Рішення

від 06.12.2019 по справі 160/9738/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року Справа № 160/9738/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трансексім" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

07 жовтня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Трансексім" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30.08.2018р. № 0022731421 форми "ПС" про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 25.09.2018р. № 0025781421 форми "В4" про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 212 704,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновок акта перевірки № 48974/04-36-14-21/30950277 від 31.08.2018 року щодо порушення ТОВ "Трансексім" п. 44.1 ст.44, п. 188.1 ст. 188, п.п."а" п.198.1, абзаців першого і другого п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податковому кодексу України, Порядку заповнення та подання податкової звітності податку на додану вартість, затвердженого наказом МФУ від 28.01.2016 р. № 21, в результаті чого завищено суму від`ємного значення у розмірі 212704,00 грн. за вересень 2015 року є передчасним та неправомірним. Вказує, що термін проведення перевірки, призначеної наказом № 4698-п від 16.08.2018 р., контролюючим органом перенесений не був, чим порушено право позивача на відновлення втрачених документів протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. Висновки перевірки про те, що ТОВ "РОНОС-ІНВЕСТ" здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з постачання ТМЦ для ТОВ "Трансексім" є припущеннями, належними матеріалами це не підтверджено, а виноски перевірки зроблені лише з посиланням на аналіз податкової інформації відносно контрагента ТОВ "РОНОС-ІНВЕСТ", його реєстраційних документів, згідно інформаційних ресурсів ДФС України., без дослідження первинних документів господарської діяльності позивача з ТОВ "РОНОС-ІНВЕСТ". Отже, спірні податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі хибних висновків акта перевірки № 48974/04-36-14-21/30950277 від 31.08.2018 року, є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 09.10.2019 року було відкрито провадження у справі, та призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

01.11.2019 року відповідачем надано до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ Трансексім з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ РОНОС- ІНВЕСТ за період з 01.09.2015 р. по 30.09.2015 р., за результатами якої складено акт перевірки від 31.08.2018 р. №48974/04-36-14-21/30950277. Перевіркою встановлено порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст.188, п.п. а п. 198.1 та абз.1, 2 п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення на 212704 грн. Вказує, що контролюючим органом було надано запит на адресу скаржника щодо надання документів по здійсненим господарським операціям з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ за період з 01.09.2015 р. по 30.09.2015 р., проте у відповідь позивачем повідомлено про втрату зазначених документів та про надання відповідного листа до контролюючого органу у відповідності до вимог п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України. Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, у зв`язку з ненаданням до закінчення перевірки позивачем документів по взаємовідносинам з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ за період з 01.09.2015 р. по 30.09.2015 р. вважається, що такі документи були відсутні у платника на час складання податкової звітності з податку на додану вартість (далі-ПДВ) за вересень 2015 року, про що складено акт від 27.08.2018 р. №267/04-36-14-21/30950277. Вважає, що діяв в межах повноважень, передбачених Податковим законодавством.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали, справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансексім" (ІК в ЄДРПОУ 30950277) зареєстровано 09.08.2000 року у встановленому законом порядку та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в тому числі і як платник податку на додану вартість.

Судом встановлено, що наказом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 4698-п від 16.08.2018 року призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Трансексім" з 20.08.2018 року тривалістю 5 робочих днів за період діяльності з 01.09.2015 р. по 30.09.2015 року з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ (код ЄДРПОУ 39696974).

20.08.2018 року сформовано запит № 1 яким, у зв`язку з проведенням документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Трансексім" , відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, зобов`язано ТОВ "Трансексім" надати документи по взаємовідносинам з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ .

У відповідь на вказаний запит ТОВ "Трансексім" листом від 20.08.2018 р. № 18082001 повідомлено Головне управління ДФС у Дніпропетровській області про неможливість надання витребуваних документів, у зв`язку з їх втратою.

Також листами від 22.08.2018 р. № 18082201, № 18082202 ТОВ "Трансексім", відповідно п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, повідомлено про зобов`язання відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів та викладено клопотання про перенесення строків проведення перевірки.

28.08.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено акт № 267/04-36-14-21/30950277 Про ненадання до перевірки документів .

На підставі акта № 267/04-36-14-21/30950277 від 28.08.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30.08.2018 р. № 0022731421 форми "ПС" про застосування до ТОВ "Трансексім" штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку та рішенням Державної фіскальної служби України № 37766/6/99-99-11-03-01-25 від 21.11.2018 року залишено скаргу ТОВ "Трансексім" без розгляду.

Судом встановлено, що у період з 20.08.2018 року по 27.08.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 4698-п від 16.08.2018 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансексім" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ за період з 01.09.2015 р. по 30.09.2015 р..

За результатами перевірки 31.08.2018 року складено акт № 48974/04-36-14-21/30950277, у висновку якого зазначено про встановлення наступних порушень:

п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст.188, п.п. а п. 198.1 та абз.1, 2 п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, Порядку заповнення та подання податкової звітності податку на додану вартість, затвердженого наказом МФУ від 28.01.2016 р. № 21, в результаті чого завищено суму від`ємного значення у розмірі 212704,00 грн. за вересень 2015 року.

На підставі акта перевірки № 48974/04-36-14-21/30950277 від 31.08.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми Р від 25.09.2018 року № 0025781421 про зменшення ТОВ "Трансексім" розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 212704 грн..

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку та рішенням Державної фіскальної служби України № 39612/6/99-99-11-04-02-25 від 07.12.2018 року залишено скаргу ТОВ "Трансексім" без задоволення, податкове повідомлення-рішення форми Р від 25.09.2018 року № 0025781421 - без змін.

Досліджуючи правомірність винесених податкових повідомлень-рішень та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - Податковий кодекс України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 44.1 статті 44 Податковий кодекс України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту 44.3 статті 44 Податковий кодекс України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 44.4 статті 44 Податковий кодекс України якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

Згідно пункту 44.5 статті 44 Податковий кодекс України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Отже, після початку перевірки на платника податків покладено обов`язок надавати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. В той же час, платник податків має право надавати контролюючому органу відповідні документи, у тому числі додаткові документи, до закінчення перевірки, а також протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках втрати, пошкодження або дострокового знищення вказаних документів, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача на його адресу направлено запит № 1 від 20.08.2018 року.

Листами від 22.08.2018 р. № 18082201, № 18082202 ТОВ "Трансексім", відповідно п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, повідомлено про зобов`язання відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів та викладено клопотання про перенесення строків проведення перевірки.

Отже, ТОВ "Трансексім" повідомило контролюючий орган про знищення документів підприємства та просило перенести проведення перевірки на більш пізній час.

Суд вважає, що відсутність первинних документів не дає однозначної можливості підтвердити чи спростувати правильність ведення податкового обліку, зробити висновок про правильність нарахування та сплати податкових зобов`язань, а відповідні висновки контролюючого органу за наслідками документальної перевірки будуть поверховими або упередженими.

Відповідач не скористався положеннями пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України щодо перенесення термінів проведення перевірки до дати відновлення та надання необхідних документів до перевірки, та застосував до позивача штраф в розмірі 510 грн., передбачений пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України.

Згідно з положеннями пунтів 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України платник податків має право надавати контролюючому органу відповідні документи, у тому числі додаткові документи, до закінчення перевірки, а також протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки.

Тобто, повідомлення позивачем про знищення його документації в строк проведення перевірки (22.08.2018 року) не дає підстав для застосування контролюючим органом штрафу за ненадання позивачем в ході перевірки оригіналів/копій документів по спірним господарським операціям.

При цьому, зі змісту акта перевірки № 48974/04-36-14-21/30950277 від 31.08.2018 року вбачається, що перевірку було проведено на підставі даних АІС Податковий блок та Детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів , аналізу податкової та фінансової звітності ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ .

Таким чином, суд вважає, що позивача було позбавлено можливості під час проведення перевірки надавати всі первинні документи, які б дозволили в подальшому зробити належні висновки за наслідками перевірки.

Крім того, судом встановлено, що позивач не відмовлявся від надання запитуваної інформації.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що застосування до позивача штрафу в розмірі 510 грн. за не надання контролюючому органу в ході перевірки оригіналів/копій документів по спірним господарським операціям, є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо податкового повідомлення-рішення форми Р від 25.09.2018 року № 0025781421 про зменшення ТОВ "Трансексім" розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 212704 грн. суд зазначає таке.

В постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 820/922/17 зазначено, що з метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, специфіки господарських операцій, а також, досліджувати всі первинні документи складені за результатами таких операцій.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 821/597/17, зазначено, що неприйнятним, є також, спосіб становлення податковим органом правопорушення стосовно витрат сформованих позивачем, без перевірки документів, адже, у будь-якому випадку документальна перевірка вимагає дослідження документів, на підставі яких, встановлюються податкові правопорушення. Порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками не проведення (не дослідження) документів.

Таким чином, на контролюючий орган під час проведення документальної перевірки покладається обовязок дослідити первинні документи складені за результатами таких операцій.

У разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них (пункт 85.9 статті 85 Податкового кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 826/7971/15 визначено, що відсутність первинних документів, у зв`язку із їх вилученням, не є підставами для визнання спірних господарських операцій нереальними.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

За приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Тобто, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вбачається, що фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі по тексту - Положення № 88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином реальність господарських операцій повинна підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV та Положення № 88.

В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредит позивачем.

Як встановлено судом, підставою для винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 25.09.2018 року № 0025781421 стали господарські операції позивача з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ за період з 01.09.2015 р. по 30.09.2015 р..

Судом встановлено, що ТОВ "Трансексім" (покупець) укладено з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ договір № 1509/2015-03 від 15.09.2015 р., предметом якого є постачання продукції (товару).

В рамках вказаного договору ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ поставлено на адресу позивача товару (елементи кузова, елементи покрівлі кузова, перила, площадка), що підтверджено видатковими накладними № 250911 від 25.09.2015 р., № 250912 від 25.09.2015 р., № 250913 від 25.09.2015 р., податковими накладними № 174 від 25.09.2015 р., № 196 від 25.09.2015 р., № 197 від 25.09.2015 р., № 198 від 25.09.2015 р.

Розрахунок здійснено у безготівковій формі, що підтверджено випискою з банківського рахунку ТОВ "Трансексім" за 06.10.2015 року, 09.10.2015 року, 15.10.2015 року, 12.11.2015 року, 10.05.2016 року.

Транспортування товару здійснено ФОП ОСОБА_1 на замовлення ТОВ "Трансексім", що підтверджено договором-заявкою № 1 на транспортно-експедиційне обслуговування, рахунком № 28/09 від 28.09.2015 р., актом виконаних робіт від 29.08.2015 р., товарно-транспортною накладною № 74 від 24.09.2015 р.

Судом встановлено, що наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов`язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ у період, що перевірявся.

В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з вказаними контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Навпаки, документально доведено виконання зобов`язань щодо отримання та оплати товару.

Фінансово-господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом відображено у податковій звітності позивача за відповідні податкові періоди, сплачені продавцю кошти віднесені позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, суми податку на додану вартість віднесені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Відповідно до частини першої та другої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства, контрагент позивача ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ був зареєстрований як юридична особа, був платником податку на додану вартість, що відповідачем не спростовано.

Щодо відсутності факту реєстрації податкових накладних з відповідною номенклатурою, складених на адресу постачальника ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ , з огляду на що неможливо встановити походження товару, суд вказує, що взаємовідносини між постачальниками контрагента та безпосереднім контрагентом позивача - ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ не можуть бути впливом на взаємовідносини останніх, оскільки чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по придбанню товарів (виконанню робіт, послуг), а також за поданням до податкового органу будь-яких документів первинного обліку, зокрема, відповідної реєстрації накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 30.01.2018 року у справі № 2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 року у справі № 826/7704/16.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження № К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Така податкова інформація вказує тільки на можливе ухилення від сплати податків контрагентом-постачальником ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ .

Тому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (зменшення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток), можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Невиконання обов`язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

При цьому, відсутність об`єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

У цьому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

В свою чергу, порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Варто врахувати, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 ЦК України).

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару), встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії" суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які були надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ , а також право на формування від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору поставки, суд доходить висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ РОНОС-ІНВЕСТ сформовано безпідставно за господарськими операціями, які фактично не виконувались.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що висновки акта перевірки № 48974/04-36-14-21/30950277 від 31.08.2018 року не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, відсутності належних доказів правомірності прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансексім" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2018 року № 0025781421 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3198,22 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 151 від 18.09.2019 року.

З огляду на задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 3198,22 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Трансексім" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30.08.2018р. № 0022731421 форми "ПС" про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 25.09.2018р. № 0025781421 форми "В4" про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 212 704,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49005, місто Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-а, ІК в ЄДРПОУ 39394856) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Трансексім" (50086, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул.. Леоніда Бородича, буд. 13, ІК в ЄДРПОУ 30950277) понесені позивачем судові витрати в сумі 3198,22 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник