.10.2019р. прийнято позовну заяву Селянського (фермерського) господарства „Україна» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3148/19. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "25" листопада 2019 р. о 11:40. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Викликано учасників справи у засідання на 25.11.2019р. о 11:40.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.11.2019р. відкладено розгляд справи по суті на "18" грудня 2019 р. о 11:00. Викликано представників учасників справи у судове засідання для розгляду справи по суті на "18" грудня 2019 р. о 11:00.

18.12.2019р. до господарського суду Одеської області позивачем було подано пояснення, відповідно до яких було зазначено суду, що за текстом позовної заяви було допущено описку при визначені початку нарахування інфляційних втрат та 3% річних та було вказано, що інфляційні збитки слід розраховувати з 26.06.2017р. та 3% річних - з 29.01.2018р.

Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Софтіс» відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його юридичну адресу ухвали суду, однак кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштовою організацією „адресат відсутній» .

У судове засідання представник відповідача не з`явився, про поважність причин відсутності суд не повідомив.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що судове відправлення скеровувалось судом на адресу реєстрації відповідача, а також відсутність жодних клопотань з боку відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до п.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Як зазначає в позові позивач, 29 червня 2017 року між Селянським (фермерським) господарством „Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Софтіс» у спрощений спосіб було укладено Договір поставки ячменю, за умовами якого Селянське (фермерське) господарство „Україна» взяло на себе зобов`язання виготовити та поставив, а Товариство з обмеженою відповідальністю „Софтіс» зобов`язалось прийняти та оплатити вантаж згідно узгоджених сторонами строку поставки та специфікації якості зернових культур.

Позивачем на підтвердження факту укладання правочину було надано видаткову накладну №5 від 29.06.2017р., видану Селянським (фермерським) господарством „Україна» .

Посилаюсь на положення ст. 712 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, позивачем було зазначено суду, що чинне законодавство допускає можливість укладання правочинів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у видатковій накладній.

За твердженнями позивача, 29 червня 2017 року шляхом автомобільного перевезення позивачем, як вантажовідправником було відправлено вантаж до Товариства з обмеженою відповідальністю „Софтіс» вага якого нетто становила 21560 кг ячменю. Перевезення вантажу здійснював експедитор (водій) ОСОБА_1 на машині марки „Камаз» , серія, номер НОМЕР_1 , причіп, серія, номер НОМЕР_2 94-76 НОМЕР_3 , що підтверджується видатковою накладною №5. Вартість вказаного вантажу за усною домовленістю сторін повинна була складати 123 долара США за одну тону вантажу.

Відповідно до роздруківки з сайту Національного банку України, станом на 29.06.2017р. офіційний курс гривні щодо дол. США становив 26 грн. 08 коп., за 1 дол. США.

Позивачем було здійснено розрахунок вартості загальної ціни зерна, яка становить грошову суму 67963,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачем було зазначено суду, що у відповідності до Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, позивачем була оформлена видаткова накладна №5, видана Селянським (фермерським) господарством „Україна» , та підписана водієм (експедитором) ОСОБА_1

29 червня 2017 року, як зазначає позивач, відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Софтіс» було прийнято вантаж, а тому, як зазначає позивач, з огляду на здійснену Селянським (фермерським) господарством „Україна» поставку товару, у відповідача виникло зобов`язання з оплати його вартості.

Крім того, позивачем було зазначено суду, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Софтіс» було здійснено спробу перепродати ячмінь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Тис-зерно» , проте, як було зазначено позивачем, за твердженнями працівника Товариства з обмеженою відповідальністю „Софтіс» , Товариство з обмеженою відповідальністю „Тис-зерно» купувати вантаж відмовилось.

Позивачем було зазначено, що на підтвердження вищевказаних фактів Товариство з обмеженою відповідальністю „Софтіс» надало товарно-транспортну накладну №318376 від 30.06.2017р., видану Товариству з обмеженою відповідальністю „Софтіс» , з відміткою Товариства з обмеженою відповідальністю „Тис-зерно» - відмовлено. Також позивачем було зазначено суду, що відповідач також надав Селянському (фермерському) господарству „Україна» товарно-транспортну накладу №188097 від 01.07.2017р.

У зв`язку з невиконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості отриманого товару, позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 4296,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 14027,93 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень , якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Згідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах справи наявна копія накладної №5 Селянського (фермерського) господарства „Україна» від 29.06.2017р., із зазначенням наступних даних: врожай 2017р., найменування - ячмінь. Також у вказаній накладній зазначено ім`я водія та транспортного засобу, який, як вказує позивач, здійснював відповідне перевезення. Крім того, у накладній №5 від 29.06.2017р. у стовпці одиниця виміру вказано - кг, кількість - 34760, ціна - 132000, сума 21560.

Крім того на вказаній накладній №5 від 29.06.2017р. біля напису бухгалтер, зазначено водій, та біля графи „Прийняв» стоїть підпис.

Графа кому заповнена наступним чином: Од врожаю - 2017р. реалізація (порт Одеса).

Судом встановлено, що будь-яких даних щодо отримання ячменю відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю „Софтіс» накладна не містить взагалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» , зокрема, визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» , первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, суд зазначає, що саме таким вимогам повинна відповідати накладна, отже як і повинна засвідчувати факт здійснення господарської операції та засвідчувати факт виникнення між сторонами договірних зобов`язань.

Проте, надані позивачем докази у сукупності наразі не дають можливість встановлення факту того, що зазначений в накладній товар було отримано саме відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю „Софтіс» , отже, не засвідчують обов`язку у відповідача щодо проведення розрахунку за відпущений позивачем товар на підставі накладної від 29.06.2017р. №5, оскільки відповідно до наданої накладної не є за можливе ідентифікувати та встановити той факт, що вказаний позивачем товар було прийнято саме відповідачем, як то визначено позивачем у підставах заявлених позовних вимог, з якими він звернувся до господарського суду.

Так, надана позивачем у підтвердження виконання зобов`язання щодо поставки товару на користь відповідача накладна №5 Селянського (фермерського) господарства „Україна» від 29.06.2017р., не може бути прийнята судом в якості належних та допустимих доказів такого виконання зобов`язання з поставки товару на користь саме відповідача, оскільки, як встановлено судом у накладній №5 Селянського (фермерського) господарства „Україна» від 29.06.2017р. взагалі не міститься підпису повноважної особи Товариства з обмеженою відповідальністю „Софтіс» , зокрема, відсутня печатка товариства, відсутні будь які документи, що засвідчують повноваження відповідної особи на отримання такого товару, та у сукупності надані докази не можуть свідчити про будь-яке волевиявлення відповідача щодо їх змісту.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд критично ставиться до посилання позивача щодо визначення вартості товару у розмірі 123 долара США за 1 тону за усною домовленістю сторін, та зазначає, що накладна №5 Селянського (фермерського) господарства „Україна» від 29.06.2017р. взагалі не міститься визначення вартості товару, у доларах США, як то зазначає в позові позивач.

Крім того, суд зауважує, що сума відпущеного позивачем товару була визначена ним в графі сума в розмірі 21560. Тоді як, з незрозумілих суду підстав, позивач в своєму позові визначає таку суму (21560) як загальну вагу відпущеного товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства „Україна» , не підлягають задоволенню судом у зв`язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, в задоволенні позову судом відмовляється.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 1921,00 грн. покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства „Україна» - відмовити у повному обсязі.

2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 23 грудня 2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Суддя Т.Г. Д`яченко